Вона вважає, що єдиною ісламістською партією, яка зможе взяти участь у виборах до єгипетського парламенту 2014 року, є салафісти, чия офіційна позиція є більш радикальною від позиції ‘Братів-мусульман’: «Оскільки підйом салафістів був таким раптовим, він не супроводжувався відповідною ідеологічною трансформацією. Партії салафістів провадили мало дискусій щодо можливостей розбудови плюралістичної системи – вони просто визначили своєю метою побудову ісламської держави… На відміну від цього, ‘Брати-мусульмани’ протягом десятиліть обговорювали ці можливості і відповідним чином змінювали свою позицію, приймаючи ідею плюралізму та громадянської держави».
Наявний стан єгипетської політики, за якого рух салафістів намагається замінити «Братів-мусульман» в якості найважливішої ісламістської партії у політичних процесах Єгипту, відзначений, згідно зі статтею Оттавей, певною іронією: «Роками ‘Брати’ репрезентували ‘хороших хлопців’ ісламістського світу , рух, з яким інші партії могли співпрацювати, в той час як салафісти були невідомими фанатиками, що виступали за встановлення ісламістської держави будь якими можливими методами». Однак тепер «вони мають можливість стати носіями стандартів ісламістської політики найбільшої арабської нації світу».
Перед новими єгипетськими лідерами зараз стоїть вибір: чи дати можливість ісламістським партіями долучитися до політичних процесів, чи звести їх статус до позиції маргінальних угруповань, як зробив це колишній президент Єгипту Хосні Мубарак.
«Офіційно, – пише Оттавей. – військові та їх цивільні прибічники заявляють, що ісламісти повинні бути включені у політичний процес. Однак на практиці, дії військових та їх союзників оповідають інше: проти лідерів ‘Братів-мусульман’ організовуються численні облави, ісламістські телевізійні канали закриваються, десятки прибічників Мурсі вбито на вулиці представниками поліції та армії».
Разом з тим, ісламістам салафістського руху нові єгипетські лідери зробили значну поступку, включивши до конституційного проголошення, що мало місце 8 червня, положення, яке визнає іслам державною релігією, а принципи шаріату – головним джерелом закону. Втім, це ще не означає примирення військових із ісламістами.
«Однак, – зазначає Оттавей, – немає гарантії у тому, що салафістські партії зможуть співіснувати із новими секуляризованими союзниками у довгостроковій перспективі. Тамарод – ‘повстанський’ рух, що очолив демонстрації 30 червня, був роздратований посиланнями на шаріат у конституційному проголошенні та виступив проти участі ісламістів у новому уряді. Багато хто з так званих лібералів Національного визвольного фронту та бізнес-спільноти також закликають, принаймні особисто, до виключення ‘Братів-мусульман’ та їх політичного крила – Партії за свободи та справедливості – та не приховують свого бажання заборонити усі релігійно орієнтовані політичні партії у новій конституції». Експерт вважає, що головна боротьба між секуляризованими та релігійними партіями Єгипту у майбутньому розгортатиметься саме навколо основного закону держави.