Новообраний президент Джо Байден глибоко й на особистому рівні переймається європейською безпекою. Цілком зрозуміло, чому стільки політичних лідерів Європи зустріли його перемогу радістю й полегкістю. Проте розслаблятися було б помилкою, і на те є три причини. Про це на сторінках Тижня пише Едвард Лукас, старший віце-президент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон).
По-перше, за його словами, внутрішні чинники, які зумовили прихід Дональда Трампа до влади, нікуди не ділися, що й засвідчив невеликий відрив Байденової перемоги. Якби не пандемія, чинний президент переміг би. Наступні вибори всього за чотири роки. На них може перемогти трампівський республіканський кандидат, і тоді доба Байдена може видатися аномальним анахронізмом. Американці теж мають узяти це до уваги. США десятиліттями завойовували репутацію стабільності у сфері зовнішньої політики, а легковажні слова й дії завдали сильного й швидкого удару, від якого країна оговтається не скоро.
По-друге, пише Лукас, навіть у короткочасній перспективі європейська безпека не буде нагальним питанням на порядку денному у Вашингтоні, де переймаються Китаєм, економічними негараздами й внутрішньою політичною поляризацією. Тим, кому хибно запам’ятався період Адміністрації Обами як трансатлантична золота доба, варто освіжити пам’ять про витоки інформації, образи й хиби. Що й казати про «перезавантаження» із Росією, недолуге згортання систем протиракетної оборони в Польщі й Чехії, «поворот до Азії» й легковажну риторику («партнери» замість «союзники»). Союзникам також слід утриматися від скидання зі своїх плечей тягаря проблем. На саміті НАТО в Празі 2009 року довгі скарги й вимоги європейських союзників розлютили новообраного президента Барака Обаму.
«По-третє, наші вороги не сплять. Незалежно від того, чи виявляє (або можуть виявляти) США більше підтримки, Європі треба брати на себе більше відповідальності за власну безпеку: більше витрачати й більше робити. Загрози не тільки військові — не менш важливими є значно складніші питання стримування й стійкості перед лицем кібератак, брудних грошей, інформаційної війни й інших видів впливу. Для цього знадобляться нові форми співпраці між країнами й учасниками наших політичних та економічних систем. Китай становить головну загрозу, що її Адміністрація Обами здебільшого проґавила, а команда Трампа швидко взялася нейтралізовувати. Крім того, Трамп побачив, що Іранська ядерна угода не притлумила деструктивних регіональних амбіцій ісламської республіки. Зустрічаючи нову Адміністрацію, європейці мають визнати, що на деяких фронтах Байденів попередник мав рацію, і це буде наймудрішим підходом. Американцям також слід це враховувати», — наголосив експерт.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»