"Україна закріпилася в уяві світу країною певної "сірої" зони. Країною, яка не має якогось виразного місця в світі, країною, де зосереджені певні проблеми. Тобто це скоріше країна проблем, де висока корупція, з негативним іміджем керівництво, що переслідує своїх опонентів, де висока злочинність. Це пересічне уявлення про Україну", – заявив експерт.
За словами Сушка, ключовими подіями в Україні 2012 року, які формували її міжнародний імідж, можна виділити Євро-2012, долю Юлії Тимошенко і парламентські вибори.
"Інших складових, які формували міжнародний імідж, можна назвати багато. Це – ситуативні питання, пов’язані з репутацією безпосередньо керівництва країни, але це скоріше стосується вузького кола осіб, які цікавляться Україною. Тоді як для широкого кола громадян увагу привертало перше – Євро-2012, потім – справа Тимошенко, а також вибори в Україні", – зазначив Сушко, додавши, що у переважній більшості споживачі інформації чули про Україну лише в контексті однієї чи двох із цих подій.
Євро-2012 в цілому позитивно відобразилося на іміджі України, вважає він.
"Незважаючи на поширення в міжнародних медіа негативу перед чемпіонатом, тим не менше, в цілому цей фактор зіграв на користь сприйняттю України у світі. Принаймні багато людей змогли зрозуміти, що ця країна не така страшна і відображається у стереотипних уявленнях", – зауважив науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва.
Водночас щодо політичний справ в Україні, то їх гострота, як зазначає Сушко, 2012 року поступово спадала.
"Все ж таки пік справ Тимошенко і Луценка – це 2011 рік і навряд чи можна тривалий час тримати їх у фокусі уваги. Тим не менше, очевидно, майже кожна стаття чи сюжет у медіа щодо України не оминав питання Тимошенко. Тому це залишається очевидним фактором сприйняття України у світі", – зазначив він.
Реагуючи на міжнародну критику, Міністерство закордонних справ проявляло себе, вважає експерт, "як частина державної машини".
"МЗС є частиною державної машини і не може бути ані гіршим, ані кращим. Воно дуже обмежене в своїй можливості проводити самостійну лінію. МЗС усунуте від важливих питань міжнародної політики, таких як відносини з Росією в частині можливості підписання певних далекосяжних зобов’язань. Можна говорити про традиційну маргінальність МЗС на російському напрямку. Що стосується європейського напрямку, то найбільша проблема в тому, що МЗС не може координувати ті дії держави, які би свідчили про серйозність євроінтеграційного вибору, тобто відомство відповідає за дипломатичне супроводження, але не за виконання реформ. А отже на європейському векторі можливості МЗС також обмежені. Тому загалом відомство хворіє тими ж проблемами, як і весь державний апарат. Воно не може демонструвати принципово іншу політику, ніж держава вцілому", – підсумував Сушко.