Перед новим складом Кабміну стоїть безліч складних економічних викликів. Розбираємося, які пріоритети окреслив для себе Корецький та якими є завдання його уряду з огляду на поточні економічні реалії.
Несподівані зміни
Другу половину 2026 року Україна зустрічає у традиційно суперечливій економічній ситуації. З одного боку, ми нарешті почали отримувати обіцяну допомогу від ЄС, а під час саміту НАТО в Анкарі нам пообіцяли, що загалом за 2026–2027 роки передадуть 140 млрд євро. Проте на початку року наша економіка перейшла до стану падіння: за перший квартал валовий внутрішній продукт (ВВП) скоротився на 0,5 %.
Несподівана зміна прем’єр-міністра й численних членів уряду породила безліч теорій щодо причин такого кроку. Основна з них — бажання якнайкраще підготувати економіку до прийдешньої зими, що може стати для України ще складнішою за попередні на тлі подальшого загострення бойових дій. Нібито саме з таких міркувань головою уряду призначили Сергія Корецького — управлінця з досвідом успішної роботи в державних (Нафтогаз, Укрнафта) та приватних (Континіум, WOG) енергетичних компаніях.
Економічні пріоритети нового уряду
Вочевидь, зміна уряду стала не меншою несподіванкою і для нових міністрів, адже програма нового Кабміну ще не опублікована. Корецький обіцяє представити її до 5 серпня. Під час виступу у Верховній Раді він наголосив на таких пріоритетах:
- повне забезпечення Сил Оборони України та масштабування українського оборонно-промислового комплексу (ОПК);
- виконання всіх соціальних зобов’язань держави, забезпечення своєчасної виплати пенсій, соціальної допомоги та фінансування державних послуг;
- підготовка країни до наступного опалювального сезону, підтримка бізнесу задля збереження економічної стійкості;
- зміцнення взаємодії з міжнародними партнерами, залучення додаткових ресурсів, ефективне використання міжнародної допомоги.
Під час відповідей на запитання депутатів Корецький поділився своїм баченням розвитку українського бізнесу. Він вважає, що «наш бізнес не має достатнього доступу до капіталу. Ми будемо працювати з Міністерством економіки для того, щоб надати більше можливостей кредитування». Низький рівень доступу до фінансового капіталу прем’єр вважає головною перешкодою для створення нових робочих місць і повернення українців до праці в умовах демографічної кризи.
Корецький зазначив, що «наповнення кров’ю економічної системи», тобто грошовими ресурсами, «забезпечить приплив інвестицій, запуск нових проєктів і створення робочих місць, що безпосередньо вплине на зростання добробуту громадян».
Першим структурним рішенням нового прем’єра стало відновлення діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства, що минулого року було з’єднане з Міністерством економіки. Мінагрополітики очолить Тарас Висоцький, який раніше був заступником міністра економіки.
Своєю чергою, новим головою реформованого Міністерства економіки та довкілля стане Олександр Кравченко, керівний партнер українського офісу McKinsey & Company. Оксана Ферчук (колишня заступниця міністра оборони) очолить Міністерство цифрової трансформації, а Микола Калашник (начальник Київської ОВА) — Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту.
Калашник уже встиг отримати завдання від президента Зеленського, який заявив про незадоволення виконанням «планів стійкості». Йдеться про захист об’єктів критичної інфраструктури, встановлення додаткової генерації для заживлення об’єктів тепло- і водопостачання, водовідведення та інших. Наприклад, у Києві цьогоріч планували витратити 61,6 млрд грн на захист 57 об’єктів.
Решта міністрів економічного блоку — міністри фінансів Сергій Марченко та енергетики Денис Шмигаль — зберегли свої місця з уряду Свириденко.
Зламати компенсаційну модель
Новий прем’єр-міністр наговорив багато загальних речей, але якими мають бути дії уряду відповідно до чинних економічних реалій? Колишній міністр економіки Богдан Данилишин стверджує, що Україна повинна шукати альтернативу компенсаційній моделі економіки: «Втрачене виробництво компенсується імпортом, дефіцит бюджету — зовнішньою допомогою, валютний розрив — інтервенціями НБУ, дефіцит кредитів — державними субсидіями, а дефіцит працівників — зарплатами, що відриваються від продуктивності. Система дає змогу вистояти, але не створює основ для розвитку. Це головний виклик для нового уряду».
Справді, українська економіка нині переповнена вказаними дисбалансами, що й підтверджують макропоказники. На п’ятий рік війни головним рушієм національного господарства виступає держава: видатки держбюджету вже перевищують 60 % ВВП, дефіцит бюджету без грантів наближається до 25 % ВВП, а державний борг перевищив 100 % ВВП.
Загалом для країни у стані війни це закономірна ситуація, проте у нашому випадку є дві великі проблеми. По-перше, значна частина витрат спрямовується на імпорт (передусім це оборонні закупівлі). По-друге, надзвичайно високою є вартість обслуговування боргу. Позаяк Нацбанк тримає облікову ставку на високому рівні (15 %), держава продовжує платити значні відсотки за облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП) та банківськими депозитними сертифікатами.
Своєю чергою, високі ставки тягнуть за собою проблему дорогих кредитів, про яку й говорив Корецький, вказуючи на нестачу грошового капіталу для українського бізнесу. Приватний сектор економіки (населення та бізнес) накопичив майже 10 трлн грн заощаджень, але обсяг банківських кредитів становить тільки 1,3 трлн грн. Допоки банки не виконують свого головного завдання (перетворення заощаджень на інвестиції), держава змушена створювати паралельну систему пільгового кредитування. Нині на неї припадає близько чверті гривневого кредитного портфеля.
Ключем до подолання цих дисбалансів є створення сприятливих умов, що заохочуватимуть внутрішні інвестиції. Вочевидь, Нацбанк не хоче досягати цього через різке зниження ставок, позаяк остерігається підвищення інфляції. Тому Кабмінові замість створення власного кредитного механізму варто працювати над системою страхування кредитів від воєнних ризиків, щоб заохотити банки до збільшення кредитного портфеля на прийнятних для бізнесу умовах. Це стане першим кроком до глобальної цілі — збільшення рівня інвестування.
Особливу увагу слід приділити найдинамічнішій галузі — ОПК. Головним завданням Корецького і команди має стати розумне та поступове зняття обмежень з виробників воєнних технологій. По-перше, їм потрібно дозволити працювати з цивільними галузями (наприклад, із сільським господарством). По-друге, слід розширювати їхні експортні можливості, адже попит на українські розробки нині надзвичайно високий. Головна мета — частково звільнити ОПК від залежності виключно від державного замовлення.
Від стабільності до розвитку
Починаючи з 2022 року Кабмін під керівництвом різних прем’єрів зумів налагодити модель управління економікою, що забезпечує стабільність (передусім завдяки допомозі партнерів), але не створює достатніх стимулів для розвитку. І хоча умови тотальної війни на виснаження, м’яко кажучи, не сприяють цьому, саме у напрямку розвитку має рухатися уряд Корецького.
Сильна національна економіка — така сама важлива складова обороноздатності, як і сильне військо. Скільки б коштів ми не отримували від партнерів, тільки грамотна економічна політика дозволить успішно давати відсіч агресору протягом тривалого часу. Сподіваємося, новий уряд розумно розпорядиться наявними ресурсами та знайде альтернативу чинній компенсаційній моделі.
