Зазвичай практика випереджає теорію. І хоча сам термін зовсім новий, підходи економічної інженерії насправді використовуються вже сотні років. Саме вони допомогли колись бідним та відсталим країнам стати заможними та успішними. Для мене очевидно, що метаморфози економічного ландшафту протягом сотень років відбувались не тільки й не так під впливом «невидимої руки вільного ринку», а й завдяки застосуванню механізмів економічної політики. Інша річ, що далеко не завжди (особливо спочатку) їх використовували усвідомлено. Часто інструменти економічної інженерії виявлялись як побічні ефекти злободенних політичних рішень. І вже згодом їх усвідомлювали, «кристалізували» та використовували цілеспрямовано.
Прецедент Тюдорів
Показовим, зокрема, є приклад Англії, яка у XVI столітті почала перетворюватись на економічну супердержаву завдяки промисловій політиці, згодом названій істориками «Планом Тюдорів». Хоча її «стартові позиції» залишали бажати кращого. До XV століття Англія була доволі бідною периферією Європи, понад 80% бюджетних надходжень якої забезпечував експорт необробленої вовни. При цьому одяг із англійської вовни успішно виробляли італійські міста-держави, а у тамтешніх банкірів Англія брала чималі кредити. Вражає, наскільки це нагадує сучасну модель економіки багатьох країн, що розвиваються. Вони експортують за кордон сировину, щоб потім купувати там готову продукцію, ще й позичаючи у розвинутих країн-виробників та створених ними міжнародних фінансових організацій.
Звісно ж, ані італійцям, ані голландцям не сподобались запроваджені Тюдорами обмеження, а згодом і повна заборона експорту необробленої вовни з Англії, від якої залежала їхня економіка. Але саме через це сировинне ембарго і заборону імпорту одягу з вовни, звільнення місцевих виробників від податків та інші протекціоністські заходи Англія з експортера сировини перетворилась на заможну країну-виробника. А такі міста, як Венеція та Флоренція, що колись розбагатіли на виробництві одягу з англійської вовни, втратили економічну силу, зберігши натомість чудову архітектуру як згадку про колишню велич.
І хоча згодом промислова політика Тюдорів була визнана істориками фундаментом майбутньої величі Англії, починалась вона з введення податків на експорт задля наповнення скарбниці. Індустріалізація ж Англії стала ненавмисним наслідком, надзвичайно корисним для економіки «побічним ефектом». І, звісно ж, зразком для наслідування подібних підходів економічної інженерії в майбутньому і в інших країнах. Таким чином злободенне, по суті точкове політичне рішення з дуже простою мотивацією створило довгострокові й масштабні економічні наслідки та збагатило інструментарій економічної інженерії.
Вага деталей
Торгові мита, як і податкові стимули, регуляторні механізми, бюджетні дотації, тарифно-цінові втручання, монетарні важелі та інші інструменти економічної інженерії, «винайдені» сотні років тому, активно використовуються й донині. Сьогодні економічна наука виходить на рівень, що дозволяє більш цілісно усвідомити, систематизувати та збагатити давню історію економічної інженерії, піднявши її до рівня прикладної технології.
У 2011 році Гері Болтон і Аксель Оккенфельс у статті «Поведінкова економічна інженерія» підкреслили, що економічна інженерія — це «наука проєктування реальних інституцій та механізмів, що спрямовують мотиви та поведінку відповідно до встановлених цілей».
Професор Гарвардського університету, лауреат Нобелевської премії з економіки Елвін Рот у 2002 році в статті «Економіст як інженер: теорія ігор, експериментування та обчислення як інструменти для дизайну економіки» зазначив, що економісти покликані не тільки аналізувати ринки, а й проєктувати їх. «Економічне середовище еволюціонує, але воно також піддається проєктуванню. Підприємці та менеджери, законодавці та регулятори, адвокати та судді — усі виявляються задіяними в проєктуванні економічних інституцій», — підкреслює Рот. Він також наголошує, що «інженерія часто менш вишукана, ніж проста фізика, що лежить в її основі, але вона дозволяє мостам, спроєктованим на основі тих самих базових моделей, бути міцнішими та стійкішими, оскільки дозволяє краще зрозуміти складність та як із нею працювати».
