Донеччина дуже щільно нашпигована підприємствами, що застосовують у своєму виробничому циклі небезпечні хімічні елементи. Додаймо ще фільтрувальні станції, тваринницькі комплекси, розміщені просто на лінії зіткнення, над якими постійно літають снаряди, — і отримаємо вибуховий коктейль посеред густонаселеного регіону.
Гостроту питання підкреслює керівник місцевої ОВЦА Павло Жебрівський: «На Донеччині низка підприємств сьогодні продовжує роботу на лінії розмежування. Наприклад, Донецька фільтрувальна станція, фенольний завод біля Торецька, Авдіївський коксохім та ферми «Бахмутського аграрного союзу» біля Новолуганського. Бойові дії біля цих підприємств становлять іще й серйозну екологічну загрозу, оскільки відсутність доступу до обслуговування їхніх об’єктів або обстріли можуть призвести до важких екологічних наслідків не тільки для області, а й для цілого регіону. Наприклад, прорив шламонакопичувачів фенольного заводу чи руйнування дамби відстійників БАСу спричинять вилив небезпечних стоків та потрапляння їх у басейн Сіверського Дінця. Від цього постраждають не тільки Донеччина та Луганщина, а й суміжні області Росії, а також басейни Азовського та Чорного морів».
Але, на жаль, в умовах збройного конфлікту вирішення багатьох моментів залежить тільки від волі тих, хто вчиняє агресію. Гендиректор ТОВ «НВО «Інкор і Ко» (селище Новгородське) Євген Дідусь украй стурбований можливими фатальними наслідками: від початку бойових дій на Донбасі спеціалісти фенольного заводу через постійні обстріли не мають змоги обслуговувати шламонакопичувач. Хоча повинні це робити щотижня, щоб запобігти руйнівним змінам на поверхні дамби та потраплянню фенолу в наземні й ґрунтові води.
Читайте також: Безвуглецеве майбутнє Європи
«Від липня 2014 року, коли місто фактично стало прифронтовим, ми втратили можливість якісного моніторингу шламонакопичувача, який міститься в так званій сірій зоні з боку населеного пункту Залізне (раніше Артемове). Зі штабу АТО отримуємо дозвіл та підтвердження припинення вогню. Але інша сторона нам не відповідає, дозволу ми не одержали, хоча запити надсилаємо кілька разів щомісяця. Якимось дивом улітку 2016 року ми змогли частково зробити дослідження й відсипати південний та західний боки дамби, але ці роботи треба проводити постійно. Інакше зі шламонакопичувача, що на височині, шкідливі речовини потраплять до річки Залізна, яка впадає в Казенний Торець, потім у Кривий Торець, а відтак у Сіверський Донець, єдине джерело питної води Донбасу».
На фенольному заводі наголошують, що потрапляння в природні водні артерії технічної води, яка містить лужні речовини та фенол, загрожує катастрофічними наслідками. Фенол має здатність поглинати кисень, тому в разі масового витоку освітлених вод річки Донеччини стануть мертвими. Через порушення виробничого процесу дуже великою є імовірність зупинки підприємства.
«Ці освітлені води — частина технологічного процесу. Якщо ми не зможемо їх отримувати, завод зупиниться. А ще нам залишається тільки сподіватися, що в шламонакопичувач і трубу 7 км завдовжки нічого не прилетить. Бо під час розмінування вже знаходили там нерозірвані снаряди. А коли це буде щось на кшталт «Ураганів», навіть семиметровий гребінь дамбу не врятує… Тож наполягаємо на включенні шламонакопичувача в демілітаризовану зону, відведення звідти військових з обох боків», — розповідає Євген Дідусь.
Із потеплінням загострюється питання утилізації відходів свиноферми БАСу, яка вимушено отруює не тільки річки Бахмутського району, а й ґрунтові води. Улітку 2016-го мешканці села Кодема вже відчули на собі згубний вплив: від забрудненої води захворіла худоба. Людям було рекомендовано очищати й кип’ятити воду з колодязів. Вміст аміаку в річці Кодемка перевищував допустимий у 19 разів. Навіть після очищення колодязів, яке проводила гуманітарна організація, у багатьох місцях населеного пункту вода зберігає неприємний запах.
