«Якби Київ не впорався, десятки тисяч людей просто замерзли б», — цією фразою насправді хочеться кричати до всього світу, а не просто констатувати наслідки чергових авіаударів Росії. Бо в цих словах директора Центру дослідження енергетики Олександра Харченка — ніби відповідь на одвічне питання «В чому сенс життя?». Та хоча б у тому, щоб знати: поруч із тобою живуть ті, хто творить дива. Такими співрозмовник Тижня називає, наприклад, фахівців, завдяки яким, попри російський геноцид, українці мають у своїх домівках і світло, і тепло. Або точно матимуть його знову.
Більше про те, яким є характер ударів ворога по енергосистемі України нині, чому без знеструмлень Києву поки не обійтися та за рахунок чого покрити дефіцит електроенергії — читайте та дивіться в інтерв’ю.
— Керівник ДТЕК Максим Тімченко заявив, що Україна близька до гуманітарної катастрофи внаслідок російських авіаударів по енергосистемі. Водночас він висловився про потребу в «енергетичному перемир’ї». Наскільки ви поділяєте такі прогнози?
— Фактом є те, що Україна й особливо Київ дійсно пройшли по межі суттєвої техногенної катастрофи. Коли 9 січня були дуже серйозно пошкоджені теплоелектроцентралі Києва, то, чесно скажу, на це було страшно дивитись. Головне джерело електрики і, що значно важливіше — тепла виглядало як груда уламків, які трохи парували. Але головна загроза полягала навіть не у відсутності електрики, а в тому, що не було джерела тепла для понад 6000 будинків у Києві, тобто для 1 млн 400 тисяч людей. Це була спроба холодного геноциду.
Уявімо ситуацію, якби місто не впоралось. Це означало би, що за –20°C будинки масово «замерзають». Бо якщо за такої температури повітря впродовж трьох-чотирьох днів немає опалення (не те що «доброго» чи «поганого», а взагалі будь-якого!), то, по-перше, в будинку неможливо буде жити, а по-друге, дуже високою стає ймовірність того, що були би десятки тисяч загиблих, які просто замерзли б.
І я певен, що саме цього московити і хотіли насправді. Тобто їхня мета була дуже простою: знищити Київ як місто, де можна жити, і заразом влаштувати геноцид українців, передусім киян.
Великого техногенного геноциду у Києві вдалося не допустити завдяки тому, що всі [відповідні служби] знали, що робити, бо були підготовлені до таких ситуацій. І завдяки цьому вода була вчасно злита [з систем у будинках, які залишилися без опалення у зв’язку з черговим масованим обстрілом РФ] і спущена в тих частинах мережі «Київтеплоенерго», де був ризик її замерзання. Завдяки цьому протягом годин були перезапущені дві з трьох пошкоджених ТЕЦ — і тепло почало знову повертатися в будинки. Та й третя, найбільш пошкоджена, за дві доби теж дала тепло.
Це насправді унікально. Бо в Україні в таких умовах зробили те, чого не робив ніхто й ніколи в світі. От порівняймо: в Берліні якісь «активісти» спалили п’ять кабелів — і через це протягом восьми днів 55 тисяч домогосподарств не мали доступу до електрики і тепла. А в Києві після атаки 16 ракетами та значного пошкодження ТЕЦ уже наступного дня в більшості будинків відновилося теплопостачання. Люди, які зробили це можливим, певною мірою творили чудеса.
Київ — це такий собі величезний енергетичний район, який споживає доволі значну кількість електроенергії під час холодів. За морозів у –17–20°C йому потрібно майже 2 ГВт потужності. І три київських ТЕЦ, навіть після всіх пошкоджень, все ще видавали майже гігават потужності, тож Київ почувався досить спокійно. А коли їх пошкодили настільки, що вони вже не здатні були генерувати електрику щонайменше кілька місяців, це призвело до того, що зараз столиця майже повністю отримує електрику ззовні.
Це було би важко навіть у мирний час. Бо київська мережа не була сконструйована, щоби все отримувати тільки ззовні. Завжди була внутрішня генерація завдяки ТЕЦ, які слугували потужною «підпоркою» всередині Києва. Зараз цього немає.
