Американці засипають бомбами бойовиків «Ісламської держави», що намагаються захопити місто Кобані в Сирії. Британські військові їдуть до Курдистану вчити бойовиків пешмерга. Шиїтські формування атакують сунітські цілі в Багдаді. Іранські армійці вирушають на підмогу силам сирійського президента Башара Асада, а Туреччина тим часом мобілізує своїх для захисту довжелезних південних кордонів. Тим часом в Іраку, де розгорнувся театр бойових дій, укотре точиться запеклий релігійний конфлікт, що загрожує розколом країни на три ворожі частини. Чи означає це початок чергової війни в Перській затоці?
Хаос і насильство, що заполонили регіон, однаково малозрозумілі й загрозливі. Ісламські екстремісти перехопили те, що починалося як Арабська весна, й стали грати на суспільному невдоволенні, міжплемінній ворожнечі та релігійних розколах. Відтак громадянська війна в Сирії, наприклад, перетворила мільйони громадян на біженців і забрала тисячі життів. Нині з неї виростає нова серйозна небезпека – рух, що за мірою жорстокості й безжального залякування ворогів перевершує навіть «Аль-Каїду».
Стрімкий підйом терористичного угруповання «Ісламська держава Іраку і Сирії» («ІДІС»), або «…Іраку та Леванту» («ІДІЛ»), збив Захід і Арабський світ з пантелику. Воно зародилося в Іраку, потім стрімко перемістилося до Сирії, щоб протистояти тамтешньому диктаторському режимові. Підживлювали цей рух невдоволення сунітів шиїтським сектантством колишнього іракського уряду Нурі аль-Малікі та розкол у опозиції до влади Асада.
Воєнні успіхи організації виявилися випробуванням для всього регіону. Проголошений нею (яка тепер послуговується скороченою назвою «Ісламська держава», «ІД») так званий халіфат піддає сумніву всі нинішні кордони Арабського світу, сформовані в результаті поділу Османської імперії після Першої світової війни. Відтак у небезпеці почуваються Ліван, Сирія, Йорданія, ба навіть Туреччина. Утім, екстремістська ідеологія «ІД» кидає виклик усьому мусульманському світу, особливо Саудівській Аравії, Катарові та іншим країнам Перської затоки, що підтримують ісламістські рухи або негласно погоджуються з подібною орієнтацією арабських урядів у регіоні.
«ІД» веде ісламістський рух у напрямку, який мало кому до вподоби. Такі столиці, як Ер-Ріяд, що тривалий час підтримували мусульманські рухи у світі, відчувають пряму загрозу. Наразі вони намагаються зупинити все приватне фінансування ісламістського екстремізму й ініціювати боротьбу світового ісламу проти «ІД». Доха, що активно підтримувала «Братів-мусульман» у Єгипті й деінде, нині намагається дистанціюватися від ісламізму та його радикальних течій.
Небезпека ближче, ніж здається
Однак під загрозою опинилися не лише мусульмани. Для «ІД», що конкурує з «Аль-Каїдою» за лідерство у світовому джихаді, головна мішень – Захід. Екстремісти вважають Америку та її західних союзників справжніми ворогами ісламу. Тож загроза нових терактів неабияк турбує тамтешні суспільства. Панують побоювання, що жорстоку ідеологію та екстремістські погляди підхоплять мусульманські меншини на Заході й унаслідок цього радикалізуються настрої молодого покоління мусульман, що почуваються чужими в західному світі.
Насправді це вже відбувається. Одна з найтривожніших тенденцій – ефективність пропаганди й жорстоких роликів «ІД» з обезголовленням заручників, які поширюють в інтернеті. Замість того щоб відлякувати молодих мусульман у Європі, багатьох це, навпаки, приваблює. Тисячі молодих людей, чимало з яких мають добру освіту й походять із заможних родин середнього класу, вирушають до Сирії, бажаючи приєднатися до лав повстанців «ІД» й брати участь у регіональних баталіях. Чимало новачків «Ісламської держави» (за підрахунками, понад 500 осіб) приїхали зі Сполученого Королівства; британська влада з жахом довідалася, що кільком заручникам на відеозаписах стинає голови виходець із околиць Лондона.
Чим вабить екстремізм
Чому стількох прихильників ісламу в Європі затягує рух, котрий прагне зарекомендувати себе як найкривавіший, найжорстокіший і найбільш варварський серед усіх екстремістських? Що зробити, аби зупинити радикалізацію настроїв серед європейських мусульман і позбавити екстремістську ідеологію привабливості?
