«У той час як сьогоднішні проблеми (між ЄС та Україною – Ред.) пов’язані в першу чергу з Києвом, історія свідчить, що відносини України з ЄС ніколи не були дійсно задовільними. Україна завжди хотіла більше, ніж ЄС був готовий віддати. Впродовж більшої частини останніх п’ятнадцяти років ЄС та Україна проводили щось на кшталт «діалогу глухих». Тоді як Україна без угаву говорила про отримання перспективи членства в ЄС, ЄС більшість часу намагався уникнути цієї можливості», – пише експерт.
За її словами, основною проблемою розвитку України була байдужість політиків до втілення національних інтересів.
«На жаль, Україна переважно була обтяжена некомпетентними лідерами, які були більше зацікавлені у просуванні своїх інтересів, аніж інтересів країни. Трансформування крани було більше бажанням, ніж конкретними діями. Це призвело до «застою у розвитку», і як не прикро за країну з таким потенціалом, але наразі вона мало чим відрізняється від того, якою вона була десять років тому», – зазначає Пол.
Втім, на думку експерта, проблемою є і те, що за весь час співробітництва з Україною, ЄС так і не зміг розробити всеохопну стратегію щодо країни.
«Між тим ЄС так ніколи повністю і не охопив (своїми програмами – Ред.) Україну. Союз був не в змозі розробити політику, яка могла б стимулювати та заохочувати реформи, даючи реформаторам в країні потужну підтримку. ЄС мабуть був цілком задоволений тим, що Україна певним чином залишається у сірій зоні. Поєднання відсутності в України необхідних потужностей та слабкого керівництва разом з відсутністю в ЄС стратегії та недостатньої підтримки зробили основний елемент європейської політики сусідства – умовність ЄС, практично неефективною в Україні», – додає вона.