Електронна демократія: плюси, мінуси, підводні камені

Суспільство
15 Вересня 2024, 10:05

15 вересня у світі відзначають Міжнародний день демократії, і це гарний привід поговорити про те, що чекає на неї (а заразом і на нас) у цифрову епоху. Сьогодні годі уявити життя без гаджетів та інтернету. Тож було б неправильно ігнорувати їх у взаємодії між державою та громадянами. У 2019 році тодішній радник Володимира Зеленського з цифрових питань Михайло Федоров обіцяв, що вже на наступних президентських виборах українці зможуть голосувати онлайн. А на День Незалежності президент прямо заявив, що рано чи пізно ми прийдемо до онлайн-виборів.

Які перспективи та виклики несе електронна демократія в Україні? І чому, традиційно, загроз набагато більше, ніж переваг? Складне питання досліджують аналітикиня Ірина Корженкова та спеціаліст із залучення громадян Андрій Карпенко із Центру спільних дій.

Електронна демократія – це не лише про вибори онлайн

Електронна (або ж цифрова) демократія – це, перш за все, не про голосування на відстані, а про участь людей і відкриті дані. Вона означає прозорість та зрозумілість ухвалення рішень на державному та місцевому рівнях, відкритість системи держуправління. А це несе за собою і підвищену відповідальність управлінців перед громадянами, адже проблеми не можна буде приховати, як і помилки влади. За таких умов громадяни матимуть запит на урядовців, які більш відкриті у своїх діях. Тож не варто звужувати поняття цифрової демократії виключно до «виборів у смартфоні», хоча вони й заслуговують особливої уваги.

Насправді цифрова демократія вже частково присутня в Україні. Завдяки цифровим інструментам громадяни мають доступ до відкритих даних, можуть відстежувати витрачання бюджетних коштів та контролювати діяльність чиновників.

Так, петиція на сайті президента з вимогою відкрити декларації держслужбовців швидко набрала 83 тисячі голосів із потрібних 25 – і декларації відкрили. Завдяки публічним реєстрам українські журналісти регулярно виявляють зловживання в закупівлях. Водночас влада на всіх рівнях не відмовляє собі у задоволенні ігнорувати неприємні знахідки. А сам по собі відкритий доступ до декларацій не розвʼязує проблеми незаконного збагачення чиновників.

Перевага електронної демократії також у тому, що вона полегшує доступ до участі в політичному процесі, зокрема для молоді, людей з інвалідністю та українців за кордоном. Інклюзивність підвищує довіру до державних інститутів, оскільки громадяни відчувають свою роль в ухвалених рішеннях.

Електронна демократія не просто надає можливість голосувати онлайн – вона стимулює зростання політичної обізнаності серед громадян. Цифрові інструменти дають можливість розширити межі обговорення. Не лише обрані до парламенту представники громадян, а й самі виборці можуть висловитися щодо рішень, які безпосередньо на них впливатимуть. Якщо всі будуть почуті, а позиції будуть взяті до уваги (не обовʼязково враховані), це дозволить ухвалити якісніше та більш легітимне рішення.

Очевидні й не дуже загрози електронної демократії

Електронна демократія як електронні цигарки: виглядає дуже модно, але незрозуміло, який вплив матиме в майбутньому. Це явище відносно нове у світовій політиці, й ми ще можемо робити зважені висновки про її наслідки. Попри деякі очевидні позитивні аспекти, електронна демократія має низку неприємних ризиків: вразливість до технічних несправностей, кібератак, витоки конфіденційних даних. Всі вони ставлять під сумнів її корисність як механізму забезпечення справжнього народовладдя.

Електронна демократія залежить від цифрових технологій, що робить її вразливою до хакерських атак. Для України це дуже актуально, бо наші системи постійно зазнають атак росіян. Одна із найбільших – «шатдуан» мобільного оператора «Київстар». Зловмисники можуть отримати несанкціонований доступ до систем та даних, щоб викрадати інформацію, порушувати роботу систем або поширювати шкідливе програмне забезпечення.

Іноді навіть не потрібно хакерських атак. Показовий випадок, коли українці самі «поклали» систему під час голосування на національному відборі «Євробачення». Тому кібербезпека – неодмінна частина сучасних демократичних процесів. У час, коли все більше державних послуг та громадських обговорень відбувається в онлайн-просторі, захист інформації та систем від кібератак (або нещасних випадків) стає критично важливим. Іншими словами – це фундамент довіри користувачів.

