Спочатку увагу громадськості було зосереджено на відчайдушній спробі останньої митті евакуювати від талібів якомога більше місцевих, які співпрацювали з НАТО. Та мільйони афганок та афганців, які сподівалися на демократичне майбутнє своєї країни і протягом останніх двох десятиліть віддавали цьому свої сили, Захід залишає напризволяще сам на сам з ісламістськими терористичними групами. Це не лише засвідчує політичне та моральне банкрутство, а й тягне за собою катастрофічне ослаблення глобально-стратегічних позицій Заходу.
Щойно таліби захопили Кабул, різні експерти з зовнішньої політики і ті, хто раптом став вважати себе експертом, негайно почали применшувати шкоди і шукати для безголового виходу начебто раціональні виправдання. Раз по раз повторюють, що війна проти талібів програна ще десять років тому, а Афганістан був «безнадійним починанням». Але насправді ситуація зовсім інша: до того, як навесні минулого року США та їхні союзники по НАТО оголосили про своє повне виведення, військова обстановка в Афганістані була відносно стабільною. І саме це оголошення спонукало талібів до широкомасштабного наступу і запустило процес розформування і без того малоефективних афганських урядових військ. Цю поразку Захід сам і накликав.
Читайте також: Боєць ГУР МО: Ми виходили із підконтрольного військовим аерпорту в саме місто Кабул. Там не було на кого розраховувати
Теза про військову безперспективність місії НАТО супроводжується твердженням про те, що західна nation building в Афганістані провалилася на усіх напрямках. Але таким чином ігнорують або недооцінюють величезні зміни, які дійсно відбулися там за останні 20 років. Ціле покоління молодих жінок могло ходити в школу, відвідувати університети і працювати. Жінки як політикині, юристки, журналістки, правозахисниці грали в афганському суспільстві дедалі важливішу роль. І хоча демократичні вибори в Афганістані були регулярними лише умовно, на відміну від майже всіх інших держав регіону, вони там таки були. «Можливо, — справедливо написала нещодавно німецька журналістка Сільке Мертінс, — у провінціях країни надто мало чого змінилося, і радикальні ісламісти мали там вплив. Але досі були місця відносної свободи, жіноча футбольна національна збірна і різноманітність медіа». Усе це було немислиме за правління «Талібану» і тепер знову стане таким.
Але в західних ЗМІ постійно зринає питання про те, чи справді таліби такі самі жорстокі й тоталітарні, як 20 років тому. Мило себе переконувати, що ця банда вбивць, відповідальна за найгірші злочини проти людства й фінансована передовсім за рахунок торгівлі наркотиками, змінилася або розкололася на «помірковане» й «радикальне крило». Казочка про «помірковану» течію в тоталітаризмі раз по раз рефлекторно з’являється серед західної громадськості, коли виникає бажання прикрасити диктатури, як-от, наприклад, іранську. Подібне можна було почути коли радикально-ісламістське угруповання ХАМАС виграло вибори в Палестинській автономії 2006 року і прийшло до влади в Газі в 2007 році. Тоді не бракувало експертів, які передбачали, що ХАМАС очиститься в уряді та поважатиме демократичні правила гри. Як відомо, сталося протилежне, і вільні вибори в Газі більше ніколи не відбулися.
Досягнення, здобуті афганським громадянським суспільством, пішли на користь не лише йому. Будь-яке розширення демократичних засад у будь-якій точці світу водночас зміцнює безпеку західних демократій та їхній глобальний вплив. Тому те, що Афганістан здали без крайньої необхідності, завдає серйозної шкоди самому Заходу і не лише його моральній репутації.
Читайте також: Кінець найдовшої для США війни: що пишуть світові ЗМІ про вихід із Афганістану
Здача Афганістану — це фіаско і з погляду розкладу сил у політиці. Це найсерйознішим чином підірвало довіру до західного лідера США і впевненість у надійності їхніх обіцянок захисту та підтримки. Для авторитарних держав, як-от Росія і Китай, це величезний тріумф. Адже це підтверджує їхню пропаганду, що західні цінності — не що інше, як чисте лицемірство, а обіцянки ліберальних демократій про майбутнє просто міражі. Москва і Пекін вже давно у добрих відносинах із талібами. Те, що Захід склав перед ними зброю, вони вважають свідченням його нездатності до серйозного опору своїм ворогам. Це стимулюватиме їх до подальшої агресії.
Першим із посиленим тиском з боку пекінського режиму тепер зіткнеться демократичний Тайвань. І хоча США нещодавно підтвердили свої зобов’язання підтримувати Тайбей, та після того як Вашингтон бездіяльно прийняв протиправне приєднання Гонконгу, афганська катастрофа підсилює сумніви, чи ризикнуть США війною з Китаєм. А Пекін уже деякий час тому відкрито заявив, що обов’язково хоче приєднати Тайвань, а якщо необхідно, то й військовою силою. Нинішні знущання китайської пропаганди над ситуацією в Афганістані, де США називають усього лише «паперовим тигром», свідчать про зменшення стримувального ефекту зобов’язання США щодо надання допомоги. Це зробило войовничу експансію Китаю значно імовірнішою.