У. Т.: Який вплив на дітей має збройне протистояння на Сході України? Чи відрізняється ситуація від попередніх воєн та конфліктів у всьому світі?
– Діти завжди платять найвищу ціну в будь-якому конфлікті. Україна, на жаль, не виняток. Від початку кризи на Донбасі його змушені були залишити багато неповнолітніх. За нашою інформацією, принаймні 127 тис. офіційно переїхали до різних регіонів країни. Хоча ми вважаємо, що цифра неточна й зону конфлікту покинули, переїхавши до інших регіонів України або за її межі, значно більше хлопчиків, дівчаток та їхніх сімей. Багато дітей залишається в зоні конфлікту. Дуже важко дістати точні дані, але в середньому близько 1 млн їх жило в Луганську та Донецьку до початку бойових дій, і ця малеча так чи так потерпає від болісних наслідків.
Збройний конфлікт на Сході України торкнувся їх по-різному: дехто з них став свідком насильства і страждає від психологічної травми та почуття відчаю. Багато – не мають доступу до освіти, а декому не гарантовано основних прав, як-от доступ до послуг охорони здоров’я. Тому, безумовно, ситуація для дітей в Україні із цього погляду є похмурою.
На жаль, до нас нас надходить інформація про дедалі більше число смертей і вбивств дітей. ЮНІСЕФ дуже голосно засуджує такі дії і нагадує всім сторонам збройного конфлікту, що діти жодним чином не є його суб’єктами й не повинні ані зазнавати травмуючих вражень, ані ставати жертвами протистояння.
У. Т.: Офіційно в Україні вже є близько 500 тис. внутрішньо переміщених осіб. Скільки з них дітей? Розкажіть про основні проблеми сімей вимушених переселенців.
– Офіційно підраховано, що зараз маємо близько 460–480 тис. офіційно переміщених осіб в Україні. Діти – третина з них. Більшість таких хлопчиків і дівчаток мешкають у центрах розміщення, які не відповідають нормам проживання в зимовий період. Є проблеми із засобами існування, житлом, умовами повсякденного життя. Деякі переміщені особи організовано прийняті на мешкання місцевими громадами й родичами, але більшість, як і раніше, перебуває в літніх таборах і дуже нестабільних побутових умовах. Вони потерпають через проблеми з опаленням, медичною допомогою. Є деякі побоювання із приводу доступу дітей вимушених переселенців до освіти.
Читайте також: Катерина Амосова: «Рабів до раю не пускають» – це правда»
Окрім того, слід вирішити питання психологічної травми. Надзвичайно важливо забезпечити всім дітям, які постраждали від конфлікту на Донбасі, консультації та психологічну підтримку. ЮНІСЕФ проводить навчання психологів (передусім шкільних), які можуть підтримати родини й дітей, щоб полегшити симптоми психологічної травми. Ми націлені на навчальні заклади, бо там є можливість доступу до найбільшої кількості дітей. Ідеться не лише про дочок та синів вимушених переселенців (звичайно, вони є пріоритетом), а й про дітей громади, яка їх прийняла, адже слід уникнути взаємної напруженості. Ми вже маємо широкий відгук на цю ініціативу серед шкільних психологів.
У. Т.: Цього року світ наприкінці листопада відзначає 25-річчя Міжнародної декларації прав дитини. Яка підтримка захистові дітей в Україні може бути надана не лише державою, а й інвесторами, приватними компаніями та підприємствами? Як вони допомогли б поліпшити ситуацію?
– Цей ювілей є нагодою не лише підбити підсумки великих досягнень у царині захисту прав дітей, а й нагадати собі про проблеми, які потрібно вирішити. Одне із глобальних завдань пов’язане з викоріненням усіх форм насильства щодо неповнолітніх. Незалежно від соціально-економічних умов значно побільшало насильства супроти дітей у сім’ї, в школах, примножилися лави тих, хто зазнав впливу конфліктів, молодих дівчат, які стали об’єктами сексуальної експлуатації чи вступили в ранні шлюби. Потрібно багато змін, які кожна країна має провести у своїй політиці та на юридичному рівні. Права дітей лежать в основі роботи ЮНІСЕФ та мандата цієї організації, і ми готові підтримати уряди, зокрема Кабмін України, щоб забезпечити їх у вашій країні.
Важливо, однак, підкреслити успіхи, досягнуті за роки в усьому світі, зокрема зменшення на 50% показника смертності дітей до п’яти років або збільшення на 30% доступу до можливостей раннього розвитку. Однак досі багато проблем залишаються невирішеними. Припинення насильства щодо дітей є вкрай важливим завданням. За даними опитування МІКС, проведеного ЮНІСЕФ років зо два тому, в Україні 61,2% дітей у віці 2–14 років зазнавали принаймні одного виду психологічного або фізичного покарання від дорослих. Насильство часто приховують, але його не можна проігнорувати.
Читайте також: Олеся Островська-Люта: «Як виявилося, багато моїх колег ніколи не були в Європі»
Для різних ситуацій одне лекало не застосовують, адже кожен сектор має свої проблеми. З метою захисту дітей, які перебувають у конфлікті із законом, слід змінити систему й запровадити норми ювенальної юстиції для неповнолітніх, а також створити відповідні законодавчу базу та норми. У галузі освіти ми повинні поліпшити доступ для тих, хто залишився позаду, й маргіналізованих груп. Кажучи про насильство супроти дітей, ми дивимося на системи захисту загалом. Існує сімейний кодекс; імовірно, буде потрібно створити дитячий кодекс. Діти, таким чином, мають перебувати в центрі уваги будь-якого політичного процесу в країні. Партнерство між державними установами, громадянським суспільством, приватним сектором та міжнародними організаціями є успішною стратегією, спрямованою на те, щоб закони й політика доброзичливого ставлення до дитини діяли ефективно.
У. Т: Нещодавно навіть за мирних часів Україна мала надзвичайно драматичну ситуацію з рівнем імунізації серед дітей. На які труднощі в питанні щеплень можемо очікувати під час нинішньої кризи в нашій державі?
– Повна картина є складною. Рівень охоплення України плановими вакцинаціями завжди був дуже низький: близько 50% від загальної потреби. Поточна ситуація та пов’язані з нею проблеми не покращать стану справ, бо лікарські препарати й вакцини на складі стали менш доступними для медичних служб, а переміщені особи виявилися додатковим навантаженням на служби охорони здоров’я. Це додатковий ризик спалаху інфекційних захворювань, особливо тих, яким можна запобігти. Частково проблема полягає у фактичній обмеженості доступності препаратів із різних причин (урізаний бюджет, неефективні системи закупівель). А ще існує проблема в сенсі попиту, тобто опір імунізації в родинах і навіть серед професіоналів-медиків.
Поліомієліт, кашлюк, туберкульоз – смертельні захворювання, і навіть якщо дитина виживає після них, ці інфекції можуть призвести до серйозних наслідків. Важливо працювати над правильною комунікацією та поширенням інформації щодо заразних недуг, яким можна запобігти завдяки імунізації. У мене самої є діти, і правда, що іноді після щеплень може бути лихоманка або загальний дискомфорт. Але науково доведено: вакцинація допомагає захистити здоров’я дитини і є економічно найефективнішим заходом профілактики спалахів смертельно небезпечних хвороб.