Чому нині важливо сприймати політику не суто з погляду політології, а й у контексті зміни поведінки та відносин, тобто з психологічного погляду? Як, чому й коли соціальні медіа впливають на свідомість і мотивацію громадянина брати участь у політичному житті?
— Справді, психологи та соціологи багато думають над детермінантами ставлення, зокрема ставлення особи до політики. У політології є ніша, що називається «політична поведінка», саме її стосуються мої студії. Багато політологів досліджує еліти: президентів, військових або законодавців, а от згадана царина намагається зрозуміти, як із політикою взаємодіють звичайні люди. У розвинених демократіях (і навіть у нових демократіях або напівавторитарних режимах) найпоширенішим способом взаємодії громадян із політикою є голосування. У країнах, де вибори поширені менше або не є змагальними, політична поведінка громадян може проявлятися у протестах, хоча ми, звичайно, цікавимося й тим, чому люди протестують у демократичних країнах. Крім того, дослідники політичної поведінки також вивчають, як саме громадяни формують свою думку з тих чи інших політичних питань.
Психологи намагаються дізнатися, чому ставлення людини до явища або речі лишається незмінним протягом тривалого часу й чому воно зрештою таки може змінитися. Натомість політологи зазвичай більше зосереджені на чинниках, які визначають це ставлення, тобто чому різні громадяни мають різні погляди на політичні питання. Предметом мого попереднього дослідження було ставлення до ЄС у Східній Європі до вступу в цю політичну спілку. Охопило воно 10 країн до і після вступу в ЄС, використовувалися дані за 1990-ті й 2000-ні роки. Висновки такі: люди, які досягли економічного успіху в процесі переходу, охочіше підтримували вступ до Євросоюзу. Ті, хто зазнав економічних втрат, були менш схильні підтримувати його. Певна іронія полягає в тому, що дехто з тих невдах згодом, після вступу їхньої країни до ЄС, виграв від сільськогосподарських субсидій. І як політолог я хотів зрозуміти, чому деякі люди підтримували членство в Євросоюзі, а інші були проти.
Читайте також: Жан-Сільвестр Монґреньє: «Виклики, що стоять перед Україною, пан’європейського масштабу»
В одній зі своїх статей ви назвали Євромайдан першим справді вдалим масовим протестом, який відбувся завдяки соціальним мережам. Якою мірою це відповідає дійсності?
— Уточню: я не стверджував, що інші чинники не мають значення, тому що під час Революції гідності відбувалося багато подій і було багато різних чинників, які спонукали людей вийти на вулиці. Для нас важливо було відповісти на твердження, яке ставило під сумнів важливість соціальних медіа під час попередніх протестів. Наприклад, події в Молдові швидко охрестили Twitter-революцією, тому що люди під час протестів використовували соціальні медіа, хоча на той момент це було досить-таки новим явищем. Проте були й ті, хто вважав, що називати ці події Twitter-революцією не можна, бо в Молдові тоді мало хто мав сторінки в згаданій соцмережі.
Потім трапилася Арабська весна. Відео цих подій англійською мовою, які показувала «Аль-Джазіра» в реальному часі, відіграло, як на мене, вирішальну роль. Комунікація учасників у режимі реального часу, яка частково відбувалася у Facebook, а частково у Twitter, посприяла тому, що Арабську весну почали називати революцією соціальних медіа. На поверхню цю назву підняли вчені. Дехто вказує на те, що твітів про Арабську весну було небагато й що чимало з них англійською мовою. Тому, якщо це були лише дописи BBC про згадану революцію у Twitter, якими обмінювалися західні обивателі, як це реально могло вплинути на фактичний конфлікт на вулицях арабських міст?
На нашу думку, соціальні медіа мають вирішальне значення, зокрема, тому, що привертають більшу увагу міжнародної спільноти до подій, які раніше не обов’язково підхоплювалися тими самими ЗМІ. Нерідко протестувальники твітять англійською, бо хочуть, щоб люди, які живуть за кордоном, поширювали ці повідомлення, а закордонні медіа висвітлювали їх і в результаті до події було прикуто більше міжнародної уваги.
Далі були масові протести в стамбульському парку Гезі (епіцентр подій — площа Таксим 2013 року. — Ред.) і Євромайдан. Ми зібрали величезний масив даних від користувачів Twitter. Під час подій у Туреччині була просто феноменальна кількість твітів. Дуже багато повідомлень із хештегом #Gezipark поширювали в Туреччині турецькою мовою. Ми намагалися змоделювати, що з цього всього мало більше шансів на перепост, і виявили: що ближче особа, яка має достатньо фоловерів, до Гезі, то вища ймовірність того, що її допис поширять чи процитують, вважаючи інформацію актуальною.