ППО збиває велику кількість ракет і дронів, але навіть одиниці, які проходять, завдають значної шкоди, бо в цілому система зазнала сильного удару та важлива потужність із неї щезла.
Ми все ще маємо загрозу для частини Києва. І Троєщина залишається в зоні ризику, бо, на жаль, ця частина міста може отримувати тепло тільки з одного джерела, яке нині дуже пошкоджене. Сподіваюсь, до того моменту, як знову вдарить мороз, встигнуть повернути тепло близько тисячі будинків на Троєщині. І ми таки остаточно пройдемо цю ситуацію, попри всі потуги москалів.
— Ви озвучили тезу, що «ми пройшли по межі катастрофи». Чи можна сказати, що на сьогодні ми подолали цю кризу? І стосовно того, що «всі знали, що робити», — чи правильно я зрозумів, що Київ таки був підготовлений до схожих ситуацій?
— Думаю, якби Київ не був готовий, то ми би з вами зараз у столиці не розмовляли. Так, були навчання, інструктажі, розроблялися спеціальні програмні додатки, які допомагали моніторити ситуацію в різних теплових районах, себто було виконано великий обсяг робіт. І я впродовж багатьох місяців спостерігав, як люди за всією вертикаллю — і заступник мера, який за це відповідає, Петро Пантелеєв, і директор профільного департаменту [житлово-комунальної інфраструктури КМДА] Дмитро Науменко, і директор «Київтеплоенерго» [Вячеслав] Бінд — готувалися до найгіршого сценарію.
Але будьмо відвертими: вся країна насправді розслабилася після того, як ми спочатку пройшли без суттєвих знеструмлень зиму 2024–2025 років, а потім і літо минуло нормально. І тільки в гарному сенсі «закостенілі параноїки», якими є здебільшого професійні люди в енергетиці, казали: «Треба щось робити!» — і, власне, робили.
Чи було зроблено все необхідне? Ні, звісно, можна назвати величезний перелік того, що ще можна було б зробити. Але водночас буде неправдою сказати, що люди, які за це відповідали, не готувалися.
— А наскільки ситуація довкола «справи Міндіча» позначилася на підготовчому етапі, та й загалом — як це вплинуло на енергетику України?
— Звісно, ця ситуація мала свій вплив. Для початку, із серпня-вересня 2024 року ми втратили міжнародну допомогу для електроенергетики. Себто після корпоративних скандалів в «Укренерго», коли звільняли [голову НЕК «Укренерго» Володимира] Кудрицького, а члени наглядової ради писали заяви про політичний тиск і виходили з її складу. От звідтоді українська електроенергетика не отримувала серйозної допомоги, що значно обмежило ресурс. Бо в самій енергетиці — й через атаки, й через загальну ситуацію — грошей нема.
— А про які суми йдеться?
— Та про будь-які! Тобто в енергокомпанії України є борги, але немає грошей, і єдине джерело, де ми можемо їх узяти впродовж кількох місяців, — це партнери. А вони розуміли, що ситуація є поганою, тому допомога фактично не надходить. І це величезна біда, тому що ми не відновили, не побудували, не зробили дуже велику кількість речей тому, що ця допомога була вкрай обмеженою.
— Які саме «речі» ви маєте на увазі?
— Наприклад, американський уряд (ще за минулої адміністрації президента) передав Україні 90 газопоршневих двигунів, але коштів на те, щоб їх встановити, надати не встиг. Тож в Україні стоїть близько 40 досі не встановлених таких двигунів. Просто тому, що в громад немає грошей. Це реальна ситуація, коли передають прилад, який коштує, умовно, мільйон доларів, а ще 800 тисяч уже наших коштів треба, щоб він запрацював.
Інший трек, теж дуже важливий, — це «Міндічгейт», в якому по факту було задіяно все керівництво енергетичної галузі. На жаль, це теж зіграло суттєву роль, тому що втрачених можливостей справді багато, і це факт.
