Я завмер на секунду, а потім уже зі стоїчним спокоєм промовив: «Це, безперечно, велика радість», а ще за хвилину: «За три дні до виборів до Сейму це дуже цікаво». У ці передвиборчі дні Нобелівську премію Ольги Токарчук годі відокремити від польської політичної дійсності. Не давніше як три дні тому Пйотр Глинський, віце-прем’єр і міністр культури в одній особі, на запитання журналістки напередодні нарад Нобелівського комітету про шанси Ольги Токарчук на премію відповів, що не раз намагався читати її книжки, але йому ніколи не пощастило добутися до кінця. Із цієї відповіді можна було відчути певну віддаленість від творчості письменниці. Віддаленість, дуже характерну для теперішньої урядової еліти в Польщі, і це слово тут ще дуже лагідне означення. Про так звані маси навіть не варто згадувати, бо, як зауважив колишній дипломат, а тепер журналіст Вітольд Юраш, «95% поляків (якщо не 97%, а то й 98%) не прочитали жодної книжки Ольги Токарчук».
Комюніке Нобелівського комітету було, як зазвичай, лаконічним: «Нобелівську премію з літератури за 2018 рік присуджено польській письменниці Ользі Токарчук «for a narrative imagination that with encyclopedic passion represents the crossing of boundaries as a form of life» («за оповідну уяву, що з усеосяжною пристрастю зображує перетин кордонів як форму життя»). Нобелівську премію з літератури за 2019-й присуджено австрійському письменникові Петеру Гандке за впливову творчість, у якій він із лінгвістичною майстерністю дослідив периферію та особливості людського досвіду». Цього року присуджено дві нагороди ― за 2018-й і 2019-й ― після торішнього скандалу у Шведській академії, що призначає премії з літератури, внаслідок якого їх не присудили.
Читайте також: За що Ольга Токарчук отримала Нобелівську премію
Світ по-різному відреагував на результати вибору Нобелівського комітету. Ліва британська газета The Guardian у назві статті оголосила: «Ольга Токарчук: феміністка з дредами отримала заслужену Нобелівську премію». Натомість американський ПЕН-клуб висловив «глибокий жаль із приводу вибору Петера Гандке як лауреата Нобелівської премії з літератури за 2019 рік. Ми приголомшені вибором письменника, що використав свій публічний голос для викривлення історичної правди та публічної підтримки винуватців геноциду».
Хоч би чого ми бажали, світ охоплений хворобою розглядати мало не все суто в політичних категоріях, і література тут не виняток.
Премія Ольги Токарчук має для мене і моєї дружини ще й інший, дуже особистий, вимір. Я знаю Ольгу багато років, вона бувала з чоловіком у нашій нью-йоркській квартирі, а востаннє ми бачилися на сніданку, коли і вона, і ми відвідували Київ. Ольга як письменниця ― публічна постать, її слова та думки мають значення, їх поширює багато людей, вони стають зброєю в політичних сутичках, та й вона сама буває в тих сутичках стороною, а інколи навіть жертвою. Для нас це постать, наділена незвичайною вразливістю і вмінням дистилювати з історії та людського досвіду правду про нас самих, інколи глибоко приховану, яку рідко показують. Як слушно зазначив Нобелівський комітет, Ольга має незвичайний дар «оповідної уяви», і за це ми й цінуємо її і як письменницю, і як близьку нам людину.
Хотілося б, щоб наше особисте і дуже тепле ставлення до Ольги дало їй змогу в тиші й затишку приватної оселі радіти великому визнанню, яке вона здобула, але ми ще й знаємо, що, як каже наша донька (до речі, теж Ольга), «все політичне». Добре було б уберегти Ольгу від тієї політичності, але, мабуть, нам це не вдасться, зрештою, вона занурена в неї по вуха. Товариство Петера Гандке як цьогорічного лауреата Нобелівської премії тільки притягуватиме той політизований контекст, від якого нам годі втекти.
Читайте також: До зірок
Доктор Гелен Фінч, професор німецької літератури в Лідському університеті, хвалить здатність Гандке шукати «незвичайним способом межі людського досвіду» та його «ранню й складну форму екопоетики», а водночас каже, що Нобелівська премія «показує, що комітет досі засліплений білими чоловіками-європейцями, які пишуть, дотримуючись елітарної поетичної традиції, і глухий до політичної співучасті тих людей».
І тут не зарадить, що Ольга Токарчук не «білий чоловік-європеєць, який пише, дотримуючись елітарної поетичної традиції», а та сама газета The Guardian, що цитує професора Гелен Фінч, раніше назвала письменницю «феміністкою з дредами». Немає значення, хто ти й наскільки глибокий маєш талант розповідати незвичайні історії, бо інші приліплять до тебе етикетку згідно з довільно визначеними категоріями. Я дуже не хотів би, щоб така доля спіткала й Ольгу, але це, мабуть, безнадійні марення. Поки що, користаючи з цієї незвичайної історичної миті, ми радіємо разом із нею. Єдине, що в цьому випадку має ясний і безперечний вимір, ― фінансовий еквівалент премії, яка цього року становить $978 845, хоча, якщо знати життя, знайдуться й такі, хто й це намагатиметься поставити в політичний контекст. Незважаючи на все сказане вище, я вірю, що Ольга Токарчук отримала Нобелівську премію за свою літературну творчість, а не за ті чи ті політичні погляди. Вірю, бо віра завжди має для мене значення.