Довести, що соцмережі справді мали вплив на згадані події, дуже важко. Тому в межах нашого дослідження ми почали, так би мовити, зворотний аналіз, намагаючись знайти критерії, які давали підстави припустити, що використання соціальних медіа насправді не впливає на протести. Якщо ж ці критерії виявлялися недійсними, підстав стверджувати, що соцмережі не впливають на протести, було менше.
Читайте також: Океан незгоди. Випробування трансатлантичних відносин
Наші критерії були такими: використання соцмереж має давати змогу відстежувати події та їх розвиток у режимі реального часу, у них обговорюються пов’язані з протестом моменти. Також ми враховували кількість дописів у соцмережах мовою країни протесту з акаунтів у цій країні. Ще одним важливим індикатором були результати опитування, коли на запитання, чому ви брали участь у протестах, респонденти відповідають, що дізналися про них із соцмереж.
Якщо нічого з названого не зафіксовано, з’являються серйозні підстави стверджувати, що соцмережі жодним чином на нас не впливають. І навпаки, якщо всі згадані критерії дійсні, казати, що соцмережі не мають значення, не можна. Ми дослідили дані соціальних мереж як із Гезі парку, так і з Євромайдану й виявили, що вони підпадають під усі згадані критерії. Маємо багато твітів із країни, у якій відбувався протест, її рідною мовою. Активність у Twitter справді відстежувала все, що відбувалося, у режимі реального часу. Крім того, за результатами опитування, проведеного Ольгою Онух, до 50% респондентів дізналося про протести в Україні від друзів у Facebook або з інших соціальних мереж, як-от «ВКонтакте».
Інший важливий критерій: соцмережі мають використовуватися для організації протестних рухів. Ми мали знайти докази цього. Якщо проаналізувати використання їх під час Євромайдану, неважко побачити, що було створено Facebook-сторінки, зокрема, для забезпечення лікарень, для допомоги людям, які прибули до Києва з регіонів. Щось подібне було під час Помаранчевої революції, але тоді все відбувалося за допомогою sms. Головною сторінкою Євромайдану була сторінка у Facebook із тоннами інформації, але окрім неї було й багато інших.
Ще одна цікава річ: в Україні Twitter до Революції гідності був не дуже поширеним, на відміну від тієї-таки Туреччини. З Гезі надходила велетенська кількість твітів, значно більше, ніж із Євромайдану. Проте з розвитком подій на Євромайдані у Twitter з’явилося багато нових українських акаунтів. Я не певен, але, зважаючи на кількість хештегів у Twitter, здається, українці створювали нові сторінки в цій соцмережі для обговорення та вивчення інформації про протести 2013–2014 років.
Чи є зв’язок між активністю соцмереж під час Євромайдану й постанням потужного волонтерського руху в Україні з початком російсько-української війни у 2014 році?
— Співавторка мого дослідження Меґан Мецґер, опитуючи людей у Києві, знайшла багато тих, хто саме так і вважає. Частина груп у Facebook, що були створені для організації Євромайдану, перепрофілювалася на надання допомоги людям на Донбасі, збір коштів, координацію та організацію поставок продовольства або обладнання на фронт тощо. Це цікаво, зокрема, і для широкої групи дослідників соцмереж. Річ у тім, що серед тих, хто вивчає протестні рухи, точилися активні дебати про реальний довгостроковий позитивний вплив соціальних медіа на успіх протестного руху. Я думаю, сьогодні вже всі згодні, що соцмережі є складовою більшості протестів.
Одна група дослідників пропонує таке твердження: соцмережі полегшують організацію протестів, але через них складніше підтримувати тривалий протестний рух. Зазвичай організація протестного руху пов’язана з особистими зустрічами його ініціаторів. Оскільки на це потрібно більше часу й зусиль, виникають міцні зв’язки між групами демонстрантів і відповідно рух є стійкішим. Натомість соцмережі спрощують організацію протестів, виключаючи тривалі періоди їх планування, але можуть негативно позначитися на їхньому довгостроковому успіху.
Читайте також: Армія ЄС – від міфу до реальних перспектив
Такі аргументи лунали у випадку Occupy Wall Street («Захопи Волл-стрит») у США. Україна, однак, є цікавим контрприкладом, тому що деякі інтернет-спільноти, що сформувалися довкола Євромайдану, досі існують. Таким чином, протест у вашій країні не розчинився, але так чи інакше привів до реальних змін після Революції гідності.