Можновладці здебільшого не знаходять відповідей на ці запитання. Велика Британія шукає способів протидії радикалам упродовж останніх 10 років – відколи у 2005-му пролунали вибухи в лондонському метро. Уряд створив спеціальні структури, що мають забезпечувати контакт і комунікацію з мусульманськими громадами у Британії. Він підтримує організацію Quilliam, до складу якої входять здебільшого колишні ісламські бойовики, що намагаються протидіяти екстремізму. Вона запропонувала нові жорсткі закони, які обмежили б поїздки до Сирії, а також конфіскацію паспортів у осіб, підозрюваних у зв’язках з «ІД».
Читайте також: Коли терор – буденне явище
Наразі ці заходи не мали особливої результативності. Крім того, чимало експертів попереджають, що такі дії можуть мати протилежний ефект, бо посилюватимуть відчуття відчуженості серед молодих мусульман і сприятимуть поширенню ісламофобії в більшості британському суспільстві, унаслідок чого всіх прихильників ісламу сприйматимуть як потенційних терористів.
Таку ситуацію спричинила нездатність офіційних установ усунути деякі фактори, котрі впливають на молодь. Перший – конфлікт поколінь, особливо у мусульманських громадах, де юнаки та дівчата нерідко потерпають від тиску батьків. Реакцією стає непокора: джихад видається молоді непоганим способом прославитися, причому будь-які дії можна виправдовувати релігійними мотивами.
По-друге, чимало представників мусульманських громад на Заході живуть бідно: частково через неінтегрованість, частково через погані економічні умови, а частково через те, що слабо поінформовані проповідники та імами акцентують увагу на джихаді й не спроможні давати якісні практичні поради підліткам щодо життя на Заході, де існують дуже відмінні уявлення про шлюб, відносини між статями й особисту свободу.
Серед причин популярності «ІД» – жорстокість, яка стала головним фактором її воєнних успіхів. Від «Ісламської держави» утікала іракська армія, довідавшись про її масові розправи над іншими супротивниками. Панічний страх цивільного населення перед бойовиками творить угрупованню репутацію всемогутньої, переможної сили. Його представники повірили, що вони нарешті здатні успішно воювати проти арабських режимів та їхніх західних союзників. А це дуже потужний меседж потенційним новобранцям, особливо коли його майстерно формулюють і доносять до молодих мусульман на Заході, та й власне в ісламському світі, професіонали.
Читайте також: Мераб Кікабідзе: «Не можна виграти війну в цілого народу»
Воювати чи не воювати?
Таким чином, Захід зіткнувся з дилемою. Якщо втрутитись у війну в Сирії та Іраку, його називатимуть ворогом ісламу, що прагне контролю над арабськими землями й нафтою. А якщо не зупинити «ІД», то угруповання й надалі поповнюватиме свої лави молодими мусульманами. Перемога «Ісламської держави» може призвести до розколу Іраку, масштабного збройного конфлікту між сунітами та шиїтами в регіоні, років кровопролиття і громадянської війни.
Компромісним рішенням для Заходу було б забезпечити супротивників «ІД» військовим навчанням, фінансовою допомогою та зброєю, а також надати їм підтримку з повітря, не проводячи наземних операцій. Однак будь-який військовий експерт скаже, що самими повітряними атаками війни не виграти. Противники «ІД», насамперед курдські пешмерга, недостатньо сильні для серйозної відсічі бойовикам, які мають удосталь трофейної зброї і почуваються впевнено в матеріальному плані завдяки захопленим нафтовим свердловинам. Рано чи пізно, на думку аналітиків, США, Великій Британії, Франції та іншим країнам Заходу доведеться таки висилати війська на підтримку іракській армії.
Інша дилема: чи варто йти на компроміс у відносинах з Іраном, режимом Асада та іншими силами, проти яких виступав Захід. Славнозвісна приказка «ворог мого ворога – мій друг» на Близькому Сході не працює. Іран не проти ослаблення «ІД», але водночас дуже підозріло ставиться до США. Асад прагне посилення «Ісламської держави», щоб його режим у Сирії видавався Заходові меншим злом. Туреччина виступає проти «ІД», однак не має бажання допомагати курдам, тож просто радо спостерігає за серйозними втратами обох сторін.
Захід опинився перед одним із найскладніших викликів – і на Близькому Сході, і серед мусульманських громад у себе вдома. Чітких відповідей тут обмаль. Цей регіон іще довгі роки збиратиме свою тяжку данину.