Якщо людина або організація аж занадто хоче вилучити інформацію з публічного простору, зазвичай це призводить до протилежного ефекту: вона стає відома геть усім. Такий соціальний феномен названий на честь американської акторки Барбари Стрейзанд, яка подала до суду на фотографа, що виклав світлини її будинку в мережі поряд із 12 тис. інших краєвидів Каліфорнії. До позову світлину завантажили лише шість разів, причому двічі самі адвокати. Вже через місяць кількість переглядів зросла до 400 тис.
Схожа ситуація зараз складається в українському науковому середовищі. Декан факультету інформаційних технологій КНУ, лауреат держпремії в галузі науки і технологій Юрій Тесля подав до суду на старшого наукового співробітника Інституту математики НАНУ Ірину Єгорченко через її виступ у Верховній Раді, у якому вона назвала позивача псевдонауковцем. Ірина Єгорченко також відома як учасниця спільноти «Дисергейт» — неформального об’єднання українських науковців, що перевіряє дисертації високопосадовців на плагіат або псевдонауку. Найвідомішою «жертвою» «Дисергейту» на сьогодні є Катерина Кириленко, дружина віце-прем’єра В’ячеслава Кириленка. Незважаючи на очевидні плагіат і псевдонауку (а найвідоміша цитата з її дисертації, з якої пішов інтернет-мем «лептонний бог», є одночасно і плагіатом, і псевдонаукою), держкомісія відмовилася позбавляти її звання доктора педагогічних наук, таким чином показавши, що держава стає на захист академічно нечесних людей.
Читайте також: Позбавлені грунту. Чому Україна відстає в інноваціях
Перше судове засідання відбулося 27 жовтня, наступне планується на 19 січня 2018 року. Суд змусив українських вчених ретельніше придивитися до наукової діяльності Юрія Теслі, особливо до його теорії «несилової взаємодії» та введеного ним терміна «інтроформація». Теорія «несилової взаємодії» пропонується як дисципліна вільного вибору в КНУ. Цитата із сайта університету: «Суть теорії полягає в наступному: будь-які взаємодії в природі базуються не на силовому «примусі» діяти відповідно до впливу одних об’єктів на інші, а на обміні інформацією. Інформація змінює внутрішню організацію (інтроформацію) взаємодіючих об’єктів, що призводить до зміни їхньої поведінки (руху). І це справедливо як для живої, так і для неживої природи. Виходячи зі знання фізичних законів взаємодії, було одержано закони зміни внутрішньої організації при отриманні інформації від інших об’єктів».
Маючи фізичну освіту, я не зміг втямити, про що йдеться в цьому абзаці: він позбавлений будь-якого наукового сенсу. У своїй книжці «Діалоги з Теслею» автор зазіхає на теорію гравітації, розроблену Айнштайном, і пояснює гравітацію як «інформування одними об’єктами інших про своє існування», а не як наслідок викривлення простору-часу. Нагадаю, Нобелівську премію з фізики цього року дали за відкриття гравітаційних хвиль, що є ще одним підтвердженням правильності теорії Айнштайна.
Свідками з боку Єгорченко висловили бажання стати кілька науковців, як-от доктори фізико-математичних наук Сергій Шарапов, Олексій Колежук, Ігор Анісімов, доктор медичних наук Віктор Досенко. Вони написали докладний експертний висновок щодо робіт Юрія Теслі. Також адвокат Єгорченко долучив до справи два листи. Один від Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій. Інший – від членів Вченої ради фізичного факультету КНУ до ректора університету, який було написано ще у 2014 році, з проханням дати оцінку й заборонити Теслі пропагувати свої теорії від імені вишу. Сама ж теорія Теслі в листі названа «антинауковою», «дилетантською» й такою, що «різко суперечить експериментально встановленим та неодноразово підтвердженим законам фізики».
