Володимир Лановий, президент Центру ринкових реформ
ТНК – це імперії, утворення, які не рахуються з кордонами, значною мірою підпорядковують собі процеси становлення економічних структур та правових режимів у світі. Не розуміючи нюансів, годі визначитися, кому з них давати зелене світло в Україні, а кому обмежувати доступ.
Навіщо компаніям переходити національні кордони? Це пов’язано з експансією на нові ринки, яка має збільшити оборот і прибутки за рахунок дешевших ресурсів виробництва (робочої сили, сировини) або з доступом до ринків збуту, а також прагненням диверсифікації ризиків за рахунок послаблення залежності від кон’юнктури в певній окремій країні. Важливу роль відіграє поліпшення прибутковості капіталу та фінансового результату діяльності. Зокрема, йдеться про можливість виводити капітал із країн, де виробництво ТНК втрачає рентабельність або конкурентоспроможність, наприклад, через високу вартість робочої сили, податкове навантаження тощо, до держав, де умови для відповідного виду бізнесу на цей момент сприятливіші.
Але інноваційна складова ТНК переважно залишається в країнах походження компаній. Зазвичай найкращі продукти виробляють для своєї батьківщини. Науково-технічні розробки, моделі передають спочатку до країн із високою конкуренцією та вимогами до якості товарів, а потім уже до менш розвинених, де на відповідний продукт може зберігатися тривалий попит.
А чи прихід в Україну іноземних ТНК важливий навіть за таких поглядів, що тут дешева робоча сила, а тому вигідно збирати, наприклад, авто? По-перше, навіть у такій формі, він знімає гостроту валютного дефіциту, пов’язаного з імпортом, адже в будь-якому випадку означає перенесення в Україну бодай частини виробництва, продукцію котрого досі імпортували. По-друге, такі ТНК теж дають робочі місця нашим громадянам, а для нас дуже важливим є прихід трудомістких потужностей, де використовують переважно фізичну, а не машинну працю. По-третє, прихід ТНК сприяє підвищенню культури ведення бізнесу, бо приносить на український ринок певні світові стандарти. Тому прихід транснаціональних корпорацій навіть за їхнього погляду на нас як на країну не дуже розвинену на цьомц етапі є позитивним фактором.
Але є у світі ще один тип ТНК, які не переймаються просуванням своїх товарів на ті чи ті ринки, прагнучи прибутків за рахунок ренти, монополістичних переваг у певних країнах і навіть використовуючи бюджетні фонди своїх держав для експансії. Насамперед це нафтогазові корпорації. Таким гравцям важливий доступ до сировинних ресурсів, транспортних систем країни. Яскравим прикладом такої компанії є Газпром, який працює на захоплення мереж постачання газу. Яким чином відбувається експансія нафтових російських компаній – ТНК, ЛУКОЙЛу – на український ринок? Спершу вони захоплюють мережі роздрібного продажу палива, потім постачають до них продукт невисокої якості, переважно з РФ. А в Україні купують НПЗ лише для того, щоб вони не виробляли альтернативного російському пального. Схожу стратегію реалізовував у нас і російський алюмінієвий гігант РУСАЛ, який купив Запорізький алюмінієвий завод просто для того, щоб усунути з ринку вітчизняного конкурента. Тобто такі компанії приходять до країни, щоб збільшити ввезення до неї своїх товарів.
