Влаштовувати погроми, підпали і підриви, грабувати, бити, вбивати, погрожувати вбивством, незалежно від мотивів цих дій, не можна і сьогодні. Покарання за такі дії, і досить суворі, передбачені у давно вже існуючих законах.
Чим же цей документ відрізняється від вже існуючих? А лише тим, що дозволяє переслідувати і саджати людей, які нічим таким не займаються. Тобто, переслідувати виключно за громадсько-політичну діяльність.
Законопроект великий і розгорнутий – на 14 сторінках А4. Але тим, кому бракує часу, достатньо прочитати лише перший абзац, і все стане зрозумілим.
«Екстремізм – діяльність фізичної особи або (та) юридичної особи, або (та) об’єднання громадян чи їхні публічні заклики або (та) підбурювання, які спрямовані на насильницьке захоплення влади чи незаконне втручання в діяльність органів влади, посягання на основи конституційного ладу та національної безпеки, порушення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, яка є наслідком несприйняття правових норм чи інших правил поведінки (соціальних норм)».
Ясно, що під це загрозливо-розмите формулювання можна підвести практично все, що заманеться.
«Незаконне втручання в діяльність органів влади» – хто сказав, що це не мітинг, який створює шум, заважає чиновникам працювати і ускладнює їм прохід до будівлі? А «порушення прав людини і громадянина» – цілком можливо, що це порушення права чиновника сидіти у тиші і не слухати, як мітингувальники гамселять у барабани і вигукують свої гасла у мегафони.
І взагалі, хто вирішуватиме, «законне» втручання чи «незаконне», і які матеріали є екстремістськими, а які не є? Ті самі суди, рішенням яких опозиціонерів утримують у СІЗО і проводяться чисельні обшуки у людей, навіть близько не пов’язаних із криміналом?
Згідно статті 5, де перераховані «види екстремістської діяльності», написавши: «Більшість наших чиновників – крадії і хабарники» (тобто, написавши правду), я потрапляю під дію закону про екстремізм, бо розпалюю ненависть до соціальної групи.
А за плакат «Кирило, забирайся до Москви, поки цілий» відтепер, вочевидь, можна буде сісти.
Ми бачимо, що згідно цього законопроекту, будь-яка людина, наприклад, спеціально уповноважений партійний функціонер, зможе постійно подавати на засоби масової інформації і просто сайти до суду. І навіть у найм’якішому варіанті, якщо нічого не закриють і нікого не посадять (бо «по першому разу» там передбачається лише попередження) – людей просто затягають по судах і не дадуть працювати.
Цей закон не потрібен хоча б тому, що у нашій благословенній країні немає ні екстремістів, ні терористів, ні фашистів (хоча влада час від часу призначає когось на цю роль). У нас, на відміну від цивілізованої Європи, під час масових акцій ще не перевернули жодної автівки і, здається, навіть не розбили жодної шибки, не кажучи вже про щось серйозніше.
Нардеп Тарас Чорновіл, щоправда, вважає, що екстремістські організації у нас все-таки є. Вони діють «виключно на основі проросійських певних об'єднань… У нас є великий пласт проросійського русофільського екстремістського субстракта».
Так, щось таке на півдні Україні справді є, і після чергового вливання газорублів воно навіть трохи ворушиться. Але не ці елементи становлять для України небезпеку.
Головна небезпека для нашої держави – не екстремісти різних кольорів, а банальні крадії і корупціонери. Якщо Україна як держава припинить своє існування – це трапиться саме через них. А крадіїв треба шукати не серед членів молодіжних організацій, а серед можновладців.
Пан Колесніченко вважає, що «екстремістів» (це іншомовне слово українською перекладається як «активні політичні опоненти Вадима Колесніченка») можна безкарно гнобити. Але чи знає він, що досить відомий французький доктор Гільйотен, з чиєї ініціативи було запроваджено гільйотину, закінчив своє життя саме на ній?
А якщо не лізти у нетрі історії, тим більше, зарубіжної, – ось свіжіший вітчизняний приклад. «Союз лівих сил» і особисто його голова Василь Волга активніше за багатьох інших домагалися ув’язнення дівчат, які з політичних мотивів посмажили яєчню на Вічному вогні. Зараз дівчата на волі, а Василь Волга сидить. Як ми бачимо на його прикладі, для того, щоб помінятися місцями с тими, кого вони хочуть посадити, «борцям з екстремізмом» (а насправді кремлівській агентурі) не обов’язково навіть дочекатися зміни влади – достатньо, щоб змінилася ціна на газ.