Влада так званої ДНР оголосила про свій намір затопити закриту шахту «Юний комунар» («Юнком»), що в Єнакієвому, вже до кінця цього місяця. Здавалося б, новина буденна, не повинна нікого дивувати. Останні чотири роки шахти в ОРДіЛО безжально знищуються й затоплюються. За даними ОБСЄ, від початку конфлікту на Сході України було знищено 36 шахт, які не підлягають подальшій експлуатації через підтоплення або повне затоплення. Але «Юнком» особливий. У 1979-му в його виробках проводилися ядерні випробування, тому затоплення може мати для екології регіону непередбачувані наслідки. Проте в угрупованні «ДНР» вважають, що жодної небезпеки для населення затоплення атомної шахти не становитиме. А щось заперечити на це жителі підконтрольної незаконним збройним формуванням території зі зрозумілих причин не можуть.
Про різке погіршення екологічної ситуації в ОРДіЛО, що пов’язане з безконтрольним і бездумним затопленням шахт, писали вже чимало. За даними тієї самої ОБСЄ, на сьогодні зовсім не працює водовідведення на непідконтрольних Києву територіях — від Єнакієвого до Горлівки, у районі Первомайська, а також частково в Донецьку, Макіївці та Шахтарську. Концентрація забруднюючих речовин у ґрунтах, зокрема ртуті, ванадію, кадмію, стронцію, у районі ведення бойових дій подекуди перевищена в 17 разів. За словами заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій Юрія Гримчака, дослідження, опубліковані російськими ЗМІ у 2017 році, свідчать про підвищення рівня солі у воді на території ОРДіЛО увосьмеро. 80 джерел питної води на неконтрольованій території стали непридатними для використання.
Читайте також: Українська сторона СЦКК заявила, що Донбас на межі екологічної катастрофи
Але все це легке нездужання порівняно з тим, що може статися внаслідок затоплення «Юнкому». Адже в його надрах покояться радіоактивні речовини, які утворилися в результаті атомного вибуху. І хоча ядерні випробування в шахті проводилися 40 років тому, на сьогодні ніхто не знає точно, якими будуть наслідки, якщо ґрунтові води розмиють радіоактивну породу.
Моторошнуваті експерименти радянського уряду над своїми громадянами ще довго нагадуватимуть про «славні союзні часи». Ідея влаштувати ядерні випробування в одному з найбільш густонаселених регіонів СРСР спала на думку посадовцям у 1970-х. За офіційною версією, вибух ядерного заряду було проведено для дегазації вугільних пластів. Шахта «Юнком» мала на Донбасі погану славу, вважалася «газовою» і вирізнялася великою частотою раптових викидів метану та вугільного пилу під час гірничих робіт. Із 1959-го по 1979-й тут сталося 235 викидів газу, 28 із яких закінчилися загибеллю гірників. Тому вчені й вирішили провести у виробках експеримент, як слід струсити вугільні пласти, щоб увесь метан із них разом вийшов і більше не становив загрози для життя.
Вибух справді дещо зменшив газоносність шахти. Та, попри це, офіційне обґрунтування експерименту видається непереконливим. Від самого початку було зрозуміло, що боротися таким способом із шахтним метаном у масштабах усієї країни нереально. Влаштовувати атомні вибухи на кожній потенційно небезпечній шахті колосально дорого й небезпечно, без того малорентабельний вуглепром ніколи не окупив би таких витрат. Будь-який економіст-початківець скаже, що дешевше просто ліквідувати небезпечну шахту, ніж підривати її ядерним зарядом. Тому логічнішою бачиться інша версія, яка полягає в тому, що ядерні випробування насправді велися у військових цілях. Уся документація, пов’язана з експериментом, свого часу була вивезена до Москви й досі є секретною, тому однозначно сказати, навіщо все це було потрібно, сьогодні можуть тільки російські спецслужби. Через відсутність документів на сьогодні немає й чіткої відповіді на запитання, що зараз відбувається в надрах шахти та як надалі можуть проявитися наслідки вибуху.
Про деталі експерименту відомо небагато. Ядерний заряд для «Юнкому» був виготовлений у закритому місті атомників Арзамас-16. Камера для нього була обладнана в похилій виробці шахти на глибині 903 м між вугільними пластами. З метою недопущення викиду газоподібних продуктів вибуху її перекрили залізобетонними перемичками завтовшки 6–10 м. У день експерименту 16 вересня 1979 року мешканців будинків, що містилися над епіцентром вибуху, вивезли за межі селища Юнокомунарівськ, у якому розташована шахта. Решта жителів розповідали, що відчули сильний підземний поштовх, як під час землетрусу.
