Підписант Акта про відновлення литовської державності (11 березня 1990 року), довгий час вона залишається переконаною прихильницею євроатлантичної інтеграції. Вважає, що для пострадянських країн це єдиний шлях гарантування безпеки в умовах нового геополітичного порядку. Тиждень поспілкувався з пані Юкнявічене про реформування литовської армії та безпекові виклики в нашому регіоні.
У. Т.: Уже багато років ви відповідаєте за співробітництво між Литвою і НАТО. Чому офіційному Вільнюсові таким важливим бачився вступ до Північноатлантичного Альянсу в 2004 році?
– Для нас це було цілком очевидним від початку, з огляду на уроки минулого, коли Литва як нейтральна держава у 1940-му втратила незалежність. Ми збагнули, що для нас як маленької країни дуже важливо стати частиною глобальної системи безпеки та членом найуспішнішого оборонного об’єднання у світовій історії, яке відстоює демократичні цінності. Зокрема, це був мій персональний вибір: 1996 року, ставши депутатом парламенту, я зрозуміла, що без цього безпекового фундаменту не буде можливостей для всебічного розвитку нашої держави. Погляньмо на Корейський півострів – і побачимо, що означає для Південної Кореї безпека, пов’язана зі Сполученими Штатами, хоча вона і не є членом НАТО. А в Європі існують НАТО і ЄС. Часом запитують, що з них для нас важливіше. Це те саме, що поцікавитися, кого ви любите більше: матір чи батька. Обидва об’єднання як євроатлантична сім’я є дуже важливим елементом нашої національної безпеки. Ось чому я обрала спеціалізацію нацбезпеки та оборони й чому ми зробили так багато, щоб переконати суспільство та політиків бути єдиними в рішенні щодо вступу до НАТО. Звичайно, в нас є дискусії з цього приводу і люди, які проти членства Литви в Альянсі. І нам було не так легко, але ми зробили це, бо насамперед зрозуміли, що то наш дім.
У. Т.: Віктор Янукович, щойно прийшовши до влади, заявив про відмову України від прагнення до набуття членства у НАТО. Тепер, з огляду на короткотермінові інтереси, він намагається наблизитися до ЄС способом підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Наскільки у випадку Литви були пов’язані між собою процеси європейської та атлантичної інтеграції?
– Це, звісно, справа вибору кожної країни. Але розглядаймо питання в комплексі. НАТО – основа нашої національної безпеки, а ЄС – швидше інструмент «м’якої безпеки» (енергетичної, економічної, інноваційної), бо ж армія не є сьогодні єдиним засобом гарантування останньої. Інтеграції до ЄС та Альянсу доповнюють одна одну, особливо у нашій геополітичній ситуації, адже Литва й Україна перебувають у спільному міжнародному полі. Звичайно, це дуже пов’язано з російськими інтересами. На жаль. І я сподіваюся, що згодом ви передумаєте стосовно майбутнього відносин України з НАТО. Концентрація уваги офіційного Києва на Угоді про асоціацію з ЄС є дуже розумною стратегією, однак співпраця з Альянсом у межах доктрини «розумної оборони», як-от проведення спільних навчань українських та натовських військ, також демонструє певний успіх у поступовому русі в двосторонніх відносинах. В Україні, як і в Литві, спостерігається великий натиск російської пропаганди та різних інструментів «м’якої сили», це не секрет. Історія ніколи не закінчується.
У. Т.: Яких змін зазнали Збройні сили та Міністерство оборони Литви після вступу до НАТО?
– Під час радянської окупації в 1940 році наші Збройні сили були цілковито знищені. Литовську армію на початку 1990-х ми відновлювали з нуля, з чистого аркуша. Відомо, що спорудити новий будинок інколи легше, ніж відремонтувати старий, радянський. Від самого початку, ще до вступу в НАТО ми намагалися застосувати найкращий західний досвід і запровадити його стандарти в Збройних силах. Тому членство в Альянсі не стало драматичним поворотом. Литовська армія на той час відповідала цим нормам і ми швидко інтегрувалися в євроатлантичні структури. Сьогодні Литва бере участь у міжнародних військових операціях НАТО. Її сухопутні війська разом із латвійськими та естонськими входять до складу багатонаціональних сил «Північний Схід» і проводять спільні навчання з іншими партнерами по блоку. Альянс не має своїх окремих збройних сил, він потужний настільки, наскільки потужні армії країн, які до нього входять.
У. Т.: Чи існує сьогодні спільний голос трьох країн Балтії в міжнародній безпековій політиці, і коли так, то на що він спрямований?