Елвін Рот підкреслює: «Дизайн ринків передбачає відповідальність за деталі, потребу мати справу з усіма складнощами ринків, а не лише з їхніми принциповими характеристиками. Отже, дизайнери не можуть працювати лише з простими концептуальними моделями, використовуваними для теоретичного розуміння загальних принципів роботи ринків. Замість цього дизайн ринків потребує інженерного підходу».
Болтон і Оккенфельс стверджують, що хоча інженерія і сягає корінням валідних дескриптивних моделей, у кінцевому ж підсумку її мета полягає в тому, щоб давати певні приписи. Макс Базерман у роботі «Проведення впливового дослідження: потреба в нормативних наслідках» теж наголошував на принциповій важливості переходу від дескриптивного до нормативного підходу: «…дуже часто приписи — не […] на радарі соціальних наук. Як випускник кінця 1970-х я був навчений бути дескриптивним; нормативний підхід відводився для консультантів, а не для серйозних дослідників. Зараз я розумію, що це хибне ставлення, і не лише для сфери менеджменту, а й для суспільства в цілому. Сьогодні найважливіші дослідження у сфері управління пропонують новітні дескриптивні знахідки, які можна перетворити на корисні приписи».
Читайте також: Ігор Мазепа: «У найближчі п’ять років країна розвиватиметься й рівень життя покращиться»
У 1991 році авторитетний науковий журнал The Economic Journal до свого 100-річного ювілею попросив низку економістів написати есеї про те, що наступні 100 років можуть принести в різних сферах економіки. Елвін Рот завершив есей таким параграфом: «…у довгостроковій перспективі справжньою перевіркою нашого успіху буде не лише те, наскільки добре ми розуміємо загальні принципи, які керують економічною взаємодією, а й те, наскільки добре ми зможемо перенести ці знання на практичні питання мікроекономічної інженерії… Так само як інженери-хіміки покликані не лише зрозуміти принципи, що керують хімічними заводами, а й проєктувати їх, і як лікарі прагнуть зрозуміти не тільки біологічні причини хвороби, а й способи її лікування та запобігання їй — так само й мірило успіху мікроекономістів полягатиме в тому, наскільки вони стануть джерелом практичних та якісно обґрунтованих перевіреною теорією порад щодо проєктування інституцій, через які ми взаємодіємо одне з одним».
Три кити сучасної економіки
Економічну інженерію вже визнають однією з ключових складових формування економічної реальності не тільки провідні вчені. Так, виступаючи в Принстонському університеті у 2010 році з аналізом наслідків Великої рецесії, голова ФРС США Бен Бернанке заявив: «Мені здається, що нинішня критика економіки часом поєднує три аспекти, які хоч і перетинаються, але є окремими. В контексті мого виступу сьогодні я називатиму їх економічною наукою, економічною інженерією та економічним менеджментом. Економічна наука стосується насамперед теоретичних та емпіричних узагальнень щодо поведінки людей, інституцій, ринків та національних економік. Більшість академічних досліджень підпадає під цю категорію.
Економічна інженерія — це проєктування та аналіз структур для досягнення конкретних економічних цілей. Прикладами таких структур є системи управління ризиками фінансових установ та системи фінансового регулювання США й інших країн. Економічний менеджмент передбачає функціонування економічних структур у режимі реального часу — наприклад управління складними фінансовими інституціями у приватному секторі або регулярний нагляд за цими установами у державному секторі».
Бернанке наголосив, що успіх залежить від усіх трьох складових і що Велика рецесія більшою мірою була спричинена помилками на рівні економічної інженерії та економічного менеджменту, аніж економічної науки в його розумінні. Він також підкреслив, що економічна інженерія ефективна тільки в поєднанні з гарним економічним менеджментом.
Доба дизайну ринків
Сьогодні основна увага дослідників економічної інженерії зосереджена на рівні мікроекономіки («дизайн ринків» — аукціони частот, електроенергії; розподіл учнів між школами та вступ до вишів; біржі праці; онлайн аукціони та системи зворотного зв’язку; різні нецінові ринки тощо). А найважливішим інструментом дизайну ринків на теоретичному рівні вважається теорія ігор. Провідні дослідники зазначають, що дизайн ринків в ідеалі підживлюється від теорії ігор, поведінкової економіки, експериментів та польових даних, щоб створити реальні способи поліпшення наявних інституцій.