Ще одна проблема електронної демократії – не всі громадяни мають рівний доступ до інтернету або сучасних технологій. Це означає, що люди без смартфонів та доступу до інтернету, наприклад, не можуть проголосувати у черговому онлайн-опитуванні міської ради, а тому їхня думка не буде врахована. Виникає цифровий розрив, коли менш заможні або старші люди можуть бути відсторонені від процесу ухвалення рішень.

Подолання цифрового розриву – це складне завдання, яке вимагає комплексного підходу і тривалих зусиль. Необхідно інвестувати в розвиток інфраструктури, особливо в сільській місцевості, та забезпечити доступ до інтернету за доступними цінами. Створити програми навчання цифрових навичок для різних вікових груп, особливо для старших людей. Без цього не вийде забезпечити рівні можливості для всіх членів суспільства в умовах цифрової трансформації. І, звичайно, треба залишити альтернативи онлайновим обговоренням, зокрема через проведення «фізичних» громадських слухань.

Чи буває забагато прямої демократії?

В епоху інтернету надмірна кількість інформації призводить до бідності уваги. А тепер уявімо, що прямої демократії буде надто багато. Окрім роботи, сімʼї та хобі, людині щодня потрібно буде витрачати час на участь у прямому врядуванні – заходити в умовний додаток, розбиратися в складній юридичній термінології, а потім голосувати й аналізувати, а за що ж ти віддав свій голос. Зрештою, це стане навʼязливою рутиною, а люди збайдужіють. Італійський дослідник Норберто Боббіо у книзі «Майбутнє демократії: захист правил гри» наголошує, що ніщо не загрожує так ефективно вбити демократію, як надмір демократії.

Боббіо вважає, що запровадження електронного врядування не розв’яже проблеми участі громадян та не зітре остаточно межу між урядованими та урядовцями, оскільки за прямої демократії відповідальні громадяни матимуть подавати свій голос принаймні один раз на день. Однак така надмірна участь у політичному житті призведе до перенасиченості політикою й дедалі більшої апатії електорату. Тому державі необхідні політичні еліти – професіонали, які займаються керуванням.

Вкрай важливе і те, що пряма демократія не може бути «бездумною» – рішення громадян має бути зваженим, свідомим. А для цього вони мають бути поінформовані про проблему до того, як ухвалюватимуть рішення. Інакше основним рушієм буде не суспільний інтерес, а протистояння інформаційних кампаній. У такому випадку ухвалені рішення навряд відповідатимуть реальним потребам тих, хто за них голосував.

Також важливо зрозуміти, що електронна демократія – це, перш за все, механізм реалізації громадянських прав та засіб комунікації, але аж ніяк не цифрова заміна влади. Саме тому для нормального функціонування демократія потребує постійних політичних еліт, професіоналів, що займатимуться врядуванням щодня.

«Уникнути не можна впроваджувати»

Чи варто Україні впроваджувати цифрову демократію, враховуючи можливі загрози? Звісно, але вона має стати доповненням до представницької демократії (в ідеалі – парламентської республіки), а не повністю замінити її прямою демократією.

Онлайн-технології мають доповнювати й підсилювати традиційні формати залучення, а не повністю їх замінювати. Адже питання не лише в тому, щоб людина голосувала «за» чи «проти» якогось рішення в гаджеті. Важливо, щоб діджитал-інструменти допомагали людям краще комунікувати між собою, з владою, доносили важливі позиції та проблеми, оцінювали дії влади та напрям політики, який реалізується. І тут важливо, щоб влада на це реагувала, а не просто накопичувала дані десь у хмарних сховищах.

Електронна демократія – це глобальний тренд, але впроваджувати його варто обережно і з розумом, тим більше в умовах війни. Бо що буде, коли помножити некоректне застосування цифрових інструментів на хронічний «сколіоз» влади, управлінський хаос та концентрацію влади в руках кількох менеджерів на Банковій? Потрібно відмовитися від уявлення, що електронна демократія – це чарівна пігулка. Вона не зможе замінити верховенство права, незалежні органи влади, дієву систему стримувань і противаг. І точно не замінить ефективні представницькі інститути парламентської республіки.