Країни третього світу від розвинених відрізняє нездатність повністю забрати ренту в того, хто користується їхніми природними ресурсами. Дохід акумулють чужі ТНК, а вони самі залишаються бідними й відсталими. Як чинити, щоб залучати продуктивний іноземний капітал, розвивати виробництво, створювати робочі місця й водночас обмежувати прихід компаній, які хочуть мінімально платити за користування надрами тій чи тій країні, а відтак отримувати надприбутки? Для цього потрібно, щоб держава існувала насправді, а не лише формально, як у нас останнім часом. Прямий продаж підприємств, які вже є, – це не правильний шлях, потрібно змушувати ТНК створювати нові виробництва. Нам потрібні не третьосортні потужності цих корпорацій. Але якщо ми не займатимемось освітою, наукою, відновленням нашого трудового потенціалу, то до нас ніколи не прийдуть ТНК з найкращими технологіями, моделями бізнесу, менеджментом. Ключовим є питання свободи підприємництва, якої в нас бракує. Саме тому до нас не йдуть ті, хто приносив би нові технології, розширював і створював виробництва тих чи тих товарів. За олігархічного капіталізму й олігархоекономіки не може бути нормальних ТНК в країні. Адже олігархи, контролюючи владу, просто не впускають сильних конкурентів. Прикметно, що практично всі ТНК, які зараз працюють в Україні, зайшли сюди до режиму Януковича. Для нинішніх олігархів смерті подібно допустити на вітчизняний ринок ТНК з високою конкурентоспроможністю, які в основі своїй є підприємницькими. Адже тоді олігархи, які, по суті, проти свободи конкуренції, а натомість за монополізацію ринків та вивіз капіталів із України, будуть витіснені з неї в природний спосіб.
Свен Генніґер, член правління Німецького економічного клубу в Україні
Зрозуміло, що дуже багато ТНК зацікавлені в тому, аби прийти на ринок України, як держави із 45 млн жителів, а отже, й потенційних покупців. Не будьмо наївні: вибір країни для діяльності з боку транснаціональних корпорацій пояснюється прагненням аж ніяк не забезпечити якісними товарами та послугами місцевих громадян, а отримати прибутки. Але питання полягає в тому, хто кого більше потребує – ТНК України чи Україна ТНК? Глобальні корпорації вже є в Росії та Польщі, значною мірою в Грузії, але їх досі майже немає в Україні. Але, виходячи з моїх розмов із представниками іноземних компаній, наприклад німецьких та австрійських, скажу таке: щойно змінять правила гри на ринку України у правильному напрямку, як усі ці корпорації будуть тут. І особисто я вважаю їх тут необхідними. Вони на краще змінять місцеву бізнес-культуру та підприємницьку атмосферу, адже їхній вихід на той чи той ринок супроводжує довгострокова стратегія. Дуже важливо, що вони грають за правилами. Не хочу говорити за всіх, але зазвичай вони сплачують податки цілком. Ключове питання полягає в тому, що потрібно створити відповідну законодавчу базу, причому не просто поухвалювати закони, а й гарантувати їх дотримання.
Ільдар Газізуллін, старший економіст МЦПД
Вітчизняна економіка не уникне впливу ТНК, але уряд може регулювати рівень їхньої присутності. В Україні працює багато глобальних і регіональних транснаціональних корпорацій, як-от KPMG, Cersanit, Сiklum, GfK, але роль ТНК в економіці України не треба перебільшувати. Їхня діяльність спрямована переважно на внутрішній ринок (продаж імпортованої продукції або виробництво переважно для цього ринку). Відносно мало компаній зайшли для того, щоб виробляти товари на експорт. Сусідні країни мають привабливіші умови виробництва завдяки кращому бізнес-кліматові. Недосконале ділове середовище призводить, з одного боку, до низької конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу, а з другого – багато ТНК не ризикують переносити виробничі потужності в Україну.
Хоча їхня присутність має для країни чимало переваг. ТНК імпортують ефективні технології виробництва (що забезпечує отримання якісних і недорогих споживчих товарів та послуг, вироблених усередині країни за сучасними стандартами), культуру споживання товарів та послуг.
Для запобігання негативним впливам цих корпорацій потрібні сильні державні інститути. Адже головний мотив кожної з них, як і всілякого іншого бізнесу, – все-таки отримати максимальний прибуток. Якщо продаж не нової або застарілої продукції на певних ринках даватиме їм змогу заробити більше, то вони ним не погребують. Якщо прихід у країну, де низька вартість робочої сили або слабке природоохоронне законодавство дає змогу заробити більше, то транснаціональні корпорації скористаються і з цього.
