Африканський торнадо
«Наш партнер — хаос», — зазначив Владімір Путін в одному з інтерв’ю — ніби жартома, але насправді ні. Хаос на Сході та Заході, в Європі й в Африці, в сусідніх і далеких державах — це живильний ґрунт, у якому кремлівські спецоперації проростають, як спори лишаю. Байдуже, чи йдеться про вибори, чи внутрішні протистояння, суспільні протести чи державні заколоти — Росія завжди знаходить можливість якщо не створити проблему, то очолити її. Україна й Білорусь у Європі, Малі та Буркіна-Фасо в Африці, Казахстан і Таджикистан в Азії й безліч інших відвертих і прихованих інтервенцій, збройних та цифрових. На внутрішньому політичному ринку провокації згодовують зголоднілим до величі росіянам під приводами «фашистської загрози з України», «агресії НАТО», «терактів, інспірованих зовнішніми силами» й іншими витворами кремлівської пропаганди. Те, що протестів проти ультиматумів Кремля в самій Росії небагато, доводить, що народ, якого вдалося залякати й відучити думати, все прийме та все виправдає.
Чи пов’язані між собою військовий заколот у Буркіна-Фасо й переговори в «нормандському форматі», стрілянина на киргизо-таджицькому кордоні та десант «миротворців» від ОДКБ у Казахстані? Безперечно. Кожна подія має відбиток лапи російського ведмедя, який розширює де може ореол своєї присутності. Найсвіжіша ілюстрація — ситуація в Африці, зокрема у двох сусідніх країнах, Буркіна-Фасо й Малі. У кожній з цих держав при владі військова хунта, в Малі — з вересня 2020 року, в Буркіна-Фасо — з 24 січня 2022-го. Обидві країни є колишніми французькими колоніями, де донедавна, за згодою місцевого уряду, було розташовано французькі військові бази. Нині в обох столицях, Бамако й Уагадугу, спалюють французькі прапори. На їхньому місці з’являються російські триколори, а тимчасова влада обох країн відверто апелює до співпраці з приватною військовою компанією «Вагнер», що присутня також на Донбасі та в Сирії.
«Імовірно, демонстративне збільшення російських військ і техніки в Білорусі та на лінії зіткнення з Україною — спроба відвернути увагу від тієї холодної війни за ресурси, що вже точиться в Африці, — зазначив у розмові з Тижнем французький військовий у відставці, який кілька років відслужив у Малі. — Можливо, це навіть ключ до розуміння того, що відбувається останнім часом. Природні ресурси не сконцентровано на Заході. Франція не черпає свої багатства з Canal+. У цьому контексті зовсім не дивно, що Китай мовчки підтримує Росію в її відмові говорити про ситуацію з Україною в Раді Безпеки ООН. Китай також націлений на Африку, і хоч стратегія Москви й Пекіна на Чорному континенті відрізняється, Піднебесній вигідно, щоб російська зброя витиснула звідти Захід, насамперед французів та американців. У цьому сенсі переговори за «нормандським форматом», що минулого тижня відбулися в Парижі, не зовсім не пов’язані з подіями в Африці. Якщо Емманюель Макрон, коли дзвонив Путіну, не говорив з ним про Малі та Буркіна-Фасо, а лише про кремлівські апетити в Україні, він змарнував свій час».
Читайте також: Макрон відвідає Київ у найближчий вівторок, а днем раніше буде з візитом у Москві
Тижню не вдалося отримати від Єлисейського палацу відповідь, чи згадував французький президент під час двох телефонних розмов з російським колегою, що відбулися нещодавно, події в Малі, звідки 31 січня попросили на вихід французького посла. Три брифінги офрекордс, що здійснила довкола переговорів за «нормандським форматом» дипломатична служба президента Франції, старанно оминали тему російської зброї в Україні та в Африці й зосередилась насамперед на Кремлівських сподіваннях та українських червоних лініях. «Чесно кажучи, не пригадую жодного випадку, коли росіяни визнали б присутність своїх військових на Донбасі, — на умовах анонімності заявив Тижню французький дипломат, який брав участь у переговорах за «нормандським форматом». — Якби ми прямо їм казали, що треба вивести військових, нам відповіли б, що ми помилилися співбесідником, звертайтеся до сепаратистів. Звісно, ми не зобов’язані їм вірити, але діалог з росіянами слід налагоджувати інакше. Вони не заперечують свого впливу на сепаратистів, тож ми просимо їх максимально його застосовувати».
Хотілося б вірити, що Емманюель Макрон просто не бажає передчасно світити найчутливіші фрагменти переговорів і залишає їх у непублічному просторі. Бо африканська складова є очевидним сегментом змін, прив’язаних, зокрема, й до недавніх немирних ініціатив Москви. «Це як у шахах, — каже співбесіднику Тижня колишній французький військовий на пенсії. — Ти розвиваєш бурхливу діяльність на одному фланзі, до якого прикуто увагу всього світу, а сам готуєш несподівану комбінацію на іншому».
