Експорт ненависті

З 2008 року внаслідок расистських актів у Російській Федерації в середньому щомісяця вбивали дев’ятьох людей. Винятком став 2011-й: тоді позбавили життя п’ятнадцятьох. У той час в Україні, за результатами моніторингу Конгресу національних громад України, з 2008-го до сьогодні зафіксовано п’ять випадків убивств на ґрунті ксенофобії. А торік у Росії, за даними профільного Інформаційно-ана­літичного центру «Сова», внаслідок нападів на ґрунті ненависті постраждали 199 осіб, з них 21 убито. Приблизно такі самі цифри наводить Московське бюро з прав людини: ця організація нарахувала 205 жертв расистських нападів, 25 із яких загинули. Для порівняння: за даними Групи моніторингу прав національних меншин, 2013-го в Україні внаслідок нападів на ґрунті расової та національної ненависті постраждала 21 особа, жодного вбитого. Про міцне вкорінення ксенофобії в РФ свідчать результати дослідження «Грона гніву», проведеного Центром вивчення національних конфліктів і «Клубом регіонів» із вересня 2013-го по березень 2014-го. За інформацією експертів, загалом за вказаний період у Росії сталося 570 «етнічно мотивованих дій» – від розміщення ксенофобського контенту в інтернеті до масових зіткнень із застосуванням зброї зі смертельним фіналом.

Кримські татари, роми і євреї стають жертвами нападів проросійських бойовиків

Схоже, російські окупанти в Криму й сепаратисти на Сході вирішили застосовувати свій «братський» досвід і до нацменшин в Україні. Адже за останні два місяці лише в АРК, за даними Групи моніторингу прав національних меншин, сталося понад 20 випадків фізичного вияву ксенофобії, а в Слов’янську за останній місяць експерти зафіксували уже 5 таких інцидентів. До цього переліку, зрозуміло, не входять неонацистські висловлювання, нищення пам’яток нацменшин, погрози. «За час окупації деяких територій України Росією значна частка випадків вияву ксенофобії та антисемітизму припадає саме на захоплені території, і це сухий факт, підкріплений цифрами, – коментує Тижню Тетяна Безрук, представник Конгресу національних громад України. – Зазвичай найпроблемнішими містами були Київ, Одеса, Харків, де навчається велика кількість іноземних студентів. У Криму також є іноземні студенти й траплялися випадки, коли до них просто так приходила міліція «поговорити». Окрім того, були ситуації, коли кримських татар звільняли саме тому, що вони кримські татари. Але таке поширення ксенофобських настроїв, як нині в Криму й на Сході, безпрецедентне». Натомість Юлія Тищенко, керівник програм розвитку громадянського суспільства «Незалежний центр політичних досліджень», зазначає: «На окупованих територіях постійно порушуються не тільки права нацменшин, а й елементарні права людей, цим зростання ксенофобії і пояснюється».

Кримські татари. Нова хвиля репресій

Попри обіцянки Владіміра Путіна забезпечити права нац­меншин на окупованому півострові й показушну реабілітацію кримських татар, що постраждали внаслідок сталінських репресій, в автономії відбувається справжнє гоніння на них. За інформацією правозахисників, у період окупації пошкоджено кілька пам’ятників громади, тих, хто відмовляється від російського громадянства, звільняють із роботи. «Частішають утиски кримських татар. Шовіністичні вияви посилилися і на побутовому рівні: сусіди ображають кримських татар за політичні погляди, а школярі чинять насильство над своїми ровесниками, особливо якщо вони говорять своєю мовою», – зазначає Тищенко. Так, ще в березні у селі Рибаче Алуш­тинського району невідомі підпалили готель і два автомобілі, які належали представникам татарських громад. Проте найдужче сколихнула громадськість смерть кримського татарина Решата Аметова, який у Сімферополі вийшов на одиночний пікет проти військового вторгнення і якого викрали бойовики. Наступного дня його тіло знайшли зі слідами тортур. У групі моніторингу прав націо­нальних меншин обережно припускають, що саме етнічна належність Аметова стала причиною жорстокіших тортур порівняно з іншими викраденими активістами і насамкінець убивства. Якщо це припущення правильне, то в березні 2014-го на території окупованого Криму сталося перше в Україні починаючи з 2010 року вбивство на ґрунті національної ненависті, кажуть правозахисники.