Читайте також: Екологія чи державна зрада?
Уже наступного дня «Юнком» запрацював у звичному режимі й під землю спустилася шахтарська зміна. Жителів селища і гірників у деталі експерименту не втаємничували, їм нічого не казали про те, що в шахті проводився атомний вибух. Але з неофіційних каналів інформація все одно розійшлася. Подробиці ядерних випробувань люди змогли дізнатися тільки з настанням гласності. Тоді стало відомо, що в результаті вибуху в шарі піщанику утворилася овальна камера, у якій, за підрахунками вчених, нині міститься 95% радіоактивних продуктів. Ця камера дістала назву «об’єкт «Кліваж».
Понад 20 років після вибуху підприємство працювало у звичайному режимі, але в період реструктуризації шахт було визнане безперспективним. У 2002-му «Юнком» офіційно закрили й поставили на суху консервацію. Після чого в Мінвуглепромі ухвалили рішення про вічне відкачування води, яке до 2018-го ніхто не посмів переглянути. Але до кінця квітня «вічна відкачка» припиниться за рішенням бойовиків «ДНР». Після цього ґрунтові води затоплять об’єкт «Кліваж».
Жоден український уряд не наважився затопити атомну шахту. Не зробила це, зокрема, і помаранчева влада, яку звинувачували в нібито поганому ставленні до Донбасу. За іронією долі справжні знущання над його жителями чинили якраз «народні» уряди. Спочатку радянський, який поставив атомний експеримент у п’ятимільйонному регіоні, а потім «деенерівський», який збирається затопити результати цього експерименту ґрунтовими водами. Те, що ніколи не додумалися б зробити умовні «западенці», тепер холоднокровно роблять «визволителі».
Читайте також: Екологія як фактор економічної війни
Наслідки цього кроку важко передбачити. Ще у 2011 році, коли автор цієї статті досліджував проблему «Юнкому» й спілкувався з жителями шахтарського селища, люди висловлювали побоювання, що шахту можуть затопити, і скаржилися, що наслідки ядерних випробувань негативно позначилися на їхньому здоров’ї. Підрахувати точно, у кого скільки років життя забрала радіація в Єнакієвому, неможливо. Тут як із чорнобильцями: хтось помер незабаром після участі в ліквідації аварії, а хтось живе й досі. Зрозуміло одне: у реаліях невизнаної республіки, що керується озброєним угрупованням учорашніх торгівців курятиною та функціонерів «МММ», повноцінні дослідження провести неможливо. Вірити висновкам «учених ДНР» про те, що затоплення «Юнкому» не позначиться на екології, не можна.
«Ґрунтові води підуть у Гапурівку (ставок біля відвалу шлаку з метзаводу й шахти 1-2), потім у третій ставок, а це вже дуже серйозно. Він питний, із нього зараз фактично відбувається водопостачання Єнакієвого. Поруч там гідрошахта, вона вже давно затоплена. А з усього Донбасу ґрунтові отруєні води підуть у Росію», — пишуть у соціальних мережах місцеві мешканці, які шоковані рішенням бойовиків затопити «Юнком».
Ще влітку 2017 року жителі Юнокомунарівська зважилися на стихійний «народний сход» проти затоплення шахти. На цей відчайдушний і ризикований в умовах окупації крок людей підштовхнула реальна небезпека радіоактивного зараження ґрунтових вод. Вони сподівалися, що так званий уряд ДНР почує їх і не стане відключати насоси на «Юнкомі». Але до думки жителів Донбасу в «ДНР» не прислухалися. І це не дивно. Не для того ж зазвичай захоплюють територію, щоб облагодіяти її жителів. Безправних людей ніхто не слухатиме. А населення ОРДіЛО позбавили всіх прав ще у 2014 році, коли владу захопили озброєні банди, підконтрольні РФ.
На жаль, остання надія в жителів Єнакієвого на Росію. Поки шахту не затопили, ще залишається невеликий шанс, що куратори з Москви все ж таки зупинять варварство своїх підопічних. Адже від радіоактивних вод можуть постраждати й суміжні з Донбасом регіони РФ. У ситуації, коли населення Донбасу не має можливості що-небудь вирішувати, залишається сподіватися на російського царя в Москві. Але чи є йому діло до страждань якихось маленьких людей у сірій зоні, яку в Кремлі офіційно називають Україною? Судячи з останніх подій у самій Росії, навряд чи.