«Ні, ми досі не користуємося водою з річки й колодязя: дуже тхне аміаком. Для себе купуємо в пляшках, але для господарства це дорого. Зимою для худоби я топила сніг, нині збираю дощівку. Бо влітку корова перехворіла, здавалося, загине. Тому вже боюсь», — скаржиться мешканка селища Валентина.
Але це квіточки, бо ж екологічні наслідки були майже мінімальні, кажуть фахівці агроферми: вміст накопичувача тоді раз по раз вдавалося перетворювати на добрива на полях агрокомплексу. Відстійник, що в селищі Доломітному, яке перерізала лінія фронту, зараз неможливо обслуговувати, бо він замінований. Щоб за технологією скинути рідину, яка накопичувалась уже доволі довго, до сховища повинна зайти важка техніка агрокомплексу. Та це неможливо зробити: територія начинена мінами дуже густо, розміновувати її під вогнем супротивника
неможливо. Військовий підрозділ, який нині зайшов до Новолуганського на зміну батальйонові «Донбас», не проти почати процес розмінування. Головне, щоб із того боку знову не полетіли снаряди, щойно сапери візьмуться до роботи. Але це питання поки що тільки теоретичне, бо в Новолуганському вже ходять чутки: у травні БАС припинить роботу.
Читайте також: Брудна справа. Чому в Україні не переробляють сміття
«На цьому підприємстві трудиться близько 700 жителів Новолуганського, де через війну немає майже жодної іншої роботи. Це буде дуже відчутним ударом для нас», — стверджує селищний голова Новолуганського Костянтин Саркісов. Але ще більшого удару можуть зазнати навколишні території. Якщо рідина, котрою наповнений ставок-відстійник, переллється, тонни шкідливих речовин потраплять у річку Кодемку, а з неї в Бахмутку й Сіверський Донець. Через забруднення ґрунтових вод не можна буде використовувати колодязі в десятку населених пунктів, загинуть риба, дикі та свійські тварини.
До речі, бойові дії вже вплинули на природний баланс краю: через пожежі та обстріли з важкого озброєння були знищені, наприклад, гектари ковили в заповідних степах, загинули реліктові рослини, багато птахів, дрібних степових тварин. Екологи кажуть про втрату природного балансу у водних та наземних об’єктах. Навіть така, здавалось би, дрібниця, як вирубування лісосмуг для обігріву та приготування їжі військовим, уже призводить до втрати вологи на полях: ці посадки були призначені саме для зменшення впливу степових вітрів у зоні ризикового землеробства. Фортифікаційні споруди та мінні поля заважають використовувати аграрні угіддя багатьом фермерським господарствам упродовж третього посівного сезону поспіль. Під час роботи майже щомісяця в різних куточках регіону, навіть віддалених від сучасної лінії фронту, підриваються трактори та культиватори. І це на ділянках, уже ретельно обстежених саперами. Що й казати про ліси та степи, де процес розмінування майже не починався: донецька земля вибухатиме ще не одне десятиліття.
Читайте також: На Луганщині завод зливав у Сіверський Донець тонни шкідливих відходів – СБУ
Але війна подарувала Донеччині несподіваний вибух: збільшення різноманіття фауни. Майже як у Чорнобильській зоні, позбувшись впливу людини, природа почала стрімкими темпами відновлювати свої ресурси. У селищах біля лінії фронту, де лишилося дуже мало жителів, з’явилися цілі виводки диких тварин, у пошуках яких до війни мисливці стоптували не одні чоботи. Нині мисливство на Донеччині під забороною, тому звірі в багатьох населених пунктах майже не бояться людей. Мешканці Зайцевого, що біля Горлівки, скаржаться, що змушені ходити до траси хоча б по двоє, бо на шляху дуже часто зустрічаються сім’ї кабанів. Просто вулицями бігають лисиці, зайців розплодилося так багато, що люди жартома вже радять їх одомашнювати. Зимою чимало вовків, які звично біжать до тепла та їжі з найближчих регіонів Росії, цього року помічено навіть шакалів. Але найяскравіше видовище — це фазани, яких до війни на Донбасі навіть розводили в спеціальних розплідниках, щоб потім випускати на волю. Зараз популяція цих птахів наближається, мабуть, до кількості звичайних горобців. Побачити їх можна біля всіх доріг, на пагорбах, у зруйнованих будинках й навіть у містах. Природа щосили бореться за виживання, навіть попри пекельний вогонь навкруги.