– Так, він існує. Скажу відверто, деякі заходи РФ сприяли нашій єдності на міжнародній арені, особливо у сфері безпеки. За чотири роки мого перебування на чолі Міністерства оборони ми навіть змінили спосіб взаємодії: з кооперації на інтеграцію. Обговорюємо спільні державні закупівлі в оборонному секторі, співпрацюємо зі скандинавами в межах проектів Nordefco (оборонне об’єднання п’яти держав: Данії, Ісландії, Норвегії, Фінляндії та Швеції. – Ред.). Північні країни – також дуже важливий вектор нашої безпекової та оборонної політики. Отже, йдеться не тільки про взаємодію між Вільнюсом, Ригою і Талліном, а й про ширше нордично-балтійське співробітництво.
У. Т.: Владімір Путін проголосив масштабний план реорганізації та переозброєння російських військ до 2020 року. Як литовський істеблішмент оцінює загрози та виклики з боку РФ?
– На жаль, ми досі мусимо говорити про Росію як про проблему й виклик для нашої безпеки. Не хотіла б заводити мову про це, одначе такою є реальність. Реформи важливі для збройних сил будь-якої держави, і я думаю, що армія РФ їх конче потребує з огляду на кількість своїх проблем. Однак ці перетворення здійснюються на дуже дивних напрямках: один із них південний, кавказький, а другий західний. Литва, Латвія та Естонія нічим не загрожують Росії, НАТО не трактує Москву як ворога й активно співпрацює з нею на партнерських засадах, однак від 2007 року ми спостерігаємо нову стратегію в реформуванні оборонної галузі Росії. Остання модернізує свої військово-повітряні сили дуже близько до нашого кордону, зокрема в Калінінграді. Це турбує не тільки нас, а й держави, які не входять до Альянсу, наприклад Швецію. В цій країні сьогодні відбуваються запеклі дебати на тему оборони. Водночас це допомагає нам у спілкуванні з партнерами по НАТО, плануванні його стратегії оборони та військових навчань у Балтійському регіоні. Адже всі розуміють, що це не жарт із боку Кремля. Зенітно-ракетний комплекс нової дії С-400 («Триумф»), оперативно-тактичні комплекси «Искандер», часті польоти російських винищувачів у балтійському повітряному просторі – все це бачиться дуже показовим. Чому РФ так чинить? Не маю відповіді. Очевидно, нерозумно витрачати стільки грошей на мілітаризацію в Балтійському регіоні, де ми можемо створити демілітаризовану зону й розвивати свої економіки. Це суперечить нашому розумінню стратегії оборони в районі Балтійського моря, утім, сподіваємося, що не призведе до воєнних конфліктів.
У. Т.: Під час фінансової кризи багато країн зменшують оборонні бюджети. Яка ситуація з цим у Литві?
– На жаль, нам теж довелось його урізати. І це був головний біль для мене, коли я очолювала міністерство. Але торік ми підписали угоду між політичними партіями в парламенті стосовно відновлення економіки, що крім іншого передбачає поступове збільшення видатків на оборону принаймні до 1% ВВП. Це було дуже розумне рішення, адже ми не можемо бути однією зі слабких ланок ланцюга. Урізання оборонних бюджетів є сьогодні одним із найбільших викликів для НАТО, особливо коли враховувати прірву між витратами США та європейських країн на потреби Альянсу (більш ніж 70% припадає саме на Америку). Безперечно, європейці мають зробити більший внесок у спільний натовський бюджет та військову активність.
У. Т.: Чи співпрацює Литва з Україною в безпековому та оборонному секторі?
– У 2009 році ми спільно з тодішнім міністром оборони Польщі Боґданом Кліхом започатковували проект співпраці з Україною, що передбачав створення в межах НАТО литовсько-польсько-української військової бригади. Однак зміна урядів у вашій країні не дала змоги реалізувати його тоді, хоча, як мені відомо, угода зараз перебуває на фінальній стадії обговорення. Вона має дати відповідь на виклики, які виникають у нашому регіоні. Ідеться насамперед про проведення спільних бойових навчань. Окрім того, об’єднані війська зможуть діяти разом, наприклад, у подоланні техногенних катастроф і спільних операціях із ЄС та ООН.
Біографічна нота:
Раса Юкнявічене – литовський політик, депутат Сейму Литовської Республіки від 1996 року, член Комітету національної безпеки та оборони, заступник голови делегації Сейму в Парламентській асамблеї НАТО, міністр оборони Литви (2008–2012). Була помічником спікера Сейму та головою комісії у справах НАТО (1999–2000). Від 1999-го заступник голови консервативної партії «Союз вітчизни»