— Ви згадували про певну «енергетичну структуру» Києва. Дослідники Інституту вивчення війни (ISW) у своєму новому звіті зазначають, що Росія має на меті розділити енергосистему України на окремі «енергетичні острови», відрізані від виробництва, постачання та передачі електроенергії. Що це означає і які можуть бути загрози?
— Українські енергетики повідомляли про це ще з пів року тому. Стратегічна військова думка москалів щодо знищення української інфраструктури розвивалася таким чином, що спочатку вони намагалися нанести комплексний удар по всій енергосистемі. В 2022 році одного разу в нас справді стався блекаут. Вони дуже хотіли це повторити, але їм не вдалося.
Тому москалі сфокусувалися на другому етапі: спробували розділити Україну на право- і лівобережну, тому що це природний бар’єр енергосистеми. До того ж на лівому березі вони значно більше били по генерації, тоді як на правому залишалася атомна енергетика, яка, слава Богу, поки під ударами не була. Тож москалі спробували зробити так, щоб Україна розпалася на енергетичні частини. Але цей етап завершився в серпні 2025 року, бо вони зрозуміли, що й цього досягти не можуть.
І тоді москалі почали наступний етап, в якому ми зараз і живемо. Це намагання повністю вибити енергетичну інфраструктуру певних регіонів. Для цього вони обрали Київ, Одесу, Кривий Ріг, Дніпро і Харків як найбільші точки концентрації людей в Україні, по яких зручно наносити удари. Ракета до Кривого Рогу летить близько півтори хвилини, в Одесу можна заходити з моря дронами та бити ракетами з Криму, щодо прямої доступності до Харкова й пояснювати не треба, а Київ з його величезним споживанням і відносною близькістю до кордону — теж вдала мішень.
В Одесі генерації ніколи не було, але Кривий Ріг і все, що між ним і Дніпром, росіяни намагаються вибити повністю. Разом з тим через брак ракет для протиповітряної оборони москалям вдалося вибити генерацію в Києві. Зараз нанесли удар по Харкову.
Одещину вони пробили з третього разу, і там була серйозна криза: в деяких містечках впродовж двох тижнів не було електрики. Але тоді не було морозів. Бо, щоб уразити Київ, вони спеціально накопичували ресурс довго та старанно, а тоді нанесли удар у кілька хвиль поспіль за настання сильних холодів. Загалом у січні москалі завдали вже шість великих масованих ударів по Києву. І, певен, вони сподівалися, що Київ «ляже» і ми матимемо велику техногенну катастрофу. Але, думаю, цього вже не станеться.
— Чи правильно буде сказати, що зміна тактики ударів росіян по нашій енергосистемі впливає й на те, що в одних містах і регіонах ситуація з електропостачанням може бути значно ліпшою, ніж, скажімо, в Києві та на Київщині? Від чого це загалом залежить?
— У Києва, Одеси та Харкова унікальні умови, тому їх не можна порівнювати з іншими українськими містами. Але в кожного регіону свої особливості. Наприклад, є енергетичний регіон, до якого входять Чернівці і певні райони навколо. Він залежить від однієї з атомних енергостанцій. Після того як москалі вдарили по підстанціях видачі цієї атомної станції, вона поки не може видати достатню потужність, тому цей регіон залишається дещо ізольованим. І для того, щоб подати достатньо потужності, якої б вистачило всім споживачам, просто немає засобів, як і в Києві зараз. За два-чотири дні, коли відновлять підстанцію, поновиться й постачання електроенергії.
Цілком імовірно також, що в двох сусідніх селах ситуація може бути зовсім інакшою. Так, в одному з них знеструмлень не буває взагалі, тому що цей населений пункт входить до іншого енергетичного регіону, тоді як в іншому електрики немає впродовж 16 годин на добу. І це абсолютно реально, навіть якщо між ними кілометр відстані. В Києві це можуть бути сусідні будинки, бо вони підключені по-різному.
— Оскільки ми вже зачепили тему різного рівня проблем, пов’язаних із електроенергією, то близько тижня тому міністр енергетики Денис Шмигаль заявив про намір провести аудит постачання електроенергії, щоб запровадити «справедливий розподіл» світла між регіонами. Чи можливо втілити це на практиці?