Законодавство України щодо захисту працівників та довкілля на практиці може бути дієвим, хоча й потребує удосконалення. Водночас державні інститути порівняно слабкі, що означає можливість суттєвого впливу на уряд із боку великих компаній. Якщо держава слабка, ТНК (як і будь-який інший великий бізнес) може добитися таких умов діяльності для себе, які шкодитимуть суспільству загалом.
Чи є ТНК альтернативою вітчизняним фінансово-промисловим групам? ArcelorMittal, що контролює один із найбільших металургійних комбінатів України, запровадив порівняно високі стандарти щодо трудових відносин та охорони довкілля, що почали поширюватися на інші підприємства галузі. Проте порушити домінування кількох вітчизняних ФПГ в секторі (й країні) не вдалось, а українська металургія практично не оновилася. Microsoft (разом з урядом США) – серед найбільших лобістів захисту міжнародних інтелектуальних прав власності в Україні. Зменшення масштабів інтелектуального піратства може мати позитивні наслідки для розвитку й вітчизняного бізнесу (ІТ, сектору розваг тощо). Конкуренція дає змогу малим та середнім підприємствам міцнішати і ставати компаніями національного та наднаціонального масштабу.
Як впливають ТНК на законодавство країни й чи може держава використовувати міжнародне право для контролю над ними? Із приходом таких великих компаній, як Shell та Chevron, у стратегічний енергетичний сектор Україна має забезпечити запобіжники захисту власних інтересів. Запровадження європейських директив щодо захисту довкілля (наприклад, проведення екологічної експертизи) та правил гри на енергетичних ринках (Третій енергетичний пакет) дає змогу це зробити. У майбутньому Київ, можливо, мав би передати частину функцій антимонопольного нагляду на наднаціональний (європейський рівень). Коли повноцінна конкуренція неможлива, ефективні державні інститути (антимонопольні, з фінансового нагляду, у сфері захисту довкілля) стають потужною альтернативою в забезпеченні національних інтересів. Участь у міжнародних угодах дає змогу маленьким країнам посилювати вплив національної регуляторної політики.
Михайло Гончар, директор енергетичних програм аналітичного центру «Номос»
Ми зараз уже відчуваємо, що заплатили ціну за нашу «багатовекторність». Адже, не зосередившись свого часу на імплементації європейського законодавства та обмежившись загальними деклараціями, тепер матимемо більше проблем, бо серйозні ТНК, прийшовши сюди, безперечно, обернуть двозначності собі на вигоду, незалежно від того, в якій сфері працюють. Адже бізнес є цинічним і прагматичним: головне отримати максимальний прибуток, і якщо це можна зробити в недостатньо прозорий спосіб, формально не порушуючи законодавства, то він із цього користатиметься. Тому прихід в Україну великих компаній має послужити стимулом для форсованої євроінтеграції.
Але нам потрібна для цього влада, свідома своєї державницької місії і не потрібен корумпований чиновницький апарат, який звик робити свої статки десь під столом у непрозорий спосіб. У цьому контексті дуже добре мати громадське обговорення й парламентські слухання, щоб ставити в певні межі експансію ТНК в Україні. І не потрібно винаходити велосипед, а досить імплементувати європейське законодавство, бо для багатьох корпорацій, зокрема для Shell, воно є зрозумілим, адже це компанії європейські або ті, що вже активно діють у Європі.
Очікувати піратської поведінки з боку багатьох ТНК зайве, бо ж вони таки звикли працювати в певному правовому полі. Важливе значення матиме сталість правил гри. Але це коли мова про типові англосаксонські ТНК західного типу, де домінує приватний капітал. Утім, є і китайський приклад, «нових семи сестер» – потужних ТНК, в основі яких лежить державний капітал або які фінансуються держбанками, – «Газпром», «Роснефть», Китайська національна нафтова компанія, бразильська Petrоbras та ін. Це зовсім інший тип ТНК, з якими слід бути дуже обережними.
