Чи ходите ви в магазини? Я це іноді роблю, і щоразу доводиться обирати між численною кількістю товарів з різних країн. Увесь світ постачає товари в українські магазини, бо їх купують — вони виявляються привабливішими за вітчизняні, на думку українських споживачів. Так ми програємо конкуренцію чужим економікам. Це відбувається не десь там за кордоном на віртуальному глобальному ринку, а в нас удома. Глобальний ринок уже давно тут, на поличках наших магазинів.
Чому іноземні товари видаються привабливішими українським споживачам? Бо вони або інакші, або інноваційні. Саме інакшість та інноваційність перемагають у ринковій конкуренції.
У сучасному світі необхідність і цінність інновацій очевидна й беззаперечна. Інновації залучають інвестиції, надають конкурентні переваги, збільшують доходи тощо. Давно відомо, що розвиток економіки можливий лише коштом інновацій. Вони є шляхом до потужної економіки й високого рівня життя. А коли шлях відомий, залишається тільки йти ним і смакувати плоди процвітання. Але чомусь нам ні не йдеться, ні не смакує.
Виявляється, деякі країни розвивають інноваційні економіки, а інші, як Україна, пасуть задніх і погоджуються на роль постачальників сировини, технічних виконавців, споживачів або статистів. Хтось творить нове й змінює світ відповідно до власного бачення, а інші нервово намагаються знайти своє місце в чужому новому світі або, іншими словами, виживають. То як ми можемо навчитися робити інновації?
Очевидно, щоб створити інновацію, її треба спочатку помислити. Отже, десь у світі є люди, спроможні придумати новий світ, нові технології та продукти, а потім створити їх. Цих людей сьогодні називають інноваторами. Саме така діяльність і має називатися бізнесом, на відміну від «роботи заради грошей». Гроші в нашій країні заробляє і політик, і прокурор. Однак на відміну від них, підприємець спочатку придумує новий продукт, а потім втілює свою ідею в життя. Бізнес — така сама творчість, як і робота художника. Відмінність лише в тому, що художник приносить нові смисли у світ за допомогою засобів візуального мистецтва, а підприємець за допомогою засобів комерції.
Читайте також: За обрієм. Що буде з наукою в Україні через десять років
І художник, і підприємець починають з мислення. Тому щоб український бізнес постав як інноваційний, спочатку він мав би навчитися мислити, продукувати нові смисли. Ось тут і постає запитання: «А як ми мислимо?». Шотландський філософ періоду просвітництва Девід Г’юм казав, що людина спроможна придумати гору золота, якщо вона знає, що таке гора і що таке золото. Тобто людина синтезує нові сенси із тих, що вже знає. Тому філософи й кажуть, що мислення — це примноження смислів.
Очевидно: що більше людина знає, то, потенційно, більше нових смислів вона може народити. Отже, спроможність людини мислити нове, сучасне, конкурентне насамперед визначається її бібліотекою смислів — її знанням.
Щоб бути інноватором, необхідно мати величезну бібліотеку актуальних і різних за походженням знань. Нове має вищі шанси народитися на перетинах знань, різних за своєю природою та сферою застосування. У цьому контексті для інноватора можуть виявитися рівноважливими абстрактні філософські концепти, візуальні мистецькі образи, відомості про наукові відкриття, музичні теми, поетичні рими, смаки, тілесні відчуття та рухи, засвоєні в танцях чи під час занять спортом тощо. Усі ці смисли беруть участь у мисленні. Наявність або відсутність одного з них може бути критичною в процесі творення нового смислу.
Як і звідки людина може взяти такі різні смисли? Вона черпає їх з інформаційного середовища, себто культури, в яку занурена з народження. Культура — це система смислів, що формує людину з початку її життя. Саме культура дарує людині спроможність мислити, розуміти смисли й по-людськи сприймати світ. Саме культура «вчить» наш мозок розкодовувати сигнали від органів чуття й перетворювати їх на інформаційну «картинку». Саме вона є носієм усіх можливих описів нашої реальності. І саме культура визначає персональну реальність кожного її носія. Отже, культура — джерело всього людського в людині. Ми просто не існуємо за межами культури. Навіть більше. Кожна культура є унікальною системою смислів, яка формує унікальне сприйняття світу. Іншими словами, представники різних культур сприймають світ по-різному — вони живуть у різних світах.
Виходить, що культура — це первинна система, що уможливлює існування людини як істоти, яка мислить, бо щоб щось помислити, вже треба мати систему смислів. Нав’язане нам ставлення до культури як до чогось, що виникає на дозвіллі й задля дозвілля, хибне та шкідливе. Бо саме з культури людина черпає всі свої знання. Що розвиненіша культура, то більше різноманітних смислів вона може передати людині й то більше в такій культурі народжується інноваторів. Тобто інноваційна економіка — похідна від культури, що розвивається.
