В іноземних ЗМІ Естонію нерідко називають «електронною», і недаремно. Як же їй це вдалося? Якими були наслідки такої трансформації для суспільства?
1996 року тодішній посол у США (а з 2006-го президент Естонії) Тоомас Гендрік Ільвес ініціював проект «Стрибок тигра», в межах якого всі школи країни мали підключитися до інтернету. 1997-го з державного бюджету вперше виділили кошти на проект, а ще було створено спеціальний однойменний фонд.
1998 і 1999 року він організував два «Тигрові тури»: у різних містах і селах було розбито величезні намети, в яких розміщено більш ніж 100 під’єднаних до мережі комп’ютерів для загального доступу та проведення практичних тренінгів. Основні кошти забезпечили Естонський союзний банк, комп’ютерний стартап Microlink, що нині охоплює також ринки Латвії, Литви і не тільки, та оператор телефонного зв’язку (обидва теж естонські). Серед інших спонсорів були ІТ-компанії, кілька медіа-фірм, ПРООН, Фонд Сороса й місцеві адміністрації. Співпраця виявилася вигідною для всіх учасників. Банк отримав нових клієнтів завдяки електронному банкінгу; Microlink продав більше комп’ютерів для домашнього використання; телефонний оператор підключав абонентів до своїх інтернет-пакетів. Як повідомляє Естонський центр інформації, нові технології опанували чимало містян і селян.
Паралельно зі школами віртуалізація Естонії проникла в банківський сектор. Нові клієнти могли працювати з фінустановами, не виходячи з дому: зникла потреба відвідувати відділення. Невдовзі банки під’єднали до держслужб, тож клієнт міг увійти в систему через котрийсь із них і в разі виникнення проблем тут-таки скористатися сторінкою державної установи. Тепер естонці, наприклад, можуть декларувати доходи віртуально, ніхто не стоїть у кількагодинних чергах, як це буває в деяких європейських країнах. Крім того, віртуальний документ зазвичай заповнюють податківці, тож платникові податків лишається тільки підтвердити свою згоду й підписати декларацію в електронному вигляді.
Як батько, я в захваті від електронізації шкіл. Усе просто: вводиш логін і перевіряєш успіхи дитини. Виходить, що вчитель виставляє оцінки й пише коментарі через інтернет, тож маленькі бешкетники вже не можуть розповідати побрехеньки про свої шкільні справи.
2001 року Естонія перейшла на новий рівень, уперше запровадивши загальнодержавні посвідчення особи. Це головний документ її громадянина як у реальному, так і в цифровому світі. Нині його мають більш ніж 86% жителів країни. Крім того, є можливість поставити цифровий підпис, що прирівнюється за юридичною силою до підпису від руки. За статистикою 2011-го, близько 40% власників посвідчень використовують цифровий документ для підтвердження своєї особи або для проставлення цифрового підпису. Отож факс більше не потрібен.
Запровадження цих посвідчень дало змогу організовувати електронне голосування. 2009 року його провели на виборах до місцевих органів влади та до Європейського парламенту. У 2011-му понад 140 тис. естонців проголосували електронним способом (загалом населення країни становить 1,3 млн осіб). А цього року на виборах до Європарламенту такою опцією скористалося понад 100 тис. громадян.
Віртуалізація держави має свої плюси і мінуси. Якщо майже все можна зробити через інтернет, відпадає потреба в армії чиновників, а отже, в країні набагато менше корупції. Адже комп’ютер не вимагатиме хабара. Таким чином, електронна Естонія – це прозорість, тому зазвичай вона здобуває високі рейтинги у Transparency International.
Та є і зворотний бік медалі: віртуалізація робить державу вразливою до кібератак. 2007 року під час запеклого конфлікту навколо перенесення радянського меморіалу невідомому солдатові Естонія зазнала кількох таких нападів. Унаслідок масштабного проникнення в системи з іноземних комп’ютерів вийшли з ладу сайти парламенту, банків та ЗМІ. Відтоді Естонія стала активним борцем за кібербезпеку. У відповідь на електронні атаки 2008 року в Таллінні було створено натовський Спільний центр передового досвіду з кіберзахисту. Утім, потенційні загрози для віртуального простору нікуди не поділися, тому в мережі слід бути дуже обережними.
У політичному сенсі можливість проголосувати електронно дещо нівелювала власне день виборів. Дедалі більше громадян роблять це раніше їх фактичної дати, оскільки волевиявлення в мережі проводиться набагато раніше. Це може вплинути на передвиборну кампанію, яка досі активізувалася власне напередодні голосування. Таким чином, віртуалізація держави означає кардинальні зміни на рівні суспільства та управління.