Замкненість Німеччини й економічна потуга країни — небезпечна суміш. Нездатність ухвалювати рішення — це також рішення. Якщо коротко, то найбільша країна Європи експортує нестабільність. Про це на сторінках Тижня пише британський журналіст Едвард Лукас.
За його словами, східноєвропейські країни дедалі більше бояться безвідповідальності Німеччини.
Так, проблеми в Європі вимагають від політиків у Берліні відповідей. Тим часом німці клеймлять Адміністрацію Дональда Трампа, але не хочуть приймати наслідків цього. Європа має брати відповідальність за власну оборону. Але скільки це коштуватиме й під чиєю егідою відбуватиметься? Німецькі політики не готові сказати своїм виборцям, що захист європейської безпеки вимагатиме вирішення проблеми ксенофобської клептократії в Росії. А німецька громадська думка не зносить ідеї про конфронтацію з Кремлем, попри численні свідчення його атак на власну політичну систему.
«Також у списку завдань розробка спільної європейської стратегії протидії тероризму, що передбачає відмову від надто жорсткого регулювання передачі та зберігання даних. А ще напрацювання адекватної європейської політики щодо міграції. Крім того, Німеччина не опирається авторитаризму в Польщі та Угорщині, не має чіткої позиції стосовно Brexit», — пише він.
Наразі, за словами Лукаса, виправдання для неї — політичний тупик. Перемовини про створення коаліції відновлюються в січні, але вони тільки підкреслюють вакуум, що утворився в серці Європи. Колись непереможна Анґела Меркель серйозно ослаблена. Навіть якщо їй удасться сформувати уряд, вона буде канцлеркою, якій більше не світить переобрання. Тим часом решта Європи спостерігає.
«Німецька політична еліта частково усвідомила проблему. Міністр закордонних справ і один із лідерів соціал-демократів Зіґмар Ґабріель розповідає про те, як політика «Америка передусім» Дональда Трампа робить світ небезпечнішим. Але він і його ліберальні колеги не розуміють, що самі реалізують не менш соліпсистську політику. І якщо американський президент огортає власну тактику в надмірний пафос, то берлінські політики свою стратегію «Німеччина насамперед» реалізують під машкарою лицемірства. Коли йдеться про Росію, Китай чи Іран, то німецькі інстинкти ставлять на перше місце торгівлю, а на друге союзників. Приклад — «Північний потік-2», що має привести російський газ до Німеччини в обхід східноєвропейських друзів і союзників на кшталт України. Проект чітко політичний: мета — закріпити Росію в ролі основного енергопостачальника Німеччини. Утім, німецькі політики наполягають на тому, що проект комерційний. Нещодавно мій друг Джеймі Кірчик сказав, що такі дії Німеччини — це безжальне переслідування власних інтересів та ігнорування більш загальноєвропейських міркувань про диверсифікацію енергопостачання. Так Німеччина реалізує націоналістичну однобоку політику під соусом риторики про невтручання», — йдеться в матеріалі.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»