Що таке олігархічний бізнес, ми відчули на власній шкурі в останні років 13. Олігархономіка – це паразитарний капіталізм. Він не продуктивний і наживається на активах, що мають залишковий технічний ресурс. Тому він об’єктивно програє ТНК.
Ярослав Войтко, директор департаменту стратегічного розвитку Американської торговельної палати
За нинішньої політико-економічної ситуації та й узагалі за незалежності України приплив прямих закордонних інвестицій відбувався переважно за рахунок великих іноземних компаній, ТНК. Адже саме вони в умовах нестабільного законодавства й частих змін у регуляторному середовищі здатні витримувати конкуренцію з місцевим великим бізнесом. Однак маємо низку випадків, коли й великі компанії змінюють свою думку про Україну й виходять звідси, адже їм потрібно звітувати перед своїми акціонерами, що замість прибутків (а саме це є метою діяльності будь-якого бізнесу) тут вони зазнають збитків і не бачать перспектив для подальшої роботи.
Яким чином організувати роботу ТНК так, щоб вони давали користь Україні? Адже їхня присутність може мати більше позитивних, аніж негативних наслідків. Наявність у державі світових брендів є індикатором того, що з нею можна вести бізнес.
Одним із можливих інструментів залучення великого бізнесу до здійснення загальнодержавних програм міг би стати механізм державно-приватного партнерства. Про це зараз багато говорять, свого часу для цього було навіть сформовано мінімальну законодавчу базу. В Американській торговельній палаті ми створюємо нині експертний центр, метою якого буде виявлення, започаткування й супровід проектів, що мають важливе соціально-економічне значення. Створення такого осередку потрібне з огляду на відсутність підзаконних актів для запуску механізму державно-приватного партнерства. Є й інші речі, які можна запровадити в Україні, аби належно відрегулювати діяльність ТНК. Зараз ми активно обговорюємо з новоствореним Міністерством доходів і зборів концепцію запровадження трансфертного ціноутворення. Але річ у тому, що законодавство можна вдосконалювати до безмежжя, а в нас основна проблема – недостатнє втілення законів у життя.
Україні слід найближчим часом зробити цивілізаційний вибір. Вважаю, він єдиний: європейська інтеграція та укладення Угоди про асоціацію з ЄС уже в цьому році. Це дасть змогу на рівних і цивілізованих умовах працювати з ТНК, що так чи так приходитимуть до країни.
Світлана Михайловська, керівник департаменту представництва компаній – членів Європейської Бізнес Асоціації
ТНК – потужний виклик для вітчизняного бізнесу, адже це висока конкуренція. У Європейської Бізнес Асоціації є паливно-енергетичний комітет, члени якого дуже давно лобіюють підвищення стандартів якості пального на українському ринку до максимального рівня: «Євро-4», «Євро-5». Але через опір місцевих лобістів, які все ще не модернізували своїх виробничих потужностей, цього й досі не відбулося.
Із 20 найбільших платників податків в Україні 11 – це транснаціональні корпорації. Очолює список ArcelorMittal. Працюють у нас і високотехнологічні ТНК, ІТ-компанії, що створюють тут виробництво і продукують програмне забезпечення, яке потім експортують. Але в Україні присутній менш ніж 1% усіх світових ТНК. Це сотні компаній, тоді як у сусідніх країнах, навіть у маленькій Молдові, їх тисячі.
Більшість зареєстрованих в Україні компаній мають досить швидкий обіг капіталу. Чому? Бо країна дуже ризикована. Дуже непрозора й непередбачувана система, високий рівень корупції – ось причини, якими наші члени-імпортери пояснювали мені, чому не хочуть створювати тут виробництво продукції, аналогічної до імпортованої ними. Адже в нас не найвищі податки – в Європі є значно більші. Але корупційна складова, яка теж фінансовим тягарем лягає на плечі підприємств, часто непосильна навіть для великих іноземних компаній. Потрібно збільшити прозорість і чіткість умов ведення бізнесу в Україні. Це саме те, що дасть змогу привести в Україну іноземні високотехнологічні компанії з довгостроковими інвестиціями в інтересах країни.
