Багато хто давно мріє відокремити фейкотворчість від журналістики. Світ утомився від безпомічності перед зухвалою брехнею, що безкарно ллється з псевдосторінок у соціальних мережах, проривається з підозрілих сайтів, перепощується із сумнівних порталів. Чинні закони більшості країн світу, звичайно, передбачають покарання за наклеп і поширення брехні. Але, як довела практика останніх років, наявні правничі механізми надто неповороткі й не адаптовані до реалій цифрового суспільства. У цьому пересвідчується кожен, хто бодай раз опинився під атакою організованих тролів. Віднайти та скарати винних, послуговуючись правовими механізмами доінтернетної доби, — мертвий номер.
Але одна справа — звичайна особа, і зовсім інша — сильні світу цього. Президент Франції, схоже, не забув досвід чорного піару з Росії під час президентських виборів. Вітаючи журналістів із Новим роком, Емманюель Макрон пообіцяв у найближчі тижні приділити увагу роботі над новим законодавчим актом, що примусив би великі соціальні мережі бути вимогливішими до політичної реклами, котра до них потрапляє, а також за потреби оприлюднювати інформацію про первинного рекламодавця. Попередньо планується передбачити механізм швидкого звернення до суду, щоб оперативно видаляти неправдиві повідомлення з мережі.
Читайте також: Сіль Європи
Розповідаючи про новий законопроект, Макрон фактично не приховував, що приводом для нововведень стали фейкові публікації російських ресурсів RT і Sputnik, а також діяльність численних тролефабрик походженням із Росії, що активізувалися під час американських, французьких і німецьких виборів. Як варіант — у Франції розмірковують над розширенням повноважень аналогу української Нацради з питань телебачення та радіомовлення, яким є CSA (Conseil Superieur Audiovisuel, Вища рада з телебачення та радіомовлення). Мета — надати структурі механізми з перегляду укладених з іноземними
мовниками угод. Не важко здогадатися, що йдеться насамперед про телеканал RT французькою, що почав мовити в останній декаді грудня згідно з давніше наданою ліцензією.
Чи вдасться Макрону провести через парламент новий закон? Найімовірніше, що так, адже його партія «Вперед, Республіко!» має в Національній асамблеї комфортну більшість. Опозиція — крайні праві, крайні ліві, частина республіканців — уже заходилася критикувати ініціативу.
Першою захвилювалася керівниця «Національного фронту» Марін Ле Пен. «Хто визначатиме правдивість або брехливість інформації?Це будуть суддівські профспілки? Уряд? Якось тривожно…» — занепокоїлася у Twitter лідерка політичної сили, фінансованої з Росії. Інші депутати з НФ також не забарилися з коментарями, побиваючись за недоторканність свободи слова. Так звані журналісти «Правди», ІТАР-ТАСС, АПН та інших пропагандистських структур, закамуфльованих під медіа, десятиліттями безперешкодно діставали свої акредитації по всіх усюдах. Журналістикою — себто пошуком та перевіркою соціально важливої інформації — вони й не збиралися займатися: Кремль такого завдання не ставив. Але «корочки» вони мали такі самі, як справжня преса. А що більшість західних політиків та інтелектуалів з різних причин вдавали, ніби підтасовки немає, то пропаганда з журналістикою так зрослися-переплуталися корінням, що й не викорчувати.
Читайте також: Східні креси Макрона
Свобода брехні надто звикла видавати себе за свободу слова. Хто ж тепер без бою від комфорту відмовиться? І ось вже часопис Libération, орієнтуючись на свою крайню ліву аудиторію, засуджує Макрона за «непотрібну ініціативу». Мовляв, Закон «Про пресу» від 1881-го (ст. 27) дозволяє засудити до €45 тис. штрафу того, хто поширює брехню, а Виборчий кодекс передбачає покарання до одного року позбавлення волі за свідому дискредитацію кандидатів. Цього, на думку газети, більше ніж досить. Воно ніби й так, але в 1881-му тролі, боти й інша віртуальна нечисть до політичного життя не втручалася. Контроверсійна інформація виходила друком, мала чітко ідентифікованих автора, редактора, власника видання.
Мережа ж дає змогу зловживати через анонімність. Невідомо, чи вдасться Макрону та його команді напрацювати ефективні механізми протидії фейкам, але очевидно, що з тотальною непрозорістю політичної реклами й антиреклами в інтернеті настав час боротися. Facebook визнав, що під час президентських виборів у Штатах 126 млн американців читали у своїх стрічках сфальшовані новини. Щоб не давати надалі використовувати себе «втемну», минулої осені підприємство винайняло з тисячу модераторів. Їм доручено аналізувати політичну рекламу та платні оголошення й відмітати все підозріле. Але чи достатньо лише таких суто приватних заходів? Німці вже ухвалили закон про протидію фейкам, американці працюють над розробкою аналогічного законопроекту. Старі демократії заповзялися обмежувати свободу брехні, відчувши на власній шкурі спецефекти гібридної війни. Адже Кремль не з однією Україною воює — із цілим світом. Хіба що усвідомлення цієї глобальної війни приходить лише до безпосередньо уражених інформаційною зброєю.