У Буркіна-Фасо та Малі військові бази колишньої метрополії, як і щедрі кошти, вкладені в навчання місцевих військових, не дали результату, на який сподівався Захід. Власне, як і з інших причин не відбулися очікувані якісні зміни в Афганістані. Натомість відверта присутність «вагнерівців» у Африці непокоїть не лише Париж, а також Європейський Союз в особі Високого представника із зовнішньої політики та безпеки Жозепа Борреля й сусідні африканські держави: Камерун, Нігер, Чад, Конго-Браззавіль… Бамако й Уагадугу свідомо загострюють ситуацію та не бажають відмовлятися від співпраці з російською парамілітарною структурою, яка, до слова, добре наслідила на Донбасі. Жодного зв’язку між двома гарячими точками? Сумнівно.
Москва грає відразу на кількох регістрах під умовним гаслом «Більше хаосу!» Щоб жодного відновлення міжнародно визнаного кордону з Україною, жодного повернення Криму, жодних плюралістичних виборів у Малі та Буркіна-Фасо, жодних сподівань на демократію в Казахстані та інших державах Центральної Азії… У каламутній воді рибу ловити легше. Кремлівський речник Пєсков анонсує близьку зустріч Макрона з Путіним, Єлисейський палац спростовує, проте уточнює: «Запрошення було сформульоване давно. Не можна повністю відкидати таку можливість, але сьогодні жодної конкретної дати не зафіксовано».
Співзалежність подій, країн і цілих регіонів швидко збільшується. Капризи Кремля змусили весь світ дзвонити Путіну, цікавитися, чого він хоче, а чого ні, до чого готовий, кого радий бачити. Куди зникла та стара добра ізоляція, що почалася після анексії Криму? Немає й згадки. Повернення Москви на перші шпальти світової преси — також нова реальність, з якою мусимо не тільки жити, а й боротися — РФ поширює надто багато навмисної дезінформації. «Ми стоїмо на порозі дуже складних рішень, — каже в ефірі каналу Public Sénat голова комісії з міжнародних справ, збройних сил та оборони верхньої палати французького парламенту Крістіан Камбон. — Червоні лінії перейдено». Малійська хунта разом зі своїми російськими партнерами забажала виведення й данського збройного контингенту, навздогін за закриттям французьких військових баз. Легендарна «франко-російська дружба» набуває дивацьких форм. Схоже, силові структури попрощалися з ілюзіями. Питання — за кандидатами в президенти та самим Макроном, яким досі важко відмовитися від спокуси «діалогу з Москвою».
Азійський фронт і близькосхідний вулкан
28 січня під час засідання Ради національної безпеки Тайваню спікери порівняли дії РФ проти України з агресією з боку Китаю, яку нині переживає острівна країна. Військові літаки Піднебесної фактично щоденно порушують повітряний простір Тайваню. Раніше аналітики й у США (зокрема президент аналітичного центру «Атлантична рада» Фредерік Кемпе), і в ЄС відзначали синхронність агресії Москви проти Києва з недружньою поведінкою Пекіна проти Тайбея. Тож є побоювання, що відкритий наступ РФ може спровокувати схожі дії КНР проти острівної держави. Водночас агресивність Пекіна спровокувала новий дещо неочікуваний союз між Тайванем і Литвою. Після того як у Вільнюсі відкрили торговельне представництво Тайбея, КНР оголосив бойкот і литовським товарам, і тим, що мають складові, вироблені в цій країні. Тайвань натомість оголосив про створення спеціального інвестиційного фонду для підтримки свого східноєвропейського партнера. У випадку дій Пекіна та Москви йдеться більше про синхронність, а не наслідки.
Читайте також: Die Welt: Вимальовується новий Байден
До того ж у США дискутують щодо ймовірної співпраці двох деструктивних сил на Близькому Сході. Поки що вони відверто не йдуть на протистояння зі Сполученими Штатами в тому регіоні, бо, як пише дослідник з університету Джорджа Мейсона Джон Гоффман, їм корисна тамтешня діяльність Вашингтона. «Вона гарантувала їм зону безпеки, щоб ці країни стали залученішими в регіоні й водночас не мали на собі витрат за фізичний захист своїх інтересів», — пише Гоффман. Водночас і торік, і вже на початку 2022-го американці були змушені залучати ЗРК «Петріот», задля захисту власних баз у регіоні від ворожих ракет гуситів. Поки що він схожий на вулкан, який трохи приспали.
