«Економіка рантьє». Як державні підприємства збагачують українських політиків

Політика
4 Березня 2017, 11:03

Від перших років незалежності, коли країна все ще за інерцією жила по-соціалістичному, державна власність слугувала джерелом збагачення для різних депутатів, чиновників та «червоних директорів». Із цього вузького прошарку, що дорвався до контролю над держвласністю, згодом виросло чимало олігархів, які й досі контролюють Україну.

У першій половині 1990-х років в Україні діяла «економіка рантьє»: державні підприємства просто здавали в оренду «червоним директорам», які викачували з них усі ресурси. Одні створювали посередницькі схеми, у які заводили свої фірми-прокладки, інші просто доводили до банкрутства заводи й розпродували їхнє обладнання. Досі важко підрахувати, скільки втратила держава через такий паразитизм.

Потім була приватизація, і «економіка рантьє» поступово відійшла в минуле. Однак ті виробництва, що залишились у державній власності, донині є джерелом корупційного збагачення чиновників. Найяскравішим прикладом такої корупції за часів Януковича був паливно-енергетичний комплекс, де працювала безліч державних теплових електростанцій і шахт. Перші були місцем збуту незаконно видобутого вугілля з нелегальних копанок, які контролював син Януковича Олександр.

Закопані мільярди

Що ж стосується вугільної промисловості, то її традиційно вважали чорною діркою бюджету, в якій щороку зникали десятки мільярдів гривень. У довоєнний час держава не скупилася на дотації шахтарям. На підтримку державних шахт у 2010–2013-му щороку виділяли по $1,2–1,5 млрд. Велика частина цих сум не доходила до гірників. Близькі до влади олігархи й політики привласнювали виділені гроші за допомогою різноманітних схем.

Найпоширеніша з них — постачання та ремонт гірничо-шахтного обладнання. Відповідні підряди традиційно діставали компанії або посередницькі структури, що належали олігархам, близьким до Партії регіонів. Свої послуги вони надавали за завищеними цінами або взагалі отримували гроші за повітря.

Читайте також: Велика годівниця. Державний сектор, як джерело корупційного збагачення

Найчастіше «смачні» замовлення перепадали ПАТ «Гірничі машини», що входить до групи СКМ Ріната Ахметова, ТОВ «Востокуглемаш» Олександра Януковича, а також ТОВ «Краснолуцький машзавод», пов’язаному з Олександром Єфремовим.

Після того як на Донбасі почалася війна й Україна втратила контроль над більшістю державних шахт, можливості для корупційних махінацій у вугільній галузі різко зменшилися. Однак не зникли повністю. На шахтах, що залишилися під контролем держави, корупція збереглася. Не допомагає навіть розроблена і запроваджена для запобігання корупції система ProZorro.

Наприклад, ДП «Селідоввугілля» в січні 2017 року закупило 2,5 тис. шахтарських ліхтарів за ціною 1990 грн за штуку. При цьому такі самі шахтарські лампи ДП «Волиньвугілля» закупило по 1200 грн. У підсумку Селідоввугілля переплатило постачальнику близько 2 млн грн. Журналістам проекту «Слідство.інфо» нещодавно вдалося з’ясувати, що багатомільйонні тендери на Селідоввугілля виграють Доненергоекспорт і Тріалтрейд, пов’язані з вихідцем із Тореза Віталієм Кропачевим. Кропачев у минулому був депутатом Донецької обласної ради від Партії регіонів, однак тепер, як і багато інших колишніх регіоналів, знайшов спільну мову з новою владою. Нині його називають «смотрящім» за вугільною галуззю від оточення президента Порошенка.

Живучі схеми

Нікуди не поділася корупція і в сфері енергетики. Змінилися тільки «смотрящіє» та вигодонабувачі. Центренерго, яку влада багато разів обіцяла приватизувати, досі перебуває в державній власності. І його використовують представники влади для власного збагачення. У серпні 2016 року заступником голови наглядової ради цієї компанії був призначений Олександр Візір, який раніше працював помічником депутата Ігоря Кононенка на платній основі. Саме Кононенка сьогодні в численних публікаціях у ЗМІ називають «смотрящім» над Центренерго.
Нагадаємо, що цей нардеп є давнім другом нинішнього гаранта і входить у його найближче оточення.

