Послуговуючись термінологією марксизму, сучасний український соціум можна назвати переважно «дрібнобуржуазним» або «декласованим». Про це в черговому числі Українського тижня пише оглядач Олександр Крамар.
„Його соціальна структура сприятлива для соціал-популізму, однак аж ніяк не для класичної лівої ідеології. 2013 року серед людей із правом голосу налічувалося 12 млн пенсіонерів, що не працювали, 10,1 млн самозайнятих і часто неофіційно найманих на підприємствах із менш ніж 10 працівниками, 4 млн бюджетників, 1,6 млн безробітних та близько 1,5 млн студентів, які вже мали виборче право. На 29 млн електорату цих категорій припадало тільки 6,3 млн штатних найманих працівників на підприємствах із 10 й більше робочими місцями (зокрема 3,2 млн – на промислових і сільськогосподарських). Із них помітна частина теж трудилася на державних фабриках та заводах”, – наводить статистику Крмар.
На його думку, ще показовіша відповідна риса в міжрегіональному розрізі.
Так у більшості областей Центральної, Західної та Південної України частка працевлаштованих на промислових чи аграрних підприємствах із 10 й більше штатними одиницями становила 5–15% усіх зайнятих (наприклад 6,3% – у Чернівецькій, 9,7% – у Тернопільській, 10,1% – у Херсонській, 13,5% – у Вінницькій і т. ін.), значно поступаючись відсоткові бюджетників (Чернівецька – майже втричі, Тернопільська – більш ніж удвічі, Херсонська – в 1,7 раза, Вінницька – в 1,4 раза тощо).
Частка останніх у низці регіонів становила близько половини штату працівників на підприємствах та в установах, стверджує Крмар.
„Тобто добробут величезного сегмента виборців пов’язаний із централізованим перерозподілом національного продукту через бюджет, пенсійний чи інші соціальні фонди державою, та аж ніяк не в парі «найманий працівник – приватний капіталіст». Про яке «відстоювання класових інтересів найманих працівників» може йтися, коли більшість самозайнятих бізнесменів (ФОП) у сучасних реаліях часто ледь виживає і радо пішла б працювати у штаті в когось іншого за пристойну зарплату, розпрощавшись зі своїм статусом представників малого бізнесу, однак зазвичай не має змоги? Понад те, серед 10 млн самозайнятих 30% (3 млн) становлять фактично безробітні селяни, які фактично змушені животіти за рахунок напівнатурального господарства чи непостійних, часто сезонних, заробітків у інших населених пунктах країни, а то й за кордоном. Для них актуальною проблемою є виживання, але їх мало цікавлять традиційні суперечності, пов’язані з розподілом доданої вартості на рівні «найманий працівник (пролетар) – роботодавець (експлуататор)», бодай тому що вона просто не створюється”, – наголошує Крамар.
Детальніше читайте у матеріалі „КПУ іде, соціал-популізм залишається” у черговому номері журналу "Український тиждень"