«Ми уважно стежимо за розвитком подій в Україні», — заявив 28 січня речник МЗС Індії Аріндам Баґчі. Нью-Делі закликав до «мирного розв’язання» нинішньої ситуації. Країна ще з 2014 року ходить по вузькій стежці в питанні російської агресії щодо України й досі не зайняла однозначної позиції. Одна з основних причин — те, що понад половину обсягу постачання зброї Індія отримує з Росії. Однак є й інша причина. «Індійські політики вважають, що завдяки співпраці з РФ вони сповільнять зближення Москви та Пекіна», — каже в коментарі Тижню Самір Лалвані, старший дослідник Центру Стімсона. Такий підхід відрізняє бачення стримування КНР в Нью-Делі й Вашингтоні. До того ж китайська агресія на кордонах з Індією штовхає країну до тіснішої співпраці зі США та країнами Заходу. Одним з форматів такої співпраці є Quad (див. Тиждень №40/2021). Однак зважаючи на загрозу імовірного повторного широкомасштабного вторгнення РФ на територію України, західні партнери також намагаюся залучити на свій бік й Індію як беззаперечно важливого гравця в Азії. Заступниця Держсекретаря США Венді Шерман 19 січня перебувала з візитом в цій країні, де обговорила зі своїм колегою, секретарем із закордонних справ Гаршем Вардганом Шрінґлою, нагромадження російських військ на кордонах з Україною. Розв’язане мовчання Нью-Делі стало, вочевидь, наслідком тієї розмови. Поки що в Індії й далі йдуть вузькою стежкою, яка вже найближчим часом може стати тонким канатом. Чи вправлятимуться на берегах Ганга в еквілібристиці, чи оберуть упевненіший шлях, ще тільки побачимо.
Нові геополітичні формати й Україна
«Новий формат не прив’язаний до локальної географії, це об’єднання країн, які поділяють спільні принципи, прагнуть зміцнювати безпеку та розвивати торгівлю, готові до конкретних дій», — так 1 лютого міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба схарактеризував нову ініціативу співпраці між Україною, Польщею та Великою Британією. Новина про ймовірне політичне зближення трьох країн просочилася в публічний простір за тиждень до цього допису. А після оголошення про те, що Київ в один день відвідають прем’єр-міністри Польщі та Великої Британії, обговорення стало надзвичайно активним, хоча деталями співпраці поки що ніхто не ділиться.
Мало про них знають експерти країн – учасниць. «Поки що немає великої кількості коментарів (щодо нової ініціативи. — Ред.), оскільки інформація про те, що таку ініціативу буде проголошено, з’явилася за день до візиту польського прем’єр-міністра у Київ», — каже в коментарі Тижню Войцех Кононьчук із Центру дослідження Сходу. Утім, він зазначає, що в міжнародній пресі йшлося про ймовірність якоїсь тіснішої співпраці та спільної ініціативи між Польщею, Великою Британією та Україною. «Загалом реакція на це в Польщі позитивна, оскільки наші оглядачі говорять, що йдеться про три країни, які мають спільне бачення відносин з РФ як ключової загрози європейській безпеці», — наголошує Кононьчук і додає, що і Варшава, і Київ, і Лондон — однаково чутливі до цього. Разом з розмовами про посилення політичної співпраці польська сторона оголосила про підтримку Києва озброєнням, зокрема Україні передадуть ПЗРК «Перун», розвідувальні дрони, легкі міномети й десятки тисяч артилерійських снарядів.
Читайте також: The Washington Post: Речник Пентагону розповів, які військові сили США можуть розгорнути в Європі через посилення агресії РФ
Велика Британія вже передала чимало озброєння, яким українська армія зможе заповнити прогалини. ПТРК NLAW, працювати з якими вже навчають українських солдатів 40 підготовлених британськими військовими українських інструкторів, — один з таких прикладів. До того ж Лондон надав Києву кредит на суму 1,7 млрд фунтів для розвитку ВМС.
Як каже в коментарі Тижню Орися Луцевич із аналітичного центру Chatham House, у Великій Британії також поки що немає активних обговорень нового формату співпраці між Києвом, Лондоном і Варшавою. «Я чула про нього (ініціативу тристоронньої співпраці. — Ред.) від українських дипломатів ще торік. Зокрема йшлося про бажання обговорити таку ініціативу, — каже дослідниця. — Гадаю, у зв’язку з можливою агресією РФ проти України переговори просунулися досить швидко. Можливо, Україна не очікувала, що вдасться так швидко вибудувати цей союз, а російська загроза підштовхнула процес».
У своєму дописі у фейсбуку Дмитро Кулеба відзначив, що новий формат є «частиною стратегії малих альянсів як проактивної зовнішньої політики України». Так цьогоріч у липні буде два роки від часу започаткування Люблінського трикутника. У грудні вперше відбувся президентський саміт цієї ініціативи. До того ж діє формат з назвою Квадрига, у межах якого Україна співпрацює з Туреччиною, а також Асоційоване тріо з Молдовою та Грузією.
Започаткування українсько-польсько-британської ініціативи, а також інші незвичні, на перший погляд, формати співпраці, — наслідок помаху крил геополітичного метелика. Росія прагне нести ним хаос, натомість країна, яка, зважаючи на бачення Кремля, мала б стати основною жертвою цього хаосу, намагається творити конструктивні рішення та союзи.