Проблема з російським концептом «постправди», який росіяни самі теоретично обґрунтували й увели в дію, полягає в тому, що він нині активно множиться та розповсюджується в суспільстві. Про це розповіла Тижню керівниця групи асоціацій «Франція – Литва», активістка дисидентських рухів часів холодної війни Анн-Марі Ґуссар.
«Наприклад, чимало асоціацій, свідомо або ні, послуговуються продуктом «постправди». Тенденції сприяє те, що цілі покоління мають доступ до колосального масиву інформації. Усе тепер проходить через інтернет, але при цьому ми не навчені аналізувати зміст прочитаного, порівнювати інформацію за різними джерелами, перевіряти її, ставити до контексту», – зазначила експертка.
За її словами, згідно з термінологією друзів президента РФ Владіміра Путіна, нинішні часи доречно визначати періодом «постправди».
«Сьогодні будь-яка інформація, незалежно від того, правдива вона чи брехлива, може бути оприлюднена. Макрон постраждав від цього під час своєї виборчої кампанії. З того моменту, як він став жертвою інформаційних маніпуляцій, я думаю, Макрон відчув потребу розповісти про те, що сталося, і сказати це в очі Путіну. Очевидно, цей важливий епізод визначатиме його лінію поведінки на майбутнє. Ми не знаємо, як розвиватимуться події, треба не втрачати пильності. Але Путін припустився засадничої помилки, коли підтримав водночас кількох кандидатів у президенти Франції (і почергово, і альтернативно, і фінансово), а також заповзявся шкодити тому кандидатові, який врешті переміг на виборах», – наголосила Ґуссар.
Читайте також: Як Макрон вчив Путіна відрізняти пропаганду від журналістики
На її думку, не викликає сумнівів той факт, що Путін доклав чимало зусиль, аби дестабілізувати інтернет-сайт Еммануеля Макрона під час виборчої кампанії та розповсюдити про нього неправдиву інформацію.
«Звичайно ж, це не минулося без наслідків, які, думаю, ще довго впливатимуть на ставлення Макрона до Путіна», – переконана Ґуссар.
Експертка також нагадала, що існує кілька асоціацій, які чудово виконують роботу зі спростування дезінформації.
«Частина з них працює з відкритими джерелами, як, скажімо, Bellingcat або Anti-propaganda, інші вдаються до інституційніших демаршів, як, наприклад, робить Європейський Союз за посередництвом свого інформаційного центру East StratCom Task Force. Боротьба з неправдою також здійснюється державами, що, приміром, робить Міністерство закордонних справ Литви… Є чимало інших ініціатив, котрі займаються моніторингом і відновленням правди. До того ж, діють численні мережі та розсилки, огляди преси… Це робота для свідомих громадян. Треба також залучати пресу, навчати людей опрацьовувати інформацію з інтенету…», – підсумувала керівниця групи асоціацій «Франція – Литва».
Читайте також: Запит на медіаграмотність. Як українці розрізняють фейки