Санніков – колишній заступник міністра внутрішніх справ Білорусі, пішов зі своєї посади на знак протесту проти проведення антиконституційного референдуму щодо зміни Конституції Білорусі 1996 року. У 1997-му став координатором ініціативи «Хартія-97». Вже 2010-го він наважився кинути виклик Аляксандру Лукашенка, ставши кандидатом на посаду глави держави. І був заарештований увечері 19 грудня 2010-го після того, як мітинг громадян, не згодних із офіційними підсумками виборів, розігнали, і відтоді він перебував в ув’язненні. У травні 2011 року йому винесли вирок – п’ять років позбавлення волі в колонії посиленого режиму зі звинуваченням в організації масових заворушень 19 грудня.
Санніков у клопотанні про помилування не визнав своєї провини в організації та участі у масових заворушеннях. Про це політик, котрого ввечері 14 квітня звільнили з колонії «Вітьба-3» на підставі указу глави держави про помилування, заявив 17 квітня на прес-конференції в Мінську.
«Насправді я написав, що прошу мене помилувати та жалкую про скоєне. Зробив я це усвідомлено. Єдине, що можу сказати: провини своєї я не визнавав, хоча на мене чинили тиск, щоб я підписав зізнання», – сказав Санніков на сьогоднішній прес-конференції у Мінську.
Насамперед Санніков заявив, судимість з нього не зніматимуть протягом восьми років.
«Тільки-но я вийшов із Першотравневого РУВС, куди мене викликали для того, щоб поставити на профілактичний облік. Запропонували підписати документ, що я ознайомлений з процедурами, котрі на мене очікують. В разі якихось адміністративних правопорушень буде встановлене спостереження тощо. Судимість залишається у мене протягом восьми років. Я раніше не стикався з такими процедурами, однак це свідчить про те, який саме характер має це помилування. Там мене запевнили, що жодних обмежень на виїзд законом не передбачено в цьому випадку, однак запропонували зайти до відділу з питань громадянства та міграції, щоб уточнити це питання», – сказав Санніков.З приводу ймовірної еміграції екс-кандидат у президенти зауважив: «В міліції мені сказали, що це питання не в їхній компетенції. Це належить до компетенції відділу з питань громадянства та міграції Першотравневого району».
На запитання про те, чи не має він намірів виїжджати за кордон, Санніков відповів: «Жыве Беларусь!», давши тим самим зрозуміти, що найближчим часом територію країни він не покидатиме.
Читайте також:
У. Т.: Андрєй Олєґовіч, чому ви написали прохання про помилування?
– Це дуже складне запитання. По-перше, я писав не прохання про помилування, а клопотання про помилування. Це дещо різні речі. У клопотанні я дослівно написав, що «прошу помилувати мене з гуманних міркувань», щоби припинити провокації та тиск. Єдине, що можу сказати, що провини я не визнавав, хоча стосовно мене чинили неабиякий тиск, щоб я це таки зробив. Тиск чинили і в колонії, детальніше я про це говорити не можу. Зі мною могли би статися доволі серйозні речі, аж до фізичної смерті.
Після того, як я написав клопотання про помилування, розпочалася інформаційна ізоляція. Я написав понад 30 листів жінці та матері з повідомленням про те, що таке клопотання вже готове, неодноразово письмово звертався до адміністрації колонії «Вітьба-3» з проханням надати мені можливість зателефонувати додому та зустрітися з адвокатом. Жодної реакції на це звернення я не отримав, блокада тривала.
Уже в грудні по радіоточці я почув прес-конференцію Лукашенка, що з умовою прохання про помилування він може звільнити ув’язнених. Я повторив своє клопотання із супровідною заявою на ім’я начальника колонії з проханням передати клопотання за призначенням. І все одно до 13 січня я перебував в ізоляції.
В колонії «Вітьба-3» у мене був режим цілковитої ізоляції. Навіть вітатися зі мною було небезпечно. Якщо хтось і вітався, його викликали до адміністрації, погрожували позбавити умовно-дострокового звільнення.
В колонії «Вітьба-3» Санніков перебував чи то у штрафному ізоляторі, чи то в камері – одиночці. Як повідомив авторові цього матеріалу його знайомий, котрий відбував покарання в цій виправній установі, для обслуговування таких камер адміністрація залучає в’язнів. Однак… глухонімих. Тому цілком можливо, що Санніков не міг передати якісь відомості на волю. Ніхто його просто не чув. – Авт.
У. Т.: Під час своєї відсидки ви відчували, що ви політичний в’язень?
– Так, звісно. Особливо від тих міліціонерів, котрі сиділи зі мною в камері (усміхається. А відтак серйозним тоном додав). В колонії №10 у Новополоцьку в мене була нагода спілкуватися з в’язнями. Неабиякий інтерес до того, що відбувається в Білорусі, значна поінформованість серед контингенту, можливо, навіть забагато уваги було приділено з боку в’язнів, котрі були несправедливо засуджені.
Одна із причин тиску на мене, думаю, полягає в тому, що я став приділяти увагу цим засудженим. Консультувати їх з приводу їхніх скарг. Розмовляти з ними… Почав говорити про це. І вважав, що це мій обов’язок. Тому що я зміг винести на публіку якісь речі, а вони – ні. Тому що люди бояться. Вони перебувають у цілковитій владі адміністрації колонії.
Щодо самої цієї виправної установи, то там була така ізоляція, що навіть вітатися зі мною було вкрай небезпечно. Навіть людина, котра кивнула у мій бік, могла потрапити під тиск адміністрації. Тому я вдячний тим, хто мене підтримував. Зважаючи на те, що людина знає, що її можуть звільнити за місяць, а за одне лишень «доброго дня», промовлене до мене, її можуть залишити в тюрмі ще на два роки, однак людина все одно віталася, – а це надто багато важить і коштує.
Читайте також: Чим може закінчитися протистояння Лукашенки із Євросоюзом?
У. Т.: Ви не покинете політичної діяльності?
– Думаю, як жити далі. Те, що робили з моїм особистим життям та життям моєї родини, – це жах. До цього часу я був у ейфорії, однак сьогодні після візиту до міліції ці відчуття зникли. Однак мені слід спробувати повернути собі життя. А потім з дружиною та сином вирішувати.
Дружина Саннікова Іріна Халіп, як і сам екс-в’язень, була заарештована за акцію під час президентських виборів. У той час, коли вони з чоловіком перебували у слідчому ізоляторі КДБ, їхнього сина Данііла намагалися відібрати органи опіки та помістити у дитячий будинок. Але бабуся з дідусем змогли оформити опікунство над онуком. –Авт.
Читайте також: Білорусь у вигнанні
У. Т.: Стосовно інших політв’язнів, чи домагатиметеся їхнього звільнення?
– Всі політв’язні мають бути звільнені. Ми вимагаємо їхнього звільнення. Якщо влада це зробить, то дістане позитивну оцінку й у Білорусі, й у світі. Я бачив Коваленка у в’язниці, він жахливо виглядає. Його треба терміново звільнити. Будь-що тепер може трапитися з ним і іншими політв’язнями, треба негайно ухвалювати рішення про їхній вихід на волю.
Ніколай Автуховіч, Ніколай Статкєвіч, Дмітрій Дашкєвіч, вони в надто скрутному становищі. З ними може трапитися будь-що, особливо зважаючи на мій досвід. Якщо хтось, хто може ухвалити таке рішення, чує та насправді здатний це зробити з гуманних міркувань, то це слід зробити негайно.