"В умовах, коли «вмиротворення» Донбасу якщо не де-юре, то де-факто передбачатиме автономний статус, адміністративно-територіальний переділ просто необхідний. Адже залишити в цих умовах райони, цілком лояльні до Києва, під контролем сил, які опиратимуться на підтримку антиукраїнської більшості жителів Центрального Донбасу, означає передати і їх під контроль сепаратистів", – пише Крамар.
"Насамперед до складу Харківської області доречно було б прийняти десять слобожанських районів Луганської (включно з Новоайдарським) і три Донецької (Краснолиманський, Олександрівський і Слов’янський райони, а також міста обласного підпорядкування Красний Лиман і, після звільнення від терористів, Слов’янськ). У випадку останніх доцільність такого кроку визначається ще й необхідністю вивести зі складу непевного Донбасу та зосередити в межах однієї області основну частину Юзівської площі сланцевого газу (нині вона поділена між названими трьома районами півночі Донеччини та сусідніми – Харківщини в околицях Ізюма). Адже з успішністю її розробки компанією Shell пов’язані перспективи посилення енергетичної незалежності України від Москви", – зазначає він і додає, що "території Донецької та Луганської областей, що могли б відійти до Харківської, охоплюють 18,5 тис. км² і мають 431 тис. жителів (зі Слов’янськом – 577 тис.)".
"Водночас слід визначитися із західними та південними районами Донеччини. Перші (Добропільський, Красноармійський та, можливо, Великоновосілківський), котрі так само мають україномовну більшість і порівняно лояльне ставлення до центральної влади й у котрих 25 травня безперешкодно відбулися президентські вибори, могли б бути включені до складу Дніпропетровської області (280 тис. жителів та 4,35 тис. км²). Другі (Маріуполь і прилеглі чотири-п’ять районів, у яких 25 травня вдалося провести вибори і які, хоч і меншою мірою порівняно з північними та західними, все-таки контрольовані силами АТО, можна було б виокремити в нову область. Вона була б не набагато меншою за Чернівецьку: 6,35 тис. км² із 680 тис. мешканців", – зазначає Крамар.
"Решту Донбасу, що складатиметься із власне вуглевидобувного басейну й має найменш лояльне до України населення, де так і не вдалося провести вибори 25 травня, можна адміністративно об’єднати в одну область. Вона після очікуваної реформи місцевого управління та проведення дострокових виборів якщо не де-юре, то де-факто мала б особливий статус регіону, проблемного з погляду інтегрованості в організм єдиної України, й повинна була б стати об’єктом особливої політики центральної влади. У разі збереження Приазов’я у своєму складі нова Донеччина мала б територію 31,4 тис. км² і населення 5,6 млн, без нього – відповідно 24,75 тис. км² і 4,9 млн мешканців", – наголошує автор.
Більше читайте у матеріалі "Як переоблаштувати Донбас" у №24 "Українського тижня".