Між конфліктами на Донбасі та в Придністров’ї є буквально кілька схожих рис, проте характеристики, що різняться, важать набагато більше, ніж це здається без глибокого аналізу. Про це в інтерв’ю Тижню розповів колишній спеціальний представник чинного голови ОБСЄ з питань придністровського врегулювання Вольф Дітріх Гайм.
«Є буквально кілька схожих рис, особливо коли поглянути на риторику, на визначення й термінологію, які застосовуються. Але фактично, якщо уважніше розібрати ті характеристики, що різняться, то вони важать набагато більше, ніж це здається без глибокого аналізу. Надто відмінні історія та зародження цих конфліктів. У Придністров’ї радянська армія вже була там задовго до того, як Молдова оголосила незалежність, а в Тирасполі вирішили йти власним шляхом. І це дуже велика різниця, яку, я вважаю, важливо розуміти», – сказав він.
За словами Дітріха Гайма, іншою відмінністю в контексті зусиль ОБСЄ щодо вирішення конфлікту, є те, що формат переговорів був знайдений у 1992-му відразу після конфлікту та договору про припинення вогню, який має двосторонній характер і підписаний Молдовою та Росією. Одним із принципів, закладених в основу цього формату, є визнання сторін, які беруть участь у переговорах, рівноцінними. Це також відображено в переговорах у форматі «5+2», де конфліктуючі сторони вільно та без ускладнень обмінюються думками. До них ставляться більш-менш однаково, як до рівних, що надто відрізняється від ситуації на Донбасі та мінських домовленостей. Адже там є переговорники, які не бажають розмовляти один з одним.
І звичайно, зауважив він, якщо казати про посередництво поза політикою, в академічних визначеннях, то кожен конфлікт має свою зрілість. Ця зрілість у зазначених випадках дуже різниться.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»