«Поки що все носить імітаційний характер. Наприклад, проект терміналу скрапленого газу. Про нього два роки говорять. Але поки що нічого не свідчить про те, що проект вийде з паперової фази. Тобто все, що говорять в рамках цього проекту – це піар-тріскотня, яка час від часу здіймається з цього приводу», – заявив Гончар.
Як приклад, експерт наводить Польщу, де реалізація подібного проекту активніша.
«Польща перейшла екватор. 30 червня 2014 року до терміналу на Бродовському узбережжі повинен причалити перший танкер. І чомусь не виникають сумніви, що так і буде. У них пішло два роки на необхідні передпроектні, проектні роботи тощо. В Україні ж за такий же період прогрес мінімальний. А отже, не дивлячись на те, що це реалізується в рамках національних пріоритетів, насправді пріоритетами не є. Або є так званими імітаційними пріоритетами, себто потрібно показати час від часу, що ми щось робимо в цьому плані», – зазначив експерт.
«Тому що стосується питання зменшення залежності від Росії, то це питання спочатку вирішується в мізках керівництва держави. Як показує приклад балтійських країн, тої ж Польщі, Словаччини, всі країни залежать від постачання російського газу не менше. Однак, ми не бачимо такої залежності, яка існує в Україні. Тому що ці країни, прийнявши одного разу рішення, більш-менш послідовно діють таким чином, щоб, по-перше, не змішувати газ і політику. Не дають своїм доморощеним олігархам чи впливовим людям бізнесу диктувати свої правила гри, переслідуючи свої шкурні інтереси і, по-третє, чітко визначаючи росіянам межі можливих компромісів. Тобто вони не діють за принципом:дешевий газ будь-якою ціною, як це часто роблять в Україні, підтвердженням чому є «харківські домовленості», – каже експерт.
На думку Гончара, рецепти для подолання газової залежності від Росії відомі з 90-их років.
«Не треба відкривати Америки. Рецепти для подолання газової залежності від Росії відомі з 90-их років. Це не тільки питання диверсифікації, ставки на розширення видобутку власних енергоресурсів, власного газу. Це не тільки питання, пов’язане з газозаміщенням, наприклад вугілля, якого в нас багато. Це, перш за все, питання енергоефективності, відновлювальної енергетики. У проекті так званої оновленої енергетичної стратегії, який підготований в надрах вугільно-енергетичної фінансово-промислової групи, чомусь відновлювальній енергетиці відвели дуже скромне місце. І звичайно, стає зрозуміло чому. Тому що є інтереси вугільних баронів і їм потрібне розширити фронт робіт. Якщо ще й взяти китайське обладнання (для будівництва двох заводів по газифікації вугілля – Ред.), то і вугілля будемо більше спалювати, і «відкати» максимальні отримаємо від китайських оборудок», – запевнив Гончар.
Крім цього, експерт відзначає, що в Україні є потенціал для розвитку альтернативної енергетики.
«Ми можемо не пасти задніх щодо відновлювальних джерелах енергетики. Зокрема, гідроенергетики, сонячної енергетики. У нас достатньо високі показники, як для європейської країни. Але чомусь існує пропаганда, що «зелена» енергетика дуже дорого коштує. А добувна вугільна генерація також не буде дешевою, навіть якщо закупити дешеве китайське обладнання», – додав він.