«До кінця 2011 року максимальний термін перебування в ПТПІ (пункт тимчасового перебування іноземців – Ред.) складав шість місяців. Відтоді були внесені зміни – і максимальний термін на цей момент складає 12 місяців. Проблема в тому, що частина тих людей, які туди потрапляють, насправді не мала би там перебувати просто тому, що вони потрапляють у замкнене коло. Це, найчастіше, або люди, які мають підстави просити про міжнародний захист, або про статус біженця, або, за новим законом, про додатковий захист», – зазначив він.
За його словами, до минулого року найбільш важливою категорією були вихідці з Сомалі.
«Тому що, технічно видворити вихідця з Сомалі назад на батьківщину неможливо. Це дуже дорого. Це технічно складно і небезпечно, а з юридичної точки зору, ще й заборонено рішенням Європейського суду з прав людини. Особливо, якщо йдеться про центральну або південну частину Сомалі, відповідно, видворення людей туди було би просто порушенням закону. Тому їх розміщували у ПТПІ, на максимальний термін шість місяців. А згодом випускали, тому що видворити їх неможливо і найчастіше вони були без документів. В скандальних випадках, це могли бути підлітки без супроводу, тобто, діти. А потім вони намагалися знайти можливість виїхати на Захід. Достатньо часто їх затримували знову, знову розміщували в ПТПІ на шість місяців, вони звідти виходили, їх затримували знову, знову розміщували. І були люди, які роками були впіймані у цьому зачарованому колі, без можливості виходу звідти і без можливості виїхати з України, без можливості залишитися легально в Україні і просто вийти з ув’язнення. Тому ця ситуація є достатньо проблемна», – підкреслив експерт.
Він також зазначив, що лише зараз Державна реєстраційна служба почала надавати додатковий захист окремим сомалійцям.
«Бо донедавна рівень визнання для сомалійців був близький до нуля», – наголосив Буткевич.
«А так, це вихідці з дуже різних країн. В принципі, всі, хто потрапляє до нас, намагаючись часто знайти міжнародний захист. Ті, хто економічні мігранти, а особливо ті, хто з країн СНД і кому не загрожують переслідування на батьківщині, вони найчастіше достатньо спокійно сприймають перспективу видворення і часто просто не мають підстав для того, аби перебувати там протягом 12 місяців», – пояснив він.
Також експерт розповів, як відбувається видворення нелегальних мігрантів з території України.
«Є ситуації, коли є рішення суду про припинення перебування на території країни. Людині ставиться відповідний штамп у документі, і вона справді виїздить добровільно. Є ситуації, коли людину вивозять, повертають назад до країни походження тим транспортом, який є, за умов наявності фінансування на це. Йдеться і про фінансування державне, українське, або про фінансування з боку тієї держави, громадянином якої є ця людина», – зазначив він.
«А є сценарій, коли людина просить про надання статусу біженця або додаткового захисту, і з моменту, коли цю заяву приймають до розгляду, цю людину не можна вважати нерегулярним (нелегальним – Ред.) мігрантом. Тому що і міжнародні документи, включно з конвенцією про біженців ООН, і українське законодавство вказує, що, якщо людина перетнула кордон навіть поза пунктами пропуску і з порушенням правил, з метою попросити про притулок, то вона не може бути за це покарана. Від моменту подання заяви про захист, людина перебуває на законних підставах, поки не отримає остаточної відмови. Тобто, ті люди залишаються до завершення всієї процедури, яка може завершитися негативно – повна відмова, або позитивно – в рідкісних випадках – надання статусу біженця», – зауважив Буткевич.
Також він нагадав про сценарій, який донедавна існував і, в принципі, все ще повторюється з такими групами, як вихідці з Сомалі.
«Це, коли рішення про видворення є, а видворення неможливе. Тоді людину тримають максимальний термін, випускають, знову саджають. І тоді дехто, рано чи пізно, знаходить можливість виїхати все-таки з території України неофіційними шляхами на Захід. І часто там отримує статус біженця», – пояснив експерт.
За його словами, варіант, коли мігранти добровільно залишають територію України, кілька років тому був основним.
«Бо мова йшла – на західному кордоні – про громадян Молдови, наприклад, або про громадян країн Південного Кавказу», – зазначив він.