Сергій Ніколайчук, голова департаменту макроекономічних досліджень групи ICU:
Насправді у нас доволі оптимістичний погляд на наступний рік. Ми очікуємо, що після падіння у цьому році ВВП зросте на 5,6%. Цей оптимістичний прогноз базується на тому, що покращиться ситуація з пандемією. Ми гадаємо, що достатньо жорсткі обмеження зберігатимуться до весни, але потім почнеться згортання пандемії. У середині року стартує масштабна вакцинація. І враховуючи те, як економіка активно відновлювалася в ІІІ кварталі, ми бачимо передумови для такого самого активного зростання і в наступному. До того ж ми очікуємо, що монетарна політика буде достатньо м’якою в наступному році. Також додатковий ефект буде від того, що відновлення світової економіки спричинить і відновлення української економіки. Це ключові фактори, які драйвитимуть економіку України. Щодо основних викликів, то їх є декілька. Перший — це пандемія. Зараз усі аналітики доволі уважно та оптимістично спостерігають за ефектом вакцин. Але лишається питання, наскільки ефективно буде налагоджене виробництво цих вакцин у світі, чи працюватиме логістика, чи йтиме населення на вакцинацію, чи не активізуються знову рухи проти щеплень. На друге місце я би поставив значні витрати за зовнішніми боргами та необхідність залучення дофінансування від Світового банку, Міжнародного валютного фонду та ЄС. І на третьому місці — проведення необхідних реформ для перезапуску України. Йдеться про земельну реформу та вирішення питання з виробниками альтернативної енергії.
Олеся Верченко, віцепрезидентка Київської школи економіки з економічної освіти та старша наукова співробітниця Київського економічного інституту:
Якщо подивитися на статистику за другий квартал 2020 року, побачимо, що великі галузі української промисловості, які становлять значну частину ВВП, впали на 15%: добувна промисловість, переробна промисловість, постачання електроенергії, газу. Транспорт, сільське господарство, своєю чергою, впали на 21%. Ті галузі, які найбільше просіли, за умови відновлення зростатимуть найбільше. Тому зараз я не бачу підстав вважати, що якась одна галузь промисловості переважатиме. Там, де є просідання, буде відновлення. Це стане джерелом зростання економіки, але не тому, що це реальний прорив, а тому, що ми надолужуватимемо те, що було втрачено. Сподіваємося, що буде прийнята земельна реформа, і це стимулюватиме розвиток сільського господарства і частково — переробної промисловості. На мою думку, має бути якийсь прорив у галузі діджиталізації. Це може бути джерелом зростання продуктивності. Що ж до загроз, то імпорт просів на 33%, експорт — на 12%. У багатьох країнах були запроваджені ініціативи з обмеження міжнародної торгівлі. Експорт і імпорт відновлюватимуться, але тут треба дивитися на стосунки між країнами в контексті міжнародних обмежень. Звичайно, важливою та тривалою проблемою є зростання безробіття. Якщо люди випадають із ринку праці, то рівновага може відновлюватися роками. Безробіття впливає на рівень витрат, доходів і соціальну напругу. Також чимало підприємців були змушені закрити свої бізнеси. І навіть коли ситуація стабілізується, не факт, що ці люди зможуть знову займатися підприємництвом. Потрібен буде час, щоб вони заново взяли на себе ризики бути власниками бізнесу. Окрім того, зараз Нацбанк послаблює монетарну політику, але ми розуміємо, що це впливає на рівень цін, тобто може виникнути ризик підвищення інфляції. Особливо зараз, коли існує невизначеність щодо незалежності НБУ. Я не бачу ризиків гіперінфляції, але підвищення рівня інфляції буде. Наразі уряд у дефіциті. Будуть суттєві позики, тобто зростання боргу. Зростає і борг приватного сектору, тому що підприємства, які мають доступ до кредитів, їх беруть. Але у майбутньому ці борги треба буде повертати, і це, звичайно, тиск як на окремі сектори економіки, так і на всю економіку загалом.
