Ви є одним зі співзасновників музичного фестивалю SWN у Кардіффі, столиці Уельсу. Якщо коротко, то що змінюється, коли в такому місті з’являється свій фестиваль? Які зміни вже помітні? Чи допомагає це просуванню місцевих молодих гуртів?
— До того як ми започаткували в Кардіффі свій музичний фестиваль, нічого подібного там не було взагалі. У той момент, коли він відбувається (зазвичай у вихідні дні), музичне життя потрапляє, так би мовити, під світло софітів. У Кардіффі увагу до себе привертає багато всього цікавого, крім музики: історичне середмістя, замок, шопінг тощо. Але під час нашого фестивалю всі довкола думають і говорять про музику. Хтось відвідує концерти, хтось знаходить для себе новий музичний гурт. Життя міста змінюється, принаймні на короткий час.
Кардіфф — це не столичне місто, не можна сказати, що він перенасичений різними фестивальними подіями. Якщо нова ініціатива виникає, скажімо, у Лондоні, їй легше загубитися поміж інших. У Кардіффі все не так: немає серед чого губитися. Тому є більший шанс голосно прозвучати. Для нас значення має якість того, що звучить. Важливо було показати, що так, ми малі, але якість нашого фестивалю гідна й тут звучить неабияка музика. Фестиваль SWN — майданчик уельської музики, місце, де в певний момент року сконцентрована вся повнота сучасних уельських гуртів. Тож можна приїхати й відкрити для себе це явище. Але не єдиною уельською музикою живе фестиваль. Є й сучасна британська. Це майданчик, де гурти знайомляться один з одним, пробують грати разом і співпрацювати. Одне із завдань фестивалю — допомогти людям сконтактувати з іншими людьми, подеколи навіть із тими, що за кордоном. Музика інших країн — це принаймні цікаво, а ворота до інших країн для різних музикантів більш ніж цікава річ. Музичні фестивалі — хороша ініціатива, щоб ознайомитися з максимумом культури за короткий час.
Читайте також: Право на вечірку. Як поп-музика в Британії формує антитерористичний канон
Які процеси світового музичного сегмента вважаєте актуальними й чому? Чи є в них якась регіональна специфіка, скажімо, щось властиве суто британському простору?
— Поява технології блокчейну може змінити глобальну музичну індустрію. Між продуктом, який виробляє той чи інший митець, і моментом, коли він отримує за нього гроші, велетенський проміжок, заповнений різноманітними процедурами та діями. Лейбл, або публікація завдяки студії, стримінг в інтеренті — мова про ці речі. Сьогодні суми, які музиканти отримують за стримінг своїх творів, не надто великі. Постає питання: як ефективно акумулювати зароблене. Технологія блокчейну дає змогу здійснювати мікроплатежі між слухачами та виконавцями. Це означає, що вбік відійдуть великі утримувачі інформації, як-от лейбли чи офіси зі стримінгу, і більше грошей потраплятиме безпосередньо до виконавців, що зміцнить їхні позиції та становище.
Якщо говорити про локальні британські проблеми музичної індустрії, то біда в тому, що нині закривається чимало невеличких сцен, де можна грати музику. Причин цього багато, але епікриз невтішний: британські гурти втрачають простір для того, щоб грати й розвиватися, розширювати свою аудиторію. Ті, хто грає поп і рок-н-рол, потребують малих сцен для просування. Зрозуміло, зменшуються їхні прибутки.
Ще один виклик — підйом глобальних промоторів. Так, вони дають можливість їздити з гастролями по світу, але тепер не самі виконавці вирішують, скільки концертів вони гратимуть у тій чи іншій країні. Це ті основні проблеми, про які говорять у Великій Британії та Уельсі.
Музика є продуктом, який має свою ціну, як-от, наприклад, літературні твори. Зі входженням практично всіх і кожного в мережу інтернет проблематичним стає питання продажу музики на фізичних носіях, наприклад дисках. Як у Сполученому Королівстві бачать цю проблему і як намагаються її вирішувати?
— У Великій Британії давно відійшли від дисків як головних носіїв музики. Нині дуже активно викладають її в інтернеті, звідки можна завантажити. Невелику частку ринку, близько 7% продажу, стабільно займають вінілові платівки. Музика стає дедалі доступнішою, а в її слухачів лишаються гроші, які вони можуть витрачати на щось інше. Є ті, хто любить звучання з вінілу. Проте більшість споживачів такого продукту — молодь віком від 19 до 25 років, яка купує платівки, щоб повісити їх собі на стіну. Це щось подібне до придбання футболок або сувенірів після концертів. Спосіб показати, що ви фан того чи іншого гурту.
Кожний молодий гурт хоч у Уельсі, хоч в Україні має пройти певний шлях, поки стане відомим. Що в сучасну добу для цього потрібно зробити? Чи є різниця між розкруткою гуртів та індивідуальних виконавців?
