З 1 січня в Україні діє Закон «Про екстрену медичну допомогу». Протягом 2013-го в країні мають створити єдину систему екстреної меддопомоги, поступово модернізуючи та пришвидшуючи роботу «103». Утім, відчути позитивні зміни населення зможе років лише через п’ять, переконують урядовці. Нині ж регіони виявилися неготовими до втілення вимог нового документа. Низка областей не впоралися зі створенням центрів екстреної меддопомоги та медицини катастроф, повільно просувається організація єдиних регіональних диспетчерських, а обіцяний норматив приїзду «швидкої» за 10–20 хв виконується здебільшого на папері. На заваді перебудови вітчизняної екстреної медицини стають брак коштів і кадрів та надто неєвропейські реалії.
Сам собі Доктор Гаус?
За новим Законом, функції «швидкої» можна сформулювати так: надання екстреної допомоги людині, життю якої загрожує небезпека; щонайшвидше транспортування її до відповідного медичного закладу; допомога під час надзвичайних ситуацій. Підвищення температури, артеріального тиску чи загострення хронічних захворювань, на які традиційно викликають «швидку», не належать до екстрених станів, і цим мають опікуватися дільничні (сімейні) лікарі та бригади невідкладної допомоги при поліклініках. Віднині диспетчер повинен розподіляти виклики на екстрені та неекстрені, вирішуючи, кого і як швидко відрядити на допомогу. У першому випадку бригада має дістатися за 10 хв містом і за 20 – у сільській місцевості. На другому медики можуть приїхати протягом години. Однак вони запевняють, що класифікувати «екстреність» під час телефонної розмови неможливо.
Читайте також: Піддослідна країна. Яким коштом вже обійшлися українцям владні ігри в медреформу
«Звичайна людина в більшості випадків не здатна об’єктивно визначити серйозність свого стану (чи стану інших). Телефоном це нереально зробити і диспетчерові, – пояснює Володимир, лікар донецької «швидкої». – Приміром, нас часто викликають, скаржачись на біль у суглобах. Згідно із законом це неекстрений випадок. Ми виїжджаємо, на місці робимо кардіограму і виявляємо інфаркт! Коли такий виклик не обслугують вчасно, це може коштувати людського життя».
Керівники «103» при цьому заспокоюють: під час перехідного періоду, який триватиме протягом року, «швидка» надалі виїжджатиме на високу температуру і загострення хронічних хвороб, допомагаючи своїм колегам із «первинки». Поступово ж цю функцію переберуть на себе пункти невідкладної допомоги при центрах первинної медико-санітарної допомоги, які наразі організовуються. Обіцяють, що й далі надаватимуть консультації телефоном лікарі диспетчерських «103».
Дешево і сердито
Чиновники від медицини називають «швидку» лакмусовим папірцем первинної допомоги в країні. Що гірше працює остання, то більше роботи в медиків «103». Однак, визнаючи серйозні проблеми на поліклінічному рівні, але не довівши до кінця хоча б пілотну реформу «первинки» в чотирьох регіонах, урядовці взялися поспіхом перебудовувати екстрену допомогу по всій країні. Ідеолог реформування від МОЗ Михайло Стрельников (начальник відділу екстреної медицини та медицини катастроф) пояснив журналістам логіку уряду тим, що реорганізація «швидкої» значно дешевша і матиме «швидкий соціальний ефект». Щоправда, він не уточнив, який саме…
Реакцією ж на реформування служби «103» стала паніка населення, адже саме ця служба фактично єдина в системі охорони здоров’я цілодобово надає безплатну меддопомогу. За нестачі лікарів та недієздатності невідкладної допомоги при поліклініках, хронічного браку фінансування саме «швидка» намагається рятувати всіх. Хоча склад самої служби невпинно «знекровлюється» через надскладні умови праці й мізерні заробітки (середня зарплата – у межах 3 тис. грн).
«Свого часу невідкладну допомогу відокремили від «103». Сьогодні вона у вкрай занедбаному стані, з цілим багажем проблем. У результаті приблизно 50% неекстрених викликів, враховуючи онкологічні та хронічні, перекидають на «швидку», – пояснює лікар невідкладних станів Київської міської станції ШМД, голова Вільної профспілки працівників «швидкої» Максим Іонов. Він переконаний: державі насамперед потрібно ставити на ноги сімейну медицину, залучати кадри і в рази збільшувати фінансування, тоді можна буде говорити про подальше реформування галузі. На думку фахівця, запроваджувана сьогодні система екстреної медицини найбільше вдарить по незахищених верствах населення: «Передусім це літні люди, старші за 60, із цілим букетом хронічних захворювань, що мають властивість загострюватись і призводити до екстрених станів. Таких хворих багато, вони не госпіталізуються з низки причин, але потребують невідкладної допомоги. В Україні кожен третій дорослий потерпає від гіпертонії, а 66% смертей спричинені ускладненнями серцево-судинних захворювань».