Юрій Левченко, керівник аналітичної служби ВО «Свобода»
Звісно, будь-який бізнес прагне більших прибутків, але ж «більші» означає готовність заплющити задля них очі на будь-які інші моменти, як-от соціальні, екологічні. Я вважаю, чимало ТНК справді готові закрити очі на будь-що, окрім максимізації прибутку, на відміну від відповідального національного бізнесу. Розумію, що в сучасних українських умовах про це говорити складно, бо наш умовно «національний» бізнес також навряд чи є національним (різноманітні там ахметови, фірташі та ін.). Однак якщо ми звернемося до прикладу розвинутих економік, скажімо, західноєвропейських, то національний бізнес усе-таки відповідальніший, аніж ТНК. Тому якщо цим корпораціям дати змогу діяти в такому полі, коли не буде жодних стримуючих факторів, то вони нехтуватимуть екологічною безпекою, інтересами українського суспільства заради максимальних прибутків. І тут дуже показовим є приклад того, як Shell нині заходить в Україну. Розробка сланцевого газу – це, безперечно, дуже важливо для України, і його потрібно розробляти. Але є запитання: що це за 10% утаємниченої української компанії «СПК-Геосервіс» в угоді з Shell про видобуток сланцевого газу на території України? Якби Shell підписувала угоду, скажімо, у Великій Британії чи Норвегії, чи фігурувала б у ній така фірма? А той факт, що вона присутня в українсько-шеллівському договорі про розподіл продукції, може означати, що в Україні згадана ТНК вбачає таку собі африканську економіку, де є вождь, якому можна подарувати намисто й дістати безперешкодний доступ до природних ресурсів країни.
Тому ТНК – це позитив, коли влада й держава примушують їх діяти в чітких межах правил гри, не лише у власних інтересах, а й в інтересах країни, де вони працюють. Та, на жаль, об’єктивна реальність полягає в тому, що сьогодні в Україні немає таких людей у керівництві, які були б готові не лише створювати відповідні правила, а й, що найголовніше, їх виконувати. Адже в нас є дуже багато добрих законів, які просто не виконуються, бо суд може ухвалити рішення, абсолютно їм не відповідне. Або ТНК дасть чиновнику кілька мільйонів доларів, і він закриє очі на повне невиконання тих чи тих екологічних норм. І не тільки екологічних. Візьмімо той-таки ArcelorMittal. Порівняно з нашими олігархічними металургійними холдингами це, безперечно, позитивний приклад. Однак навіть ArcelorMittal не виконує взятих на себе під час купівлі «Криворіжсталі» зобов’язань щодо збереження певної кількості працівників.
Нам, безперечно, потрібно заохочувати прихід ТНК в Україну, принесення ними передових технологій, капіталу тощо, та перш ніж відчиняти двері, потрібно спочатку створити відповідні правила гри, які змушували б іноземні компанії виконувати свої інвестиційні обов’язки. Водночас ТНК слід не тільки змушувати, а й заохочувати, наприклад, податковими стимулами, щоб вони створювали в Україні ті ланки виробничого ланцюга, які є найбільш науково місткими й дають найвищу додану вартість.
ТНК заходитимуть в Україну навіть із нинішнім олігархічним режимом, якщо вони, по-перше, з ним домовляться, а по-друге, якщо не заважатимуть йому й олігархам швидко нарощувати капітали. І спектр таких сфер, де вони їм не особливо стають на заваді, де ми імпортуємо значну частину товарів, у країні доволі великий.
Якщо ТНК допущено за теперішньої влади й нинішніх правил гри, то, на мою думку, вони лише сприяють консервації статус-кво. Адже підлаштовуються під діючу систему, співпрацюють із діючими українськими фінансово-промисловими групами. Водночас вони зовсім не створюють реальної конкуренції олігархам, бо розуміють, що як тільки це зроблять, то їх відразу звідси виженуть. Відтак різниця між ними й нашими олігархічними ФПГ розмивається.