— Передусім варто розуміти: йдеться не про те, щоб штучно урівняти регіони, а про те, щоб не було об’єктів, які не належать до критичної інфраструктури, але з якихось причин залишаються підключеними до неї. У кожному регіоні є досить велика кількість таких об’єктів.
— Досить велика — це, наприклад, скільки?
— Ця кількість, по-перше, варіюється від міста до міста, а по-друге, так сталося з причин, що не залежать від людей, які, скажімо, проживають у певних будинках. Наприклад, іще в мирний час під час будівництва певний житловий комплекс приєднали, умовно кажучи, до підстанції метрополітену, бо була вільна потужність. А тепер це стало проблемою, тому що житловий комплекс на метрополітені не від’єднається. Хіба що розгорнуть окремі будівельні роботи на місяців із дев’ять. У кожному разі маємо результат: критична інфраструктура у вигляді метрополітену «з’їдає» ще «зайвий шматок» електрики. Але здебільшого це не чийсь суперзлий умисел.
І тому необхідно провести інвентаризацію, щоб зрозуміти масштаби в кожному населеному пункті та поступово перевести такі об’єкти на некритичну інфраструктуру. Але це точно не вдасться зробити за тиждень-два. Варто скрупульозно попрацювати певний час, «відчищаючи» справді критичну інфраструктуру і заводячи на неї резервні джерела живлення, бо, думаю, кияни як ніхто відчувають, що це таке, коли нема води чи тепла.
— І коли ми вже почали обговорювати критичну інфраструктуру, то поцікавлюсь вашою думкою стосовно ще однієї ініціативи уряду: віднести до неї багатоквартирні будинки з електричним опаленням, щоб у них не було знеструмлень, окрім аварійних. Чи реально це зробити?
— Так, це реально зробити, хоча треба час. Таких будинків, наскільки мені відомо, дуже небагато. Але в цьому випадку мені дуже подобається фраза: «Ви зі мною домовитесь, а з трансформатором — ні». Тому що є фізичні обмеження мережі.
От уявімо, що є будинок з електричним живленням, а найближча точка критичної інфраструктури за 10 кілометрів від нього. Треба знайти шлях, яким чином або провести нову лінію, або якимись іншими шляхами його перепідключити. Найімовірніше, треба буде закупити, встановити та налаштувати обладнання, а в цьому випадку йдеться про місяці.
— Пояснімо ще, чому ми поки не можемо обійтися без графіків знеструмлень (звісно, коли не йдеться про екстрені відключення)? І як скоро зокрема Київ зможе знову повернутися до цих графіків?
— Коли генерації не вистачає, щоби покрити споживання, треба його зменшувати. Яким чином? Відключаючи. Немає іншого варіанту, крім як обмежувати споживачів у кількості отриманої електроенергії.
Чому в столиці діють аварійні відключення? Перше, в Києві зараз загалом доступно близько 25–27 % необхідної електроенергії. Себто, щоб заживити Київ повністю, треба в чотири чи хоча у три з половиною рази більше. А ще ми зараз маємо холодну погоду і проблеми з опаленням.
Отже, до чого я веду. Наприклад, є багатоквартирний будинок, який завжди споживав, умовно, 100 кВт. Ми його зараз включаємо — і він споживає 350. Бо люди після відключень і в мороз вмикають усі наявні потужні електроприлади.
Що відбувається внаслідок цього? По-перше, ми не можемо передбачити, яку зону можливо заживити, бо обсяг потужностей дуже обмежений, а черги були розраховані зі стандартного споживання. Тож, коли ми зараз включаємо стандартну чергу (а вона бере як три стандартні), нам просто не вистачає електрики — і починається аварійне відключення. Аж допоки ми почнемо споживати рівно стільки, скільки згенерували.