Олександр Степура, генеральний директор компанії «Карбон»:
Якщо дивитися на українську економіку згори, буде зрозуміло, що для того щоб вона розвивалася, мала правильний вектор розвитку, нею треба керувати. Це повинні робити фахівці. Я таких людей ні в Мінфіні, ні в Мінінфраструктури, ні в Міноборони — в жодному міністерстві не бачу. Це ті міністерства, де генерується державний прибуток. Так, є люди, які є чиїмись знайомими, дітьми олігархів. Або це люди олігархів, які виконують лише дві ролі. З одного боку — роблять вигляд, що якось працюють для країни, а з іншого — виконуватимуть стратегію наших олігархів. Кожен олігарх у нас приватизував певну галузь країни, тому, наприклад, гроші, виділені на боротьбу з covid-19, ідуть на будівництво доріг — бо будує їхня компанія. Стратегії не може бути, бо немає єдиного керівництва, яке хотіло би її напрацювати. Для нашої країни дуже важливо розвивати виробничу промисловість. Причому не великого класу, а середнього, бо великий клас належить олігархам. Повинна бути здорова частка протекціонізму: треба захистити наші підприємства від впливу розвинених економік. Це важливо, на початковому етапі це повинно бути. Потрібно стимулювати багатоетапні переробки сировини і тільки після цього продавати кінцевий продукт за кордон.
Я поки не бачу позитивних прогнозів. Можна подивитися на наш ВВП: він дуже низький для нашої країни. Так відбувається через те, що олігархічні підприємства не декларують правильні ціни за сировину, яку вивозять за кордон. Нормальний ВВП для нашої країни — близько $600 млрд, зараз він — не більше $150 млрд.
Читайте також: Хронічно кризовий курс
Тарас Козак, засновник і президент інвестиційної групи «УНІВЕР»:
Основний виклик сьогодення — це коронакриза. Це COVID-19, від якого вже ніби винайшли вакцини, але є кілька питань: коли вони доїдуть до України в необхідній кількості, чи вакцинуватимуться українці, чи будуть якісь антивакцинаторські рухи. Також питання, чи буде та вакцина, яка таки доїде до нас, ефективною, бо є кілька вакцин і зрозуміло, що найбільш ефективні потраплять у заможні країни, а нам уже доведеться задовольнятися тим, чим є. Тобто я думаю, що перше півріччя наступного року дуже відрізнятиметься від 2020 року. Ще будуть багато хворіти. Практика показує, що повторне захворювання — дуже часте явище. Тому, мабуть, оця «епопея» із локдаунами — «локальними», «на вихідні», «інтелектуальними» — триватиме. Це означає, що ніяких 4,6% зростання не буде, як пише уряд у своїх прогнозах на рік. Це основний виклик. Інших викликів таких от суттєвих я не бачу, якщо не буде якоїсь «дуристики» з боку нашої влади. Україна розмістила свої чергові євробонди на $600 млн за найнижчою ставкою — 6,2%. А ще минулого вівторка ми змогли продати (8 грудня. — Ред.) гривневі папери на понад 2 млрд грн. Якщо нерезиденти знову зацікавляться гривневим боргом і приходитимуть в Україну, конвертуючи тут свою валюту та купуючи гривневі папери, це означатиме, що валюти в Україні буде достатньо. Більше того, в останні місяці ми бачимо зростання цін на товари українського експорту: залізна руда, пшениця, кукурудза. Продукти нашого експорту зростають у ціні швидше, ніж нафта та газ. Це означає, що ми матимемо позитивний платіжний баланс. Заробітчани продовжать надсилати гроші в Україну, і обсяг цих переказів буде близько $12–15 млрд. Тому я досить позитивно налаштований і сподіваюся, що це буде рік невеликого економічного зростання. Перша половина року — стагнація через коронакризу. Друга — більш оптимістична: ми вийдемо на зростання 2%, може, 3%.
Іван Компан, засновник First Kyiv Investment Club:
Корупція — головний виклик. Другий виклик — непроста економічна ситуація у світі. Ми як маленька економіка цілковито залежні від глобальних трендів.
Щоб українська економіка покращилася, повинна покращитися ситуація у світі. Я не даю позитивного прогнозу, бо вже було повне перезавантаження влади, минуло півтора року — і нічого не змінюється, відбувається тільки погіршення. Тому я не бачу жодних об’єктивних джерел для відновлення.
Читайте також: Економіка на службі геополітики
Наталія Резнікова, доцентка кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка:
Виклики для економіки — це самолегітимація уряду для прийняття пакету стабілізаційних політик. Якщо говорити про короткострокову перспективу, то це сприятлива кон’юнктура світових товарних ринків із огляду на необхідність отримання термінового короткострокового ефекту. Також це становлення національних чемпіонів — компаній, здатних завойовувати велику частку ринку та забезпечувати своїх підрядників і субпідрядників роботою.