Читайте також: Просвітництво онлайн. Як волонтерські ініціативи здатні змінити загальний рівень освіченості суспільства
Історія із судовим позовом підняла на поверхню одразу кілька проблем. По-перше, в Україні повинно бути активне експертне середовище, яке за потреби складало б наукову експертизу тієї чи іншої роботи й мало б беззаперечний авторитет. Можливо, таким середовищем могла б стати Комісія із захисту науки, протидії псевдонауці та фальсифікації наукових досліджень при Президії НАН України. У положенні комісії зазначено, що вона має збиратися в міру необхідності, але не рідше ніж раз на квартал. Поки що мені невідомо про будь-яку її діяльність. Сподіваюся, цей судовий позов змусить комісію щось зробити й стати активнішою. І така експертиза мала б братися до уваги судом як доказ псевдонаукової діяльності.
По-друге, є проблема з обійманням людьми, які дискредитують наукову діяльність, високих посад у вишах та інститутах академії. Вони значно б’ють по репутації і самих вишів, і української науки. Торік мені на очі потрапила «наукова» стаття низки співробітників Інституту проблем математичних машин та систем НАНУ включно з його директором академіком Анатолієм Морозовим, у якій спростовувалася теорія Айнштайна (бідний Айнштайн!) формулами рівня 11-го класу школи. Один зі співробітників інституту написав на сторінці у Facebook, що виступав проти публікації статті в журналі інституту, та нічого не зміг вдіяти. Ще один приклад — Святослав Поляков, доктор технічних наук, завідувач кафедри енерготехнологій Черкаського державного технологічного університету. У його «атрісній теорії будови матерії» є частинки, що рухаються в 1023 разів швидше за світло, і згадується ефір, від якого фізики відмовилися понад 100 років тому. Звичайно, жодного стосунку до реальності ця теорія не має. І таких історій чимало.
По-третє, існує велетенська кількість «сміттєвих» журналів, які публікують будь-що й мімікрують під наукові. Чимало з них видають профільні інститути або ВНЗ державним коштом. Окрім згаданих вище статей нещодавно широко обговорювалася публікація про дію «чудотворних ікон» у журналі «Астма та алергія». Її зі сміхом кілька вчених розібрали як абсолютно ненаукову та мракобісну. Потім на опубліковані в таких журналах праці можуть посилатися автори як на підтвердження своєї наукової діяльності, вибивати собі гранти, просувати свої курси у виші.
Та найбільша проблема, як на мене, у тому, що суд не повинен вирішувати, що є наукою, а що під неї мімікрує. Це має визначатися на наукових семінарах, диспутах, у наукових публікаціях, можливо, із залученням організацій на зразок згаданої вище Комісії із захисту науки. Поточний суд може стати небезпечним прецедентом.
Читайте таокж: Як просувати гуманітарні знання
Наскільки я знаю, це перший в українській історії позов через лженауку. Та в інших країнах то не така вже й рідкість. Найвідоміший так званий мавпячий процес. У 1925 році штат Теннессі заборонив викладати теорію еволюції в освітніх установах, що ним фінансуються. Молодий учитель Джон Скоупс відважився порушити закон. Справа набула розголосу, і хоча суд Джон програв, це заклало підґрунтя для скасування несправедливого закону й повернення теорії еволюції в шкільні підручники.
Багато судиться Церква саєнтології — тоталітарна секта, діяльність якої ґрунтується на псевдонауці саєнтології, вигаданій Роном Габбардом. Вона виграє чимало позовів, адже має гроші, вплив і вміло користується недоліками законодавства. В Україні Церква саєнтології, на жаль, також діє і проводить свої виставки в центрі Києва.
Цікавим прикладом є також історія про козлині яєчка. У 1920–1930-ті в США набула популярності процедура трансплантації статевих залоз козлів чоловікам для «підвищення чоловічої сили» та «лікування чоловічих хвороб». Операції проводив Джон Брінклі, який підробив диплом лікаря. Чимало пацієнтів загинуло, але це не зменшило потоку клієнтів. Для пропагування методу Брінклі навіть відкрив власну радіостанцію, а потім узагалі намагався стати губернатором Канзасу. Усе закінчилося після публікації статті в медичному журналі, що доводила небезпечність і ненауковість такої діяльності. Брінклі подав до суду задля «захисту ділової репутації», і це стало початком його кінця: справу він програв, мережа клінік збанкрутувала, а на самого Брінклі відкрили кримінальне провадження.
Барбара Стрейзанд, до речі, суд теж програла. Фото її будинку залишилося на фотохостингу, її змусили заплатити $145 тис. судових витрат, а її дім побачили геть усі охочі.