Відомо, що постачанням вугілля на Центренерго займалася і компанія, пов’язана з народним депутатом від Блоку Петра Порошенка Сергієм Тригубенком. У 2015 році фірма «Торговий дім — Ресурс», одним із засновників якої був помічник Тригубенка Ігор Тупіков, без тендера отримала замовлення від Центренерго на поставку вугілля вартістю півмільярда гривень. Нікому не відома компанія з Харкова купувала вугілля в шахти «Краснолиманська» і продавала на Центренерго.

Давно вже загруз у корупційних скандалах і головний хімічний актив держави — Одеський припортовий завод, контролює який також оточення Порошенка. Епопея із приватизацією цього підприємства давно вже перетворилася на анекдот. Чиновники без кінця зривають приватизацію під різними приводами, щоб і надалі контролювати потоки та заробляти за рахунок державної власності. У 2017 році ОПЗ залишається своєрідним оазисом «економіки рантьє» зразка 1990‑х. Осколком минулого, який донині якимось дивом зберігся у вихорах змін і пережив численні хвилі приватизації.

Солоне кумівство

Розглянемо в деталях, як працює «економіка рантьє» сьогодні, на прикладі державного підприємства «Артемсіль», що в Донецькій області.

Як і на будь-якому іншому державному підприємстві, на Артемсолі завжди були свої «смотрящіє». До 2014-го її довгі роки контролювали брати Клюєви, бо підприємство містилося, як у нас кажуть, «на їхній території». Але після перемоги революції Клюєви по черзі втекли з країни, а контроль над ним поступово прибрало до рук уже нове угруповання.

Читайте також: Підгодовуючи ворога

Починалося все непогано. У 2014 році, після зачистки півночі Донецької області від незаконних бандформувань, на Артемсіль був призначений новий директор Денис Фоменко, який спочатку справді демонстрував непогану роботу. Виробничі показники зростали, корупційні схеми, що склалися за Клюєвих, були зруйновані. Але така ідилія тривала недовго. У 2015-му Артемсіль примітив народний депутат від Блоку Петра Порошенка Олег Недава, відомий своїми зв’язками із кримінальним авторитетом Юрою Єнакіївським. Ця людина сьогодні фактично є «смотрящім» по Донецькій області, контролює багато процесів у регіоні й регулярно конфліктує з головою ОДА Павлом Жебрівським, котрий противиться такому «кураторству».

У червні 2015 року Недава пролобіював призначення на Артемсіль нового директора — свого давнього знайомого й земляка Андрія Журавльова. За свідченнями працівників Артемсолі, той є кумом Недави. І відколи він обійняв керівну посаду, на підприємстві почався безлад.
Жодних об’єктивних причин для звільнення попереднього очільника не було. Зміна керівництва відбулася виключно з метою «політичної доцільності». Після цього Артемсіль стала стрімко погіршувати виробничі показники. Журавльов виявився абсолютно профнепридатним, до того ж мав проблеми з алкоголем, що досить швидко позначилося на показниках підприємства.

Журавльов, як і Недава, походить із Єнакієвого, де у 2000-х роках очолював цементний завод. У 2006-му останній під керівництвом Журавльова був визнаний банкрутом. Хоча такі «досягнення» «міцних господарників» у нас уже давно нікого не дивують.

Після призначення на посаду в. о. директора Артемсолі Адрій Журавльов проявив аналогічні менеджерські якості. Обсяг випуску та реалізації продукції зменшився на 28%. Якщо в серпні 2014-го підприємство відвантажило 183 тис. т солі, то в серпні 2015‑го — тільки 115 тис. т. Різко зросла дебіторська заборгованість. Від 4,87 млн (на 30 червня 2015-го) до 17,8 млн (на листопад того самого року). Причиною зростання заборгованості стало виведення оборотних коштів новим керівником із рахунків державного підприємства.

Журавльов показав себе таким поганим керівником, що вже в жовтні 2015 року його змушені були замінити. В. о. директора призначили його першого заступника Валерія Захаренка, але й той протримався недовго. У грудні 2015-го директором призначили Володимира Долю. Це теж кадр із обойми Олега Недави. Сьогодні крісло хитається й під ним. Пропрацювавши рік, Доля пішов на лікарняний на початку лютого, а майбутнє Артемсолі вкотре намагаються визначити «рєшали».

Кадрова чехарда 2015–2016 років позначилася на підприємстві згубно. Падіння тривало. Видобуток солі зменшився до 40 тис. т за місяць, працює тепер фактично тільки одна копальня, від квітня 2016-го підприємство стало відправляти працівників у безоплатні відпустки.

Найнаочніше результат діяльності менеджменту Недави на Артемсолі засвідчують фінансові показники підприємства (див. «Промовиста арифметика»). Ось що буває, коли промисловість працює не за законами бізнесу та ринку, а на догоду всіляким «смотрящім».

