У. Т.: Найочевиднішим способом зарадити країні, яка зазнала вторгнення й окупації частини території, була б військова допомога, але цього Україні ніхто навіть не пропонував. Чому?
– Так, допомоги, якої, я припускаю, дехто в Україні бажав би, а саме звільнити Крим від окупантів, ми не бачимо. Вважаю, що в цій справі треба бути дуже серйозними. Адже який сенс брати на себе зобов’язання гаранта безпеки України, якщо ніхто не збирається намірів виконувати його? Зараз немає консенсусу щодо можливої військової допомоги Україні. У більш довготерміновій перспективі ведеться діалог про постачання спорядження для військових, допомогу українським військовим у навчанні, а також про співпрацю в галузі розвідки, щоб військові могли запобігати підривній діяльності, протидіяти провокаторам, які проникли в Україну з Росії. Держсекретар США Джон Керрі на прес-конференції в Парижі 30 березня навмисно згадав провокаторів, котрі діють в Україні, як одну з проблем.
Читайте також: Вийняти голову з піску
У. Т.: Чи така допомога можлива вже зараз?
– Допомоги ще немає, але вона можлива. Від шоку зараз відходять не лише в Україні. Шоковані також багато людей, які відповідають за рішення в Європі та Північній Америці. Очевидно, що дискусії тривають. Не буде великою таємницею сказати, що рішення уряду США постачати українській армії військові харчові набори можна вважати непрямим натяком Росії на те, що окрім них може йтися й про бойове устаткування.
У. Т.: Чи справді Росію можливо налякати натяками?
– Питання не в тому, щоб налякати Росію. Хоча найпевніший спосіб зробити це – заявити про свою готовність долучитися до війни. Натомість інші менш радикальні кроки мають на меті дати РФ зрозуміти, що ціна можливих подальших агресивних кроків щодо України для росіян буде надто висока. При цьому українські військові повинні бути здатні патрулювати й контролювати територію держави, щоб протистояти силі, яка, цілком імовірно, діятиме під виглядом воєнізованих груп, частина яких інспірована Москвою.
Читайте також: Ракетна реінкарнація. Чи потрібно Україні повертати ядерний статус
У. Т.: Захоплення й анексія Криму продемонстрували, що Будапештський меморандум, принципи ООН та інші міжнародні угоди, а також двосторонні договори між Києвом та Москвою не спрацювали. Чи повинна Україна тепер розглядати членство в НАТО як єдиний спосіб гарантувати собі безпеку?
– На мою думку, один із уроків кризи – відсутність замінника колективної системи безпеки і колективних гарантій безпеки. Україна таких гарантій не мала ні у вигляді Будапештського меморандуму, ні у вигляді приємних слів, які лунали від деяких західних урядів. Отже, якби я зараз був у керівництві України, то думав би, що єдиний спосіб гарантувати її безпеку на майбутнє – вступ до НАТО. Це єдина логіка, що, як на мене, випливає з цієї трагедії. Парадоксально, але відносини між Росією та Україною мали б стати набагато цивілізованішими, якби остання вступила до Альянсу. Інша справа, чи він зараз погодиться на такий крок і чи готові американці, голос яких є вирішальним у ньому, розглядати таке питання. Але я сказав би, що головний урок з української кризи – немає нічого дієвішого за євроатлантичну систему безпеки.