Друга частина цього «марлезонського балету» — це аварії. Бо коли одномоментно врубили втричі більше, ніж розраховано, — починають «сипатися» запобіжники, вимикатися рубильники в підстанціях і «вилітати» трансформатори. І добре, коли цей запобіжник або автомат відключив будинок (тоді протягом найкоротшого часу вас підключать знову). Але може бути й так, що у вас відгорів кабель, зламався запобіжник, перегорів трансформатор, якому було 50 років. І тоді на заміну цього обладнання може знадобитися доба-півтори, протягом яких, відповідно, не буде електрики.
— Коли розпочиналися знеструмлення, українців звідусіль закликали споживати електроенергію ощадливо. Чи мало це ефект?
— Це впливало, але дуже несуттєво. Відверто кажучи, йдеться про 2–3–4 %. Досвід доводить: найліпший спосіб змусити людей економити — це зробити так, аби щось коштувало дорого. А допоки електрика в нас штучним чином субсидується і коштує для людей «нічого», економити неможливо.
Чудово пам’ятаю, коли 2013 року споживання газу в країні було 72 млрд кубометрів, а 2015-го — 26. Що сталося між цими двома подіями? Дуже просто: 2014 року ціна газу стала ринковою. На рік-два, а потім почалися маніпуляції. Але певний період у нас був розквіт енергоефективності.
— До речі, а якою зараз є ситуація із запасами газу?
— Із газом насправді все гаразд: маємо добрі запаси. І я не втомлююсь повторювати, що команда [Сергія] Корецького (обрано головою правління НАК «Нафтогаз України» у квітні 2025 року, — Ред.) реально витягнула Україну з дуже важкої ситуації. Навесні 2025-го у нас були геть сухі та порожні сховища, а грошей купувати газ і не було. Якби нам зараз не вистачало й газу, то ще один кризовий фактор ми не подолали б.
— За словами енергетичного експерта Станіслава Ігнатьєва, минулого тижня в Україні зафіксували рекордний дефіцит електроенергії — майже 7 ГВт у ранкові піки споживання. Пояснімо простими словами: що це означає?
— Маємо розрахунки, за якими споживач «хоче» 18 ГВт електроенергії, а фізично в системі є трохи менше 12. І отут виникає різниця в 7 ГВт. Тож на ці 7 ГВт ми маємо відключити людей, і нема тому жодної ради.
— А завдяки чому ми можемо покрити цей дефіцит?
— По-перше, за рахунок відновлення пошкоджених потужностей. І короткотерміново це фокус номер один. Тобто треба відновлювати гідро- та теплову генерацію.
Фокус номер два — максимально швидка розбудова невеликих потужностей там, де це можливо, щоб забезпечити критичну інфраструктуру. Або може йтися про невеликі комерційні проєкти. Перш за все це газоспалювальні потужності у великій кількості. Наскільки мені відомо, 600–700 МВт зараз у процесі будівництва в різному форматі.
А далі нам треба будувати нову генерацію. Вона буде зовсім інакшою, ніж та, що була, тому що сучасні рішення значно компактніші й ефективніші.
Думаю, що першою хвилею точно буде когенерація у великих містах різної потужності. Тому для міст на зразок Києва, Одеси, Кривого Рогу, Харкова треба будувати портативні установки потужністю 200, 500, 600 МВт, які забезпечуватимуть міста електрикою та теплом. Але, щоб їх звести, треба три-п’ять років і 8–10 мільйонів євро.
— Зрозуміло, що нам би ще пережити до кінця зиму, але чи можна прогнозувати, що навесні та влітку з електроенергією стане легше?
— Передусім скажу так: що тепліше ставатиме, то буде простіше. Із настанням весни природно знижується споживання електроенергії. В масштабах України кожен градус нижче нуля — це 200 МВт додаткової потужності, які споживач хоче отримати і яких ми не маємо. По-друге, почнеться паводок — і в гідрогенерації з’явиться більше сировини. Також поліпшити ситуацію дозволить і сонячна генерація.
У нас усе ще геть недостатньо батарейних комплексів, які будуватимуть, у тому числі, й домогосподарства. Я певен, що багато людей таки ставитимуть на дахи 10–12 кВт сонячних панелей і в будиночок собі до 20 кВт-год батарейок просто тому, що це енергетична безпека.