«Якщо у 1980-му населення США становило 226 млн, а СРСР – 264 млн, то на сьогодні у Сполучених Штатах воно зросло до 318 млн і швидко збільшується, тоді як у РФ зменшилося до 145 млн (навіть з окупованим українським Кримом) і падіння триває. Зайве говорити про різницю в економічному потенціалі та продуктивності праці, яка за третину століття також змінилася не на користь Росії. Крім того, зараз не просто вже не існує підконтрольної Москві Організації Варшавського договору (ОВД), а й усі її екс-члени та частина колишніх республік самого СРСР – союзники США по НАТО», – зауважує політолог.
На його думку, Росія наразі абсолютно неприваблива як сателіт для будь-якої держави.
«Інтеграція до ініційованих нею структур відбувається лише завдяки поєднанню в тих чи тих комбінаціях економічного, безпекового й політичного шантажу з боку Москви. Відтак «союзниками» РФ переважно стають або її військові протекторати, створені на окупованих територіях пострадянських держав (як-от Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я), або диктаторські режими, що не здобули підтримки всередині країни й мають проблеми у відносинах із навколишнім світом (Милошевич у Югославії наприкінці 1990-х, Асад у Сирії зараз). Тоді як потенціал країн НАТО базується на більш розвинутій порівняно з Росією економіці країн, де налічується понад 920 млн жителів, РФ разом із сателітами має значно гірші економічні показники й ледь більше ніж 170 млн населення», – підсумовує Крамар.
Детальніше читайте у матеріалі «Гра з вогнем» у черговому номері журналу «Український тиждень».