«Очевидно, що залучені до московських проектів німецькі політики та менеджери рішуче відкидатимуть те, що вони пов'язані із російськими неоімперськими схемами. Проте, ті, хто знайомий з тим, як працює внутрішня і зовнішня політика сучасного Кремля, знають, що діяльність великих російських державних корпорацій не завжди суворо керується економічними принципами», – пише Умланд і наголошує, що це твердження є особливо справедливим щодо російської корпорації Газпром.
Як стверджує експерт, «на цьому тлі, поєднання істотного, хоча в основному на базі природних ресурсів, російського економічного потенціалу з комерційними інтересами деяких німецьких політиків і підприємців призвело до нездорової ситуації, в якій німецькі компанії виглядають як такі, що допомагають Москві у її перебудові геоекономічного ландшафту Східної Європи». «Кремль вміло грає на відсутності у Німеччини знань, зацікавлення та цілеспрямованому самообмані щодо більш глибоких мотивів російської зовнішньоекономічної політики щодо інших колишніх радянських республік», – пише Умланд.
Він зазначає, що вже протягом певного часу ряд німецьких компаній та громадських діячів незвично тісно співпрацюють з Росією або близькими до уряду фірмами.
«Визначна роль двох ветеранів політики із Соціал-демократичної партії Німеччини у бізнес-імперії Газпрому є особливо дивною: з 2005 року колишній канцлер ФРН Ґерхард Шредер є головою наглядової ради компанії, що управляє Північним потоком , в той час як колишній мер Гамбурга (представник СДП) Геннінг Фошерау, відіграє таку ж роль у проекті Південного потоку з квітня 2012 року. Вражає, як відверто високі представники німецької соціал-демократії підтримують державну компанію авторитарного режиму Путіна і його сумнівні геоекономічні проекти», – зауважує Умланд.
На його думку, «нетерпіння і випадкові перебільшення в українських оцінках німецької політики щодо Росії можна швидше віднести до підозр про наміри Кремля щодо України, ніж щодо недовіри до Берліна».
«Загальна вартість Північного та Південного потоків може скласти до 40 мільярдів євро. Існують альтернативні стратегії гарантування газопостачання до Європи, які будуть дешевшими, ніж дорогі офшорні проекти. Із завершенням будівництва Північного потоку загальний потенціал для транспорту газу з Росії до ЄС було близько 250 мільярдів кубометрів, хоча фактичний експорт газу з Росії на Захід у 2011 році, наприклад, склав всього 112 млрд. кубометрів», – пише експерт.
Проте, наголошує Умланд, незважаючи на певні проблеми, пов’язані із Північним та Південним потоками, найголовніше для України у цій енергетичній співпраці ЄС та Росії – це зменшення залежності від Росії. «Що б хто не думав про придатність та надійність нових підводних газопроводів для Заходу, суть у тому, що чим менше Росія потребує українських трубопроводів для експорту свого газу до ЄС, тим слабшою буде взаємозалежність між двома найбільшими країнами у Європі», – вважає Андреас Умланд. Проте наголошує, що зважаючи на те, що Росія стає спроможною здійснювати енергетичні зобов’язання перед Заходом без залучення України – це може «спонукати його діяти безжально у східнослов’янському регіоні, так як він зараз чинить у Придністров’ї, Абхазії та Південній Осетії. Берлін не може дозволити собі такого сценарію».