Крім того, соцмережі дають змогу змінювати географічні кордони. У США дуже багато журналістів «висять» у Twitter. Тому, коли ви розміщуєте інформацію в цій соцмережі, її можуть побачити журналісти. Це дуже відрізняється від того, як було раніше.
Наше дослідження показало, що важливе значення для поширення інформації про протестні рухи можуть мати не лише міцні, а й слабкі зв’язки. Повідомлення від ядра протестувальників надзвичайно посилюються в потоці обміну цією інформацією людьми, які мають слабкі зв’язки з особами в центрі протесту. Наприклад, якщо ви бачите повідомлення про вуличний протест на якомусь флаєрі або про це каже вам ваш друг у Facebook. Останнє повідомлення, ймовірно, більше вплине на рішення взяти участь у протесті. Інформація може бути однакова, проте надходить вона від людини, з якою ви вже перебуваєте в певних онлайн-відносинах, а отже, бодай трохи знаєте її. Джерело інформації на флаєрі буде менш переконливим аргументом для вас.
Крім того, якщо бачите, що допис про протест уже вподобало 5 тис. осіб, це також для вас цінна інформація. У соціальних науках рішення про приєднання до акції протесту часто розглядається з погляду шкоди і вигід. Для потенційних учасників акції ціна їхніх дій — можливе покарання за участь. Що більше людей бере участь у протесті, то менша ймовірність того, що шкоди зазнаєте особисто ви. Тобто ймовірність бути заарештованим набагато менша, коли протестує 300 тис. людей, а не 300.
На президентських виборах у США 2016 року Дональд Трамп скористався всіма вигодами від використання соцмереж під час виборчої кампанії. На вашу думку, чи побачимо ми в найближчому майбутньому європейські та американські вибори із застосуванням тих самих технологій? Як такі практики можуть змінити політичний спосіб спілкування?
— Пам’ятаймо, що до Трампа успішно використовував Facebook у 2008 році Обама, але не для того, щоб спілкуватися, як це робив нинішній президент США, а радше щоб організувати своїх прихильників. Перша виборча кампанія Обами була неймовірно новаторською з погляду збору грошей, мотивування людей приходити на виборчі дільниці, мікроадресності тощо.
Значущість використання Трампом Twitter, на мою думку, не в тому, що він безпосередньо спілкується зі своїми прибічниками, оминаючи ЗМІ, а в тому, що через свій акаунт може формувати меседжі, які з’являтимуться в ЗМІ. Коли Трамп пише щось у Twitter, це неминуче з’являється в The New York Times або The Washington Post. Про нинішнього президента США можна говорити й думати що завгодно, але він, безумовно, майстерно використовує соцмережі для впливу на висвітлення новин у мейнстримних ЗМІ.
Читайте також: Модний строкатий букет
Наскільки засоби масової інформації можуть конкурувати із соцмережами?
— Кожен кандидат, який бере участь у виборчій кампанії, має сторінки в соціальних мережах, але не всі з них можуть з певністю претендувати на висвітлення в новинах національного рівня. Твіти Трампа дуже впливають на те, що пишуть авторитетні ЗМІ. Інші ж кандидати, зокрема на виборах до законодавчих органів або регіональних, можуть мати обмежений вплив на висвітлення новин засобами масової інформації. Їхні твіти й пости у Facebook є одним зі способів агітації. Кандидати хочуть доносити свої меседжі різним групам людей, зокрема, і за допомогою соцмереж. Та це дуже відрізняється від того, що робить у соціальних мережах Трамп.
Ще один спосіб впливу соцмереж на вибори — використання їх кандидатами для цільової реклами під конкретних виборців, такого собі мікротаргетингу. І в цьому кампанія Трампа була надзвичайно успішною. Соцмережі дозволяють надсилання конкретних повідомлень бажаним для вас особам. Таку мікроадресність може підтримувати не тільки Facebook, а й Google та Twitter. З нормативного погляду для політики вона може бути небажаною, оскільки дає змогу кандидатам показувати себе по-різному різним групам. А позитивний її бік полягає в тому, що виборці можуть отримувати інформацію, у якій особисто зацікавлені. Також зростає ймовірність того, що вони взагалі зацікавляться політикою.
Ще одне питання, яке постає в процесі аналізу соцмереж і виборів: чи справді соціальні медіа спрощують поширення дезінформації під час виборчої кампанії? Схоже, на сьогодні це так.
——————————————
Джошуа Такер — професор Нью-Йоркського університету, провідний експерт із виборів і соціальних мереж. Редактор Monkey Cage Blog, одного з найвпливовіших блогів на The Washington Post. Співзасновник лабораторії у Нью-Йоркському університеті, яка вивчає функціонування соціальних мереж та їхній вплив на вибори, протестні рухи та політичні події.