Отже, якщо ми хочемо зробити свою економіку інноваційною, перед нами постає питання розвитку нашої культури. Вона розвивається, коли збагачується новими смислами. А їх можна або запозичити в інших культур, або створити самим. Творити смисли непросто, мало хто на це спроможний. Тому сьогодні українці обирають шлях запозичення. Застосування чужих «найкращих практик» стало нашим національним способом щось робити. Ми не здатні творити нове, а тому пояснюємо собі, що його вигадувати й не треба. Звісно, не варто знову винаходити велосипед, якщо його вже винайшли. Ми запозичуємо смисли інших культур, інтерпретуємо їх та базуємо на них своє майбутнє. Звісно, запозичене після інтерпретації стає нашим. Однак коли ми запозичуємо й не творимо власного нового, то програємо. По-перше, втрачаємо час. Бо щоб побачити корисний смисл в іншій культурі, інтерпретувати й зробити його відомим, потрібен час. Деякі смисли потрапляють у нашу культуру із запізненням у дві тисячі років. Хіба так важливо, що ми втрачаємо час? Адже знаємо, що навіть старий смисл може заграти по-новому в сучасному контексті. Так, може. Однак час важливий, якщо ми говоримо про інноваційну економіку. Бо інновація, яку дехто вже винайшов і раніше втілив у життя, перестає бути інновацією.
По-друге, коли ми запозичуємо, то щось утрачаємо від оригінального смислу. Переклад, інтерпретація ніколи не зможе точно передати смисли, що з’явилися та здобули пояснення в абсолютно іншій системі. І хтозна, можливо, коли ми інтерпретуємо чужий смисл, то втрачаємо саме те, що зробило його таким цінним. По-третє, коли запозичуємо чуже, то стаємо схожими, а схожість завжди програє! Бо в конкуренції таки виграє інакшість.
Читайте також: Стартапи, народжені пандемією
Чи можемо ми відмовитися від запозичення смислів? Ні, не можемо. Запозичення розширює можливості для творення нових своїх смислів і так розвиває культуру та пришвидшує її розвиток.
От і виходить, що розвивати нашу культуру шляхом запозичення смислів можна, однак інновації від таких запозичень не народжуються. Так ми приречені пасти задніх у глобальному світі, якщо не творимо власних смислів. Але якщо нас це не влаштовує, то маємо творити власне й нове.
А як творити своє? Для цього потрібні творці — люди, спроможні помислите те, чого в культурі ще немає. Нові смисли — це сфера діяльності творця. Він виходить за межі культури, щоб повернутися до нас з дарами — новими смислами. І неважливо, в якій галузі людського життя знайдено нові смисли, бо ми вже знаємо, що вони завжди сприяють появі ще новіших.
Щодо інакшості. Саме інакшість є фундаментом конкурентоспроможності для будь-якого продукту. Тільки інакший, не схожий на інших, може знайти свого споживача в океані конкуренції серед тисяч альтернативних пропозицій. Інакшість продукту народжується з інакшості мислення про продукт. Кожна культура автоматично дарує інакшість бачення й мислення своїм носіям.
Тому український бізнес має бути зацікавленим у розвитку саме української, а не якоїсь іншої культури. Тільки українська система смислів гарантує нам, що будь-що помислене й створене в полі українських смислів буде інакшим, ніж продукти інших культур. У цьому контексті формується й нове сприйняття націоналізму. Націоналізм у сучасному світі — це насамперед економічне явище. Саме економічний націоналізм гарантує будь-якому бізнесу з будь-якої країни конкурентоспроможність його продуктів на глобальному ринку. Сучасний націоналізм не має нічого спільного з питаннями етносу.
Отже, щоб наші продукти були конкурентоспроможними, вони мають бути інакшими, а щоб вони були інакшими, мають народжуватися в українській системі смислів.
Тому щоб з’явилися інновації, щоб ми жили краще й самостійно визначали своє майбутнє, маємо створити умови, у яких народжуватимуться, розвиватимуться й відбуватимуться творці.
Так ми знову повертаємося до питання, хто і що має робити, щоб у нашій країні з’явилися творці. Перше, що спадає на думку, — вимагати створити такі умови від держави. Але не варто плекати надій щодо нашої держави, яка досі сприймає культуру як форму дозвілля. Слід покладатися на себе й насамперед на український бізнес. Він має необхідний для розвитку культури ресурс, використання якого не обмежено дурними інструкціями та правилами, на відміну від державних інституцій. Саме для українського бізнесу ресурси, скеровані на розвиток культури, є не витратами, а інвестиціями, що повернуться з прибутком. Занурення бізнесу в національну традицію підсилить інакшість і конкурентоспроможність його продуктів. А розвиток української культури народить інновації та інноваційну економіку. Бо саме культура є джерелом інновацій.
Ми всі прагнемо розвитку й багатства. Але щоб розбагатіти самим, спочатку маємо збагатити нашу культуру.