— Про Україну та її музичну індустрію мені поки що важко говорити. Щоб сформувати свою думку, маю зустрітися з її представниками, поспілкуватися для початку. Щодо Великої Британії, то тут термін «слава» не надто придатний, бо тутешні гурти хотіли не її, а того, що називається успіхом. Частина гуртів вбачала його в тому, щоб охопити максимальну аудиторію, грати на найбільших сценах. Для решти йшлося про те, аби музика забезпечувала їм дохід, який давав би змогу не братися за іншу роботу, щоб банально заробити на життя. Що стосується заробіьку, то з гуртами у складі кількох осіб усе складніше, ніж у випадку з індивідуальним виконавцем. Коли граєш музику в гурті, отримуєш частину прибутку відповідного до того, що робиш. Ще один показник успіху — доходи від продажу та використання музики, яку виконує гурт чи один виконавець.
Читайте також: Небесно-блакитні інструменти
Для досягнення стабільності та успіху гурту потрібен певний пул не лише фанів, які захоплюються його музикою, а й тих, хто готовий вкладати в нього гроші, тобто голосувати за свої вподобання свіжою копійкою, купуючи квитки на концерти, записи, інші товари. Коли фани придбають диски чи ще щось безпосередньо в гурту, це забезпечує більший прибуток, ніж, скажімо, продаж квитків на шоу, бо частина грошей лишається в дилерів. Таким чином, доводиться думати, якими можуть бути форми контакту виконавців і слухачів. Варто замислитися самому гурту, скільки грошей у рік йому потрібно, щоб була стабільність, і як залучити таку кількість слухачів, щоб сумарно отримати потрібну суму. Якщо для стабільності гурту потрібна тисяча людей, то все легко: відіграли трохи концертів та й усе. Коли треба охопити 10 тис. слухачів, то грати доведеться більше й у абсолютно різних місцях. У цьому випадку, можливо, треба не лише грати власні концерти, а й брати участь у різних фестивалях, бо це також шлях до нових фанів. Коли музику якогось гурту крутять на радіо або стримлять в інтернеті, це також дуже добре досягає вух аудиторії. Отримання призів і відзнак теж хороша річ. У Сполученому Королівстві є Mercury Prize — щорічна музична премія за найкращий музичний альбом Великої Британії та Ірландії. Номінування того чи іншого гурту на цю нагороду, участь у селекторному процесі додають музикантам моці. Бо в якийсь момент про нього починають говорити в контексті згаданої відзнаки й це конвертується в певний відсоток аудиторії, яка його слухає. Якщо раптом гурт отримує згадану вище відзнаку, це зіставно з результатом, скажімо, від продажу 10 тис. дисків чи тисячі концертів.
Чи відповідає дійсності теза, що британці слухають переважно англомовну, британську музику? Що має зробити іноземний виконавець, скажімо, з України, щоб британська публіка звернула на нього увагу? Чи є якісь секрети? До якого напряму музики нині в Сполученому королівстві більше уваги?
— У Великій Британії досі домінують англомовна музика та англо-американський репертуар в ефірі. Британський радіоефір заповнений британцями й американцями, що співають англійською. Проте можна говорити про кілька цікавих змін. Із переходом радіо в ітернет аудиторії стає доступною більша кількість радіоканалів. Отже, певні канали можуть створити свою нішу, об’єднати інтернет-користувачів довкола конкретних, цікавих їм тем чи музичних жанрів. У Сполученому Королівстві різні радіоканали в інтернеті щодня прослуховує близько мільйона користувачів. Це багато, до того ж слухачі долучені до процесу добору тієї музики, яка звучить на конкретних хвилях. Таким чином, є канали, які крутять лише найновішу музику або якісь її спеціальні жанри. Є ті, що спеціалізуються суто на гітарній чи роковій музиці й не крутять хіп-хопу чи танцювальних мелодій. Торік до плейлістів таких радіоканалів потрапила пісня уельською мовою, і це був колосальний крок вперед, бо доти поміж музики, що звучала на британських англомовних радіоканалах, не було композицій іноземними мовами. Так, поки що на згаданих радіохвилях не лунає українська музика чи більше тієї самої уельської. Але зсув у політиці та ставленні стався. Процес потрапляння до постійного репертуару англомовних британських каналів довгий, але уельські виконавці стукають у ці двері й поволі відчиняють їх для себе.
Читайте також: «Молодість», «Життя» і безсмертя
Існують також радіоканали, нішею яких є саме іноземна музика. Туди можна потрапити, але не факт, що композиція, яка з’явилася там і прозвучала один раз, отримає постійний майданчик для звучання. Хочемо того чи ні, але ми є частиною нашої країни, мова якої англійська. Виконавцям з-поза її меж потрапити на наше радіо ще вельми складно, але поступові зміни в цій царині тривають. З огляду на специфіку тих шоу, на яких у нас звучить музика, музичні жанри здебільшого є традиційними. Тому, скажімо, український класичний рок-гурт матиме більше шансів, ніж флеш-метал-гурт.
———————————————–
Джон Рострон — британський музичний промоутер. Директор заснованого 2011 року Welsh Music Prize, що є відзнакою за найкращий музичний альбом уельського автора. У 2007-му разом із Хуу Стефенсом заснував щорічний фестиваль SWN у Кардіффі — музичну платформу для музичних гуртів з Уельсу. У 2014-му його визнано найкращим малим фестивалем за версією британського музичного журналу New Musical Express.