Читайте також: Декларації та аусвайси

До міжнародного скандалу спричинилася заборона в’їзду лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва на територію Росії на п’ять років, а згодом і недопущення його на півострів. Особливо цинічним на тлі цього фарсу є те, що Кремль офіційно не прокоментував інциденту, а під час поїздки в Крим Путін щедро роздаровував нагороди опозиційним до Меджлісу кримським татарам. Тоді як прихильників Джемілєва, які зустріли його на кордоні в Армянську 3 травня, почали арештовувати й штрафувати. Так, за останніми даними, суди АРК прийняли до розгляду 55 справ щодо кримських татар, а штрафи становлять близько 10 тис. руб. Зважаючи на це, заяви «прокурора» Криму Наталії Поклонської щодо попередження про «недопущення ведення екстремістської діяльності» та можливості заборони Меджлісу видаються цілком реальними.

Інші нацменшини

Окрім кримських татар російський сепаратизм поширився й на інші нацменшини, зокрема на ромів і євреїв. Розголосу набуло нещодавнє розповсюдження листівок антисемітського характеру від імені «Донецької Народної Республіки», у яких ішлося про те, що у випадку реєстрації євреїв нібито необхідно сплатити $50, а в паспорті має з’явитися відмітка про віросповідання. «У разі ухилення від реєстрації винні будуть позбавлені громадянства і вислані в примусовому порядку за межі Республіки з конфіскацією майна», – зазначалося там. Окрім того, на Сході та Півдні за останні два місяці сталося кілька підпалів синагог, з’явилися образливі написи на пам’ятниках єврейської громади, меморіалах жертв Голокосту. Російська пропаганда такі акти вандалізму подає як справу рук тих самих «бандерівців» і «Правого сектору». Проте саме представники правих сил допомагають євреям відновити пошкоджені меморіали. «Па­м’ят­ники єврейської громади почали обписувати після того, як у Крим прийшли сепаратисти. До того в Україні таких проблем не було. Атмосфера терору не сприяє толерації», – каже експерт Конгресу національних громад України Тетяна Хорунжа. Не дивно, що єврейські громади та організації України виявились одностайними щодо міфічного антисемітизму, який почав активно використовуватися в спекулятивній риториці Кремля, і звернулися до Путіна з проханням не маніпулювати «єврейським питанням».

Читайте також: Крим – територія терору

У той час у квітні від рук російських сепаратистів стали потерпати й роми. Зокрема, відомо про кілька погромів їхніх будинків у Слов’янську. «Ми зараз можемо констатувати певну негативну динаміку антиромських настроїв, вона стосується як суспільства загалом, так і територій, які перебувають під російською окупацією. Через загальну конфліктність соціальної атмосфери в Україні можна говорити про те, що ці настрої мають більше шансів перерости в міжетнічний конфлікт», – зазначає Наталія Беліцер, дослідниця різних категорій меншин та корінних народів України, експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика. У той час консультант Ради Європи з ромських питань Зола Кондур у коментарі Тижню підкреслює, що з приходом сепаратистів почастішали конфлікти між ромами й місцевим населенням. «Такі випадки зафіксовані в кількох громадах, де абсолютно побутова сварка переростала у цькування всієї ромської громади. Стільки сутичок між місцевим населенням і ромами не було ніколи. На мою думку, це відбувається через складну ситуацію в регіоні й нагнітання напруження російськими сепаратистами», – пояснює Кондур.  

Власне, лише нацменшинами справа не обмежується – і в Криму, і в Слов’янську вороже сприймають тих, хто говорить українською чи носить національну символіку. Такі люди в числі перших стають жертвами нападів бойовиків, що називають себе «борцями з нацизмом».