Читайте також: Від prozorroсті до контролю

Тепер трохи докладніше поговоримо про те, як менеджменту Недави вдалося «досягти» таких цифр.

Майже відразу після того, як в. о. директора призначили Журавльова, Артемсіль стала працювати з «прокладкою» Олега Недави ТОВ «Костанза». Це типова фірма-пустушка, оформлена на підставних осіб і фіктивну адресу, котра як посередник отримувала сіль за заниженою ціною і перепродавала її далі. Близько року тому її діяльністю вже цікавилися журналісти. Тоді «Костанза» фігурувала в розслідуванні «Радіо Свобода».

Робота з «прокладками» — класична історія для держпідприємств. З Артемсіллю посередникам працювати особливо вигідно. Купують сіль вони за ціною близько 350 грн за тонну, а продають автодорам в областях уже по 750–800 грн. Певна річ, Артемсіль могла б працювати з облавтодором безпосередньо. І тоді гроші отримувало б державне підприємство, а не різноманітні фірми-пустушки, які або працюють у частці з менеджментом Артемсолі, або перебувають під опікою різних чиновників та депутатів. Ось тільки інтереси в Недави й тих, хто поставив його «смотрящім» над Донбасом, не збігаються з інтересами держави та громадян.

«Костанза» аж ніяк не єдиний посередник. Інша персона, добре знана колективу Артемсолі, — Алік Халілов, який багато років працював «прокладкою» ще за Клюєвих. У період влади регіоналів йому протегував Равіль Сафіуллін. Після вигнання Клюєвих Халілов був тимчасово відсторонений від схем, але з людьми Недави знову знайшов спільну мову. За інформацією співробітників Артемсолі, на різних угодах він отримує $5–10 із тонни.

Тягар російського боргу

Утім, менеджмент Недави відзначився не тільки роботою з «прокладками». Є «досягнення» ще крутіші. У грудні 2015 року, лише через кілька днів після приходу на посаду в. о. директора Володимира Долі, він підписав контракт із російською компанією «Бриз» із Бєлгорода. І відвантажив їй сіль у кредит. А росіяни раптом узяли й відмовилися платити.

Сьогодні «Бриз» має прострочену заборгованість перед Артемсіллю 24 млн руб. А загалом прострочені борги російських компаній перед нею становлять 35,26 млн руб. Таким чином, на «Бриз» припадає левова частка боргу (ще один великий боржник — «Группа Упак» із Москви, вона винна 6,32 млн руб.). Ці 24 млн, швидше за все, вже ніколи не будуть повернуті. Фактично ці гроші вкрадені в держави.

Читайте також: Неприхований бенефіціар. Якою є роль Ахметова в економічній співпраці з ОРДіЛО

Надворі кінець грудня 2015 року. Війна в розпалі, а керівник державного підприємства підписує контракт із російською конторкою. І постачає товар із відстрочкою платежу, чудово розуміючи ризики!

Борг у російської компанії витребувати тепер практично неможливо. Він роками висітиме мертвим вантажем, поки його спишуть. Можна подати до місцевого українського суду, який зобов’яже «Бриз» повернути кошти, але це рішення росіяни, грубо кажучи, повісять у туалеті на цвяшку. Може бути, компанії «Бризу» уже й не існує. Або воно зникне через місяць.

Чому взагалі утворився цей борг? Чому державне підприємство відвантажило в кредит до Росії на якесь незрозуміле ТОВ товар на десятки мільйонів? Одне із двох: або керівники Артемсолі — цілковиті ідіоти, або вони свідомо вчиняли такі дії, бо самі були на паях і знали, що отримають відкат від неповерненої суми. А всі збитки потім повісять на державу.

Достатньо поглянути на звітність, щоб зрозуміти: підприємство почувається дедалі гірше. Здавалося б, держава повинна вживати термінових заходів для його порятунку. Але в нашій країні, як ви знаєте, економіка працює за своїми законами. Артемсіль віддали в зону відповідальності конкретного угруповання осіб, і втручатися туди іншим чиновникам негласно заборонено.

Артемсіль — тільки один приклад. Аналогічна ситуація склалася майже на всіх українських державних підприємствах. Десь «смотрящій» від Кононенка, десь від Третьякова, десь іще якийсь друг президента. Складно підрахувати, скільки всі ми втрачаємо через ці корупційні схеми. Але якщо всіх тих паразитів терміново не позбутися, вони дощенту розграбують державне майно.