18 березня в Англії вийшла нова збірка есеїв Джуліана Барнза «Змінити свою думку». Автора, який, сподіваюсь, доволі відомий в Україні й не потребує додаткового представлення. З його тринадцяти романів у нас перекладено шість, а до кінця року обіцяють видати ще один — «Папугу Флобера». Утім, може, все ж варто сказати про цього письменника кілька слів — і тоді титул «визначний сучасний англійський прозаїк», певно, якнайточніший. Визначний як синонім великого, звісно. Або величного, але точно не величезного. А ще він лауреат Букерівської премії, але це неважливо. А може, і важливо, якщо для вас ця нагорода означає високий мистецький рівень. Або хай не високий, але принаймні визначний.
Приблизно такий стиль мислення пропонує Барнз у своїй новій збірці: те, що ми думаємо, і те, як та чому ми можемо передумати. У «Змінити свою думку» п’ять розділів-есеїв: «Спогади», «Слова», «Політика», «Книги» й «Вік та час». Суттєве розрізнення, яке письменник пропонує одразу ж у першому есеї: є два погляди на зміну власної думки. Одну представляє економіст Джон Мейнард Кейнс, якого колись звинуватили в непослідовності, на що він відповів: «Коли факти змінюються, я змінюю свою думку». Другу представляє дадаїст Франсіс Пікабіа, що якось сказав: «Наші голови круглі для того, щоб наші думки могли змінювати напрямок». Тож, висновує Барнз, важливо визначитися, хто ми — кейнсіанці чи пікабіанці. Утім, навіть сам письменник був то тим, то іншим залежно від ситуації.
Загалом, якщо замислитися, ми часто змінюємо свою думку щодо, як нам видається, дрібниць. Але, слушно зауважує Барнз, вважаємо, що ніколи не змінюємо своїх політичних переконань. І сардонічно додає: я сам за все життя голосував за шість різних партій, але свого політичного світогляду не змінив. Мінялися самі партії, а я, виборець, лишався людиною принципів. Інша наша цікава властивість полягає в тому, що ми ніколи не вважаємо, ніби, передумавши, обираємо «слабший чи менш правдоподібний або дурніший чи сентиментальніший погляд». Завжди віримо, що зміна нашого погляду — «покращення, привнесення більшої правдивості чи більшого почуття реалізму в наші стосунки зі світом та іншими людьми», це ніби робить нас сильнішими й дорослішими, начебто «ми прибрали ще одну дитячу річ».
Також прозаїк наводить кілька прикладів того, коли ми змінюємо свою думку, привласнивши чужі спогади, що Барнз називає ментальним канібалізмом. Але ж казав Джеймс Джойс, що «уява — це пам’ять», то чим ми гірші. Ще й для письменника вигадувати — це як дихати, а канібалізувати думки інших — щоденна практика, тож не гріх часом і передумати. Заради красного слівця. Про слова в Джуліана Барнза теж є свій есей, де, зокрема, йдеться про те, як його колеги й прості смертні неправильно використовують певні іменники та дієслова. І коли він починає скаржитися на сучасні часи (Івлін Во називав це «старечою сверблячкою писати листи в газети»), коли всі помиляються й усе перекручується, то часом розгортає словник, щоб подивитися, а коли ж саме почали ці іменники та дієслова неправильно вживати. Найчастіше виявляється, що ще в XIX столітті, а то й раніше. І ще можете просто зараз перевірити свої знання й подумки відповісти мені на запитання: чи знаєте ви таке англійське слово, як uxorious? Бо Барнз пише, що теперішнє його значення стало мало не антонімічним до первинного, а нам би, грішним, бодай одне значення того слова знати.
І, звісно, письменник не був би письменником, якби не міняв своїх читацьких вподобань. У Барнза так, зокрема, сталося із Сіменоном, якого він довго вважав посереднім автором детективів. А ще із романістом Едвардом Форстером, який видавався йому занудою, доки він не прочитав один з його саркастичних описів типових британських сніданків.
Найцікавіший же список із десяти пунктів Барнз подає наприкінці збірки. Це перелік того, про що він не змінив своєї думки впродовж дорослого життя.
- Першість кохання.
- Першість мистецтва й віра в те, що література — найкраща система розуміння світу.
- Упевненість у тому, що смерть веде до повного й вічного забуття.
- Упевненість у тому, що релігія — усі релігії — це в найкращому разі втішні фантазії, чия давність і ритуали, а також насильницькі погрози, намагаються переконати нас у своїй істинності.
- Нерелігійні люди такі ж моральні (або аморальні), як і релігійні; можливо, навіть більше, бо вони самі виробили свою мораль.
- За словами пані Тетчер, існує таке поняття, як суспільство.
- Наукові й технологічні винаходи — залізниці, інтернет, ШІ — морально нейтральні, здатні приносити як соціальну користь, так і соціальну шкоду. Ідея, що вони мають якусь вроджену моральну цінність, — омана.
- Власні інтереси завжди переважатимуть над альтруїзмом.
- Я або веселий песиміст, або меланхолійний оптиміст залежно від того, з якого боку ліжка встаю.
- У спорті є велика радість — незмінна радість, радість, яка триває все життя, плюс навіть певна моральна цінність.
І я додав би до цього одинадцятий фінальний, читацький, пунктик:
- Переконання в тому, що Джуліан Барнз — один з найкращих сучасних прозаїків у всьому світі. Ну, принаймні в Сполученому Королівстві. Ну, в Англії точно. Ні, таки в усьому світі. І крапка.