У Російській Федерації відчувають, як слабне політична воля західних країн в питанні санкцій проти неї. Про це на сторінках чергового номера журналу Тижня пише британський журналіст і публіцист Едвард Лукас.
Він зазначає, що наразі лінію в Європейському Союзі утримує Анґела Меркель, але країни на кшталт Італії, Франції та Словаччини відчувають, що тиск на Росію обходиться не так вже й дешево. Британія, яка раніше займала в таких питаннях жорстку позицію, тепер на маргінесі європейської дипломатії. В Адміністрації Обами схиляються до угоди з Росією щодо Сирії.
«Тому кілька місяців, які лишилися до кінця цього року, будуть особливо небезпечними. Якщо президентські вибори в США виграє Гілларі Клінтон (як видається зараз), Росія зіткнеться з Адміністрацією, запаленою бажанням приструнити її, вбачаючи в ній найбільшу країну — парію світу. Клінтон зневажає російського лідера (і поза очі дуже потішно й безпомилково імітує його мачистську мову тіла). Вона та її радники-яструби критикують украй обережний підхід до Кремля Білого дому на чолі з Бараком Обамою та егоцентричний, непередбачуваний підхід нинішнього держсекретаря Джона Керрі», — пише Лукас.
Утім, зауважує журналіст, Клінтон не заїде в Білий дім щонайменше до січня. І якщо Путін встигне змінити до того часу реальну ситуацію на місці, а він намагається це зробити, пробиваючи непростий компроміс стосовно Сирії, змушуючи Україну до принизливого політичного примирення з маріонетками на Сході, яких підтримує Росія, чи підточуючи авторитет НАТО в країнах Балтії, то є всі шанси, що йому це просто зійде з рук.
«Якщо ж у Європі подавати як доконаний факт президентство Трампа, то для Путіна це несе ще більші переваги. Кандидат від республіканців знає про зовнішню політику небезпечно мало. Його радники — збіговисько ретроградів, які отримали друге дихання, і диваків. Сам Трамп захоплюється Путіним, вважає НАТО неактуальним, а європейських союзників США любителями «покористуватися на шару». Навряд чи він почне своє президентство із конфронтації з Кремлем», — пише Лукас.
Детальніше читайте у черговому номері журналу «Український тиждень»