Власне, з пляжами і пов’язано виникнення проблем у містечка. Точніше, з продажу тамтешньої нерухомості, серед якої, між іншим, старовинні садиби та вілли відомих митців, акторів, письменників, збудовані понад сто років тому, багатіям зі сходу Європи. «Рієлтери, звичайно ж, імен нових власників не розголошують, але, зважаючи на кількість російськомовних чоловіків та жінок, багато вбраних і вдоволених життям, можна говорити про багатих бізнесменів, чиновників та політиків з країн СНД», – каже іспанська архітектор Беатрис Рамо. За її словами, проблема полягає не в тому, що пам’ятки історії та архітектури місцевого та державного значення купують іноземці, а у тому, що нові власники полюбляють ці садиби перебудовувати (на кшталт «сам собі дизайнер»), «доліплюючи» до витончених споруд додаткові башти чи галереї, або ж просто псувати старовинний фасад сучасними пластиковими вікнами, додатковими дверима тощо. Беатрис пояснює: «Іспанське законодавство не дозволяє таких добудов, якщо йдеться про пам’ятки історії та/або архітектури державного значення, те саме стосується місцевих об’єктів історії та культури. Але розумієте, у нас криза, Іспанія потребує інвестицій, і багато хто з чиновників та політиків на місцях намагається бюджети поповнити і соціальні проблеми вирішити у різні способи. Східноєвропейські інвестиції у нерухомість – цілком легальний варіант наповнення місцевого бюджету, а враховуючи, що росіяни та українці грошима похизуватись полюбляють, то на їхні дизайнерські «новинки» чиновники просто заплющують очі».
Мешканці Коста-Браво не перші, хто стикнувся з проблемою «шалених грошей» з СНД. Такі ситуації знайомі населенню багатьох європейських курортних міст, зокрема, в Іспанії, Німеччині, Франції, Чехії, Латвії, де скуповуються цілі квартали й утворюються такі собі «міста у містах»: на власні очі у чеських Карлових Варах бачила російськомовний квартал зі шлагбаумом, охороною та власним стилем життя. Мої чеські приятелі визнали, що місцева поліція туди намагається не потикатись… Про це чимало пишуть європейські ЗМІ, але під контроль ситуацію із забудовою таких кварталів, заселених «новими росіянами», взяти вкрай складно. Як вважає латвійський журналіст Атіс Климович, «за умов кризи політики та можновладці схильні не помічати проблем знищення культурних та історичних пам’яток узагалі. Адже не лише нові власники старовинних садиб чи будинків часто псують чи то деформують їхній зовнішній вигляд, а і самі чиновники не проти знести якусь симпатичну хатинку кінця ХІХ століття і на її місці поставити офісний чи торговельний центр. Мені відомо, що в Києві громада ініціює протести проти знищення історичного міста – латишам час переймати київський досвід!»
Здається, такий досвід киян незабаром буде корисний і для Барселони, де після цьогорічних виборів до влади прийшли люди, дещо далекі від розуміння культурних проблем. Так стверджує Нурія Франко Гільєн, одна з ініціаторів утворення мережі Інтеркультурних міст Іспанії: «Влада думає про те, як на належному рівні утримувати порядок і стабільність у місті. Це можна зрозуміти, це правильно. Але методи, якими це досягається, для цивілізованого світу неприпустимі. Міська влада Барселони урізала бюджетні видатки на культуру та підтримку історичного середовища міста. А за браку належного фінансування розвитку транспорту та комунікацій було вирішено одну з гілок метро проводити фактично під перлиною Барселони – собором Святого Сімейства. Це дешевше, ніж вести її в обхід історичного центру міста, однак при цьому нікого не хвилює, що храм досі зводиться, і невідомо, які будуть наслідки підземних втручань у комплекс старого міста взагалі!»
Консультант Ради Європи, фахівець із проблем містобудування Тайс Малмберг зауважує: «У багатьох державах колишнього соціалістичного табору до влади прийшли люди, далекі від культури. Дехто не розуміється на управлінні містом, регіоном чи цілою державою. Дехто слабко уявляє, яку роль відіграє матеріальне вираження історії – старовинні храми та старі садиби, пам’ятники і пам’ятки – для розвитку окремого міста та держави, які величезні плюси в очах міжнародної спільноти мають міста, де дбайливо зберігаються ці старовинні перлини архітектури». Як стверджує пан Малмберг, у багатьох випадках громада і громадськість мають виховувати політиків та можновладців, надавати їм інформацію про своє місто, його історію і спільно з владою дбати за збереження цих пам’яток та розбудову міста.
Щоби зберегти історичне середовище, культурні надбання, мистецький простір іспанських міст, активні городяни створили мережу Інтеркультурних міст країни. «Ми розуміємо, що маємо, по-перше, зберегти те, що дісталось нам від попередніх поколінь, а по-друге, збагатити цей спадок новими мистецькими творами. Водночас ми хочемо налагодити контакти з нашими однодумцями по всій Іспанії, по цілій Європі, а можливо, й усьому світу. А ще ми сподіваємось знайти спільну мову і спільні точки опори для порозуміння на рівні влади і громади, адже ми всі дбаємо про нормальне повноцінне функціонування наших міст», – каже Нурія. Такі завдання ставлять перед собою ініціатори акцій на підтримку історико-культурного середовища Києва, Одеси, Харкова, Луганська, багатьох інших міст України та інших держав. Але, на відміну від західних партнерів, українцям та росіянам доводиться займатися ще однією проблемою – вихованням смаку у сучасних багатіїв. Здається, від нас залежить, чи вдасться припинити «експерт несмаку», експансію безкультур’язі Сходу на Захід Європи.