Віктор Галасюк, президент Української асоціації Римського клубу, професор Інституту прикладного системного аналізу Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського», доктор економічних наук:
У наступному році негативний вплив на економіку пандемії та карантинних обмежень, який особливо болюче відчує малий бізнес, індустрії гостинності, туризму тощо, триватиме. Менше економічної активності — менше податкових надходжень, а потреба в бюджетних видатках лише зростатиме. Тож фінансування дефіциту державного бюджету — ще один серйозний виклик. Не виключаю, що частково для покриття бюджетного дефіциту треба буде задіяти механізм грошової емісії. В цьому немає нічого страшного, але психологічно це посилить тиск на курс гривні. Разом із тим нинішня курсова стабільність, як на мене, є достатньо штучною та ілюзорною. Якщо не розвивати виробництво і не покращувати торговельний баланс за рахунок нарощення експорту і платіжний баланс — за рахунок залучення інвестицій, то девальвації гривні й роздмухування інфляції на тлі надмірної імпортозалежності не уникнути. Але в умовах економічної фрагментації та прагнення до більшої автономії і самодостатності країн, які проявляються на фоні пандемії, Україна отримує новий шанс на реіндустріалізацію. І за рахунок розумного імпортозаміщення, і частково — використання вже чинних угод про вільну торгівлю з ЄС та іншими торговельними партнерами.
Читайте також: Справжній пріоритет
Насправді ми можемо перетворити власні економічні проблеми на великі інвестиційні можливості. Я називаю це «економічним айкідо». Взяти хоча б наш хронічний дефіцит торговельного балансу. Ми вже понад 10 років купуємо за кордоном більше, ніж експортуємо. «Збитковість» міжнародної торгівлі України за товарами й послугами з року в рік сягає мільярдів доларів США. Платіжний баланс компенсується грошовими переказами заробітчан із-за кордону. При будь-якому скороченні цих трансферів виникає відчутний тиск на курс гривні та рівень цін. Але негативний торговельний баланс — не лише «ахіллесова п’ята» економіки України, а ще й величезна можливість! Якщо підняти статистику міжнародної торгівлі України, видно, що по 821 із 1086 товарних позицій (за чотиризначним УКТЗЕД) Україна є нетто-імпортером. І лише в 265 товарних нішах сальдо міжнародної торгівлі України позитивне. Тобто за 75% (!) товарної номенклатури іноземні виробники постачають в Україну більше продукції, ніж українські за кордон. Це серйозна проблема, бо імпорт «працює в мінус» не тільки в платіжному балансі, а й при формуванні ВВП. Але зворотний бік — інвестиційна можливість. Створити в Україні тисячі нових виробництв з випуску продукції, яку Україна сьогодні імпортує, але здатна виробляти сама. Почати виробляти такі товари для внутрішнього ринку, а згодом експортувати їх, користуючись перевагами Угоди про асоціацію України з ЄС. Можливість вартістю у кілька мільярдів доларів США. Це може стати частиною стратегії взаємного виграшу (Win-Win), який Україна може запропонувати і своїм іноземним партнерам. Проте щоб максимально швидко і масштабно розкрити такі можливості, треба створити потужні стимули для виробників в Україні, запровадити прискорювачі економічного зростання: індустріальні парки, експортно-кредитне агентство, банк розвитку, вимоги щодо локалізації при держзакупівлях. Хмарочоси не будують голими руками.
Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської та Львівської бізнес-шкіл
Основна можливість для української економіки наступного року — швидке післякризове відновлення. Зрозуміло, що швидкість та сталість цього відновлення залежатимуть від багатьох факторів: цін на світових ринках, внутрішньополітичної ситуації тощо. Але праця мільйонів українців та підприємницька ініціатива, безумовно, дадуть позитивний тренд, так що швидке органічне відновлення є базовим сценарієм. Водночас треба зазначити, що цей процес має свої ризики та драйвери. Найбільшим ризиком є непродумані урядові рішення, що вдарять по економічних суб'єктах. Я би назвав ключовим фактором економічну свободу: її різке збільшення стане потужним фактором прискорення, а обмеження, навпаки, може зірвати економіку у штопор. Стартові умови не найкращі: Україна сьогодні посідає 134 місце у світі за рейтингом економічної свободи, останнє в Європі. Ми маємо погано збалансований нереалістичний бюджет та невиконані умови міжнародних партнерів. В цих умовах вартість помилки стає критично великою. Хотілося би бачити економічне зростання та подолання бідності головним пріоритетом очільників держави, але поки що нема свідчень, що це так.