Коли падають режими, відбувається розкол у їхній верхівці і крах у низах. У Білорусі можливе і перше, і друге. Завдання протестувальників і їхніх друзів закордоном — пришвидшити обидва процеси. Про це на сторінках Тижня пише старший віце-президент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон).
За його словами, фізичне демаскування виконавців репресій — це один крок. А другий — масово зробити те саме в електронному форматі. Опозиція, схоже, отримала доступ до особистої інформації кожного представника білоруської поліції. І планує її оприлюднити.
«Ще одна лінія атаки — проти зовнішньої присутності режиму. Білорусь має багато посольств та інших дипломатичних місій. Дехто з працівників може бути консервативним прихильником режиму. Проте в багатьох із них події в рідній Білорусі викликають огиду. Може, їхні діти навчаються в університетах. Вони неодмінно дивляться відеозаписи жорстоких дій поліції, від яких стає лячно», — пише Лукас.
Він зауважив, що ці люди можуть переглянути свої погляди. Дехто так уже вчинив. Посол Білорусі у Словаччині став одним із перших «перебіжчиків». Його колега в Нідерландах дав сильне інтерв’ю, у якому розкритикував репресії. Та потрібно більше.
«Ключ до перемоги — рушійна сила. Представники режиму мають дедалі більше розуміти, що він приречений на поразку. Ніхто не хоче бути на боці переможених. Адже ті, хто кидає виклик режиму, дедалі впевненіші в перемозі, і щоразу більше людей до них приєднується. Коли люди в масках відмовляться застосовувати кийки, а їхні очільники побоюватимуться віддавати накази, Аляксандрові Лукашенці та його банді час буде бігти до гелікоптера. І нехай це станеться якнайшвидше», — наголосив експерт.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»