Читайте також: Андрій Коболєв: «Я не вірю, що закупівля газу в Росії може бути суто комерційною операцією»
І хоча у 2012 році Елвін Рот та Ллойд Шеплі отримали Нобелівську премію з економіки саме за «теорію сталих розподілів та практику дизайну ринків», це лише частина загальної картини економічної інженерії.
Аксель Окенфельс та Акім Вембах у статті «Люди та ринки: економіка як інженерна наука» стверджують: «Ринки — потужний інструмент. Але багато ринків потребують активного та обережного проєктування. Навіть маленькі помилки можуть призвести до ринкового провалу. Економічні інженери будуть потрібні, оскільки «невидима рука ринку» часто не здатна впоратись сама. Дизайн ринків як наука та прикладна дисципліна доповнює школу ордоекономіки. Обидва підходи пропонують рішення та рецепти для поводження з вкрай складним економічним світом. Проте тоді як ордоекономіка робить акцент на базових принципах і виводить із них конкретні рекомендації, дизайн ринків зосереджений на керованій теорією та базованій на емпіричних даних трансформації систем заохочення в контексті конкретних інституційних складнощів та поведінкових явищ на певному ринку». Окенфельс та Вембах також наголошують, що результати дизайну ринків мають втілюватися в економічній політиці, що, за словами нобелівського лауреата Елвіна Рота, принаймні частково є політичним процесом. На мою думку, дослідження у сфері економічної інженерії дедалі більше зосереджуватимуться на макрорівні і набуватимуть ще більш міждисциплінарного характеру. Ідеї економічної інженерії починають проростати вже й у освітньому середовищі. Вони поки більше нагадують поодинокі паростки, але незабаром перетворяться на могутній ліс концепцій та інструментів, коріння якого йде в економічну теорію та історію, а крони створюватимуть комфортні умови життя для нащадків.
Конструювання майбутнього
Сьогодні неможливо знайти університет, у якому не викладають такі економічні дисципліни, як «фінансовий аналіз» або «інвестиційний менеджмент», або де немає відповідних кафедр. Я переконаний, що в недалекому майбутньому так буде і з економічною інженерією. В деяких університетах Японії, Німеччини, США, Литви, Румунії вже викладаються відповідні дисципліни або навіть створені кафедри та підрозділи. В Україні економічна інженерія доступна як навчальна дисципліна в Інституті прикладного системного аналізу КПІ та на економічному факультеті КНУ імені Тараса Шевченка. В Національній академії управління, де я захищав докторську дисертацію на тему «перепрограмування» структури економіки, теж добре обізнані з економічною інженерією.
Загалом економіка України є ідеальним полігоном для відпрацювання концептів та інструментарію економічної інженерії. По-перше, цілком очевидно, що неоліберальні рецепти та «плин за течією» не спрацювали, фактично перетворивши колись промислово розвинену (для свого часу) Україну на сировинного донора та найбіднішу країну Європи (див. «Промисловий простір України»). По-друге, великий набір економічних викликів лише підвищує планку для економічних інженерів: дослідників, розробників політик та державних діячів, покликаних втілити їх у життя. Окрім військової агресії та пандемії COVID-19, на радарі ключових викликів — низькі доходи громадян, високе безробіття, еміграція і депопуляція, деіндустріалізація і примітивізація експорту, дефіцит інвестицій і втеча капіталу, низька енергоефективність та висока імпортозалежність, тіньова економіка і соціальна несправедливість, макрофінансова крихкість та зовнішня фінансова залежність, корупція та інституційна слабкість, а також екологічні загрози.
Якби треба було обрати девіз економічної інженерії, я би без сумнівів запозичив вислів Бакмінстера Фуллера: «Ми покликані бути архітекторами майбутнього, а не його жертвами». Складно було б краще схарактеризувати центральну ідею економічної інженерії. Адже економічне піднесення та занепад країн — не випадковість. Незважаючи на вплив багатьох зовнішніх факторів, що їх нам не під силу контролювати, економіка не така вже й хаотична.
Краще розуміючи її архітектуру, закономірності, тренди та інструменти керування, можна не тільки збудувати успішний бізнес, а й поставити ринкові сили на службу суспільству. Створити нові ринки та інвестиційні можливості, скоротити безробіття і соціальну нерівність, підвищити реальні доходи та фінансову стабільність, нарешті, поліпшити якість і тривалість життя людей — цілком реальні, хоч і дуже амбітні завдання.