Старі добрі «граблі»
Реформатори обіцяють, що населення відчує позитивні зрушення, тільки-но повноцінно запрацюють усі складові створюваної системи екстреної меддопомоги (ЕМД). Її будують у кожному регіоні за принципом єдиного медичного простору. Він передбачає нівелювання адміністративних кордонів у межах області (екстериторіальність). Тобто на виклик їхатиме бригада медиків, яка перебуває найближче до місця події, що забезпечить оперативність надання екстреної допомоги. Це стане можливим за появи додаткових (постійних і тимчасових) пунктів базування бригад. Також, за законом, мають бути створені відділення екстреної допомоги при багатопрофільних лікарнях, що розвантажить «швидкі», яким сьогодні доводиться годинами перевозити пацієнтів із численними ушкодженнями від одного медичного порога до іншого. Станцій «швидкої» стане менше (їх укрупнять), натомість планують збільшити кількість підстанцій.
Дивіться також: Рейтинг країн Європи з найкращою системою охорони здоров’я
Усі підрозділи «103» переходять на обласний рівень фінансування. Відтепер вони об’єднані з медициною катастроф та санавіацією і належать до новоствореної структури – обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. У Донецьку Центр екстреної меддопомоги об’єднує фахівців за 26 медичними спеціальностями. Тут її надають не тільки в разі надзвичайної ситуації, а й у випадку важких ускладнень і операцій, із якими не можуть впоратися медики районних та міських лікарень. Такі центри мають з’явитися в усіх регіонах. Утім, їх створення – тягар для місцевих бюджетів. У МОЗ вже поскаржилися на Запоріжжя, Черкащину, Тернопільщину та столицю, які відстають з організацією центрів ЕМД.
Віднині управління і фінансування ЕМД – головний біль голів облдержадміністрацій. Саме керманичі областей, згідно із законом, персонально відповідають за вчасність і якість екстреної меддопомоги. Таким чином уряд вирішив спонукати місцеву владу швидше вирішувати питання з ремонтом доріг, вуличним освітленням та забезпеченням медиків пальним і ліками.
У МОЗ вже відзвітували, що протягом першого місяця дії Закону «Про екстрену медичну допомогу» норматив приїзду «швидкої» виконується на 84,6% у містах і на понад 78% у сільській місцевості. Водії карет таку звітність коментують іронічно: биті шляхи нікуди не поділися, а через затори і зневагу на дорогах за відведений час можна дістатися хіба що гелікоптером. На додачу розповідають, що отримані від держави та спонсорів «швидкі» іномарки виявилися безсилими перед бездоріжжям приватного сектору, тому їх туди навіть не відправляють. Рятують всюдихідні УАЗи.
У Вільній профспілці працівників «швидкої» зауважують: реформатори чомусь зациклилися тільки на своєчасному приїзді бригади медиків, не беручи до уваги якість надання самої екстреної допомоги. Тут традиційно наштовхуємося на кадрові «граблі».
За чинним наказом Мінздоров’я № 500, лікарські бригади мають складатися з лікаря (медика невідкладних станів), фельдшера, медсестри та водія. Фельдшерські – з фельдшера, медсестри та водія. За словами донецьких медиків «103», на виклики через брак працівників часто їде або один лікар, або тільки фельдшер, який самотужки не здатний надати екстрену меддопомогу. До того ж більшість медперсоналу «швидких» – жінки, переважно літні. «Приблизно третина нашого колективу – люди пенсійного віку. Вони хворіють частіше за інших і можуть у будь-який момент піти. На 5-му курсі Донецького медичного університету нещодавно з’явилася дисципліна «Невідкладна медична допомога». Однак на ці кадри доведеться чекати щонайменше три роки», – розповідає головний лікар донецької станції швидкої допомоги Олександр Малєєв.
Щоб система запрацювала, потрібно наблизити реальний склад до нормативного і збільшувати кількість бригад. За словами екс-керівника МОЗ Олександра Аніщенка, нинішнього нормативу в 0,7 бригад «швидкої» на 10 тис. населення недостатньо для забезпечення екстреною меддопомогою. Нові ж формувати нікому. Бракує не лише лікарів, а й санітарів, водіїв і механіків. Проблема і з кадрами для нових диспетчерських служб, які створюються на базі центрів ЕМД та медицини катастроф.
Постійні стрес і надмірні навантаження, низька зарплата та відсутність нормальних умов для відпочинку й гігієни спонукають молодь переходити до приватних служб «швидкої», де мінімум удвічі більші заробітки. Щоб вижити, чимало медиків «103» сьогодні працюють на «два фронти»: приватний і державний. Тож біда, на думку лікарів, у тому, що бюджетну медицину «ремонтують» косметично, не вирішуючи системних проблем галузі.