Замість того щоб «пливти за течією» та намагатись робити пасивні прогнози, ми можемо навчитись проєктувати економічну реальність. І не лише на рівні домогосподарств чи компаній, а й країни в цілому. Звучить парадоксально, але те, що неможливо достеменно спрогнозувати, інколи достатньо успішно можна сконструювати.
Від бур’янів до орхідей
Економічне майбутнє — не рулетка, але й не фатум. Його неможливо точно передбачити або контролювати, але можна цілеспрямовано «програмувати» через економічну політику. Завдяки системі стимулів можна спрямувати діяльність економічних суб’єктів таким чином, щоб, дбаючи про власні інтереси, вони сприяли досягненню цілей економічного інженера. Саме в цьому полягає суть економічної інженерії як прикладної дисципліни, що зосереджується на можливостях дизайну економічних систем для досягнення встановлених цілей. Міждисциплінарна за своєю природою, вона охоплює широкий спектр питань макроекономіки, публічних фінансів, державного управління, теорії ймовірності та психології.
Навіщо ж вдаватись до послуг економічної інженерії, якщо є «невидима рука вільного ринку», що, на думку деяких економістів, здатна все «розставити на місця»? Хоча б тому, що ця невидима сила зовсім необов’язково гратиме на вашу користь, дозволяючи досягти цілей, яких ви прагнете. Головним висновком Елвін Рот називає те, що «проєктування потрібне, оскільки ринки не завжди ростуть як бур’яни, деякі з них — тепличні орхідеї».
Україна вже знає приклади успішного (як цілеспрямованого, так і побічного) застосування економічної інженерії для залучення інвестицій, прискорення економічного розвитку та створення робочих місць. Так, лише за перший рік повноцінної дії мораторію на експорт лісу-кругляка інвестиції в українську деревообробку зросли понад удвічі. Експорт готової продукції збільшився більш ніж наполовину. А це мільярди додаткових капітальних вкладень та валютної виручки, сотні нових виробництв і тисячі робочих місць по всій країні. Чим не історія успіху?
Читайте також: Ігор Ніконов: «Ключовою домінантою для уряду у сфері бізнесу має бути створення високооплачуваних робочих місць»
Інший яскравий приклад — українська «зелена» енергетика. Завдяки високому «зеленому» тарифу Україні за п’ять років вдалося залучити понад $5 млрд інвестицій у відновлювальну енергетику, зменшити енергозалежність та поліпшити екологічну перспективу.
Поетапно підвищивши вивізне мито на експорт металобрухту майже вшестеро — з 10 до 58 євро/т у 2015—2019 роках — нам вдалося практично повністю ліквідувати дефіцит сировини. Електрометалургійні заводи на третину збільшили виплавку сталі, а бюджетні надходження від мита зросли вчетверо. «Металургійні закони» зберегли 35 тисяч робочих місць в промисловості й понад $3 млрд річної експортної виручки, а також втримали гривню від девальвації.
Ще один хрестоматійний приклад використання економічної інженерії — підвищення вивізного мита на насіння соняшника до 23% (згодом було поетапно знижено до 17%–16%–10%). Ця економічна ініціатива дозволила Україні стати світовим чемпіоном із виробництва та експорту соняшникової олії, що контролює 55% глобального ринку! Завдяки такому сміливому рішенню в дусі економічної інженерії виробничі потужності галузі зросли в понад вісім разів, і з нетто-імпортера соняшникової олії Україна перетворилась на найбільшого світового виробника, що експортує 80% продукції на понад $ 4 млрд на рік.
Ці історії успіху наочно демонструють, що економічна інженерія працює навіть у малопривабливому інвестиційному кліматі та недосконалому інституційному середовищі. Вона не потребує ідеальних передумов. І це її велика практична перевага.
Перед економічною інженерією стоять дуже амбітні завдання, передусім у країнах, що розвиваються. Залучення інвестицій та створення високопродуктивних робочих місць, переорієнтація з сировинного експорту на виробництво готової продукції, розбудова інфраструктури та запровадження інновацій, розвиток креативної економіки та інтелектуально-місткого експорту, прискорення економічного розвитку та підвищення реальних доходів населення, зрештою, збереження навколишнього середовища та сталий розвиток — це ті базові завдання, що можуть успішно вирішуватись за допомогою концепцій, моделей та інструментів економічної інженерії.