І більшовики, й регіонали заявили, що прийшли всерйоз і надовго, однак перші відчули себе небожителями не відразу. Попервах вожді революції вільно з’являлися серед населення, а їхні дружини їздили у трамваях та автобусах. Навіть дружина самого Сталіна.
Регіонали, навпаки, бачать себе тільки на верховині владного Олімпу, а тому поміж простих смертних не навідуються. Єдиний виняток – коли треба попіаритися. Тоді вони милостиво йдуть до народу і пригощають його міфами покращення.
«Еліта» Партії регіонів – це вчорашній люмпен, із низьким рівнем IQ, мало хто серед неї вміє грамотно розмовляти російською, але вони однозначно за її державний статус. Люди, які несподівано потрапили з грязі в князі, насправді князями не стали. Вочевидь, саме тому наказом Нацагентства з питань держслужби внесено зміни до Загальних правил поведінки державного службовця: він має «додержуватися загальновизнаних етичних норм поведінки, культури спілкування (уникати нецензурної лексики, не допускати використання підвищеної інтонації під час спілкування)». Не вистачає ще тільки наказу, щоб у присутності відвідувачів не колупатися в носі, не чухати спину олівцем, не чистити вуха скріпками, не ліпити використану жуйку до меблів тощо. А ще раз по раз перевіряти кабінети, аби запах ковбаси й горілки, не просочувався у коридор.
Усі ми пам’ятаємо, як змістовно колись порозмовляли два держслужбовці Кернес і Добкін. Це вже класика жанру. А нещодавно в інтернеті з’явилася ще одна цікава бесіда, цього разу телефонна. Держслужбовець Кернес дуже мило балакав із відомим олігархом. Матюки сипалися щедро й дуже природно, видно було, що це їхній звичний стиль спілкування. Дивуватися тут нема чого, бо ж мат не раз зафіксований камерами з вуст і Кучми, і Януковича.
Латинська приказка «Що дозволено Юпітеру, те не дозволено бикові» вже не актуальна. Бики наслідують Юпітера, бачачи в ньому такого самого вуркагана, як і вони. Люди, які опинилися на верховині влади, в міністерствах і парламенті, часто представляють крайні низи суспільства. Вони позбавлені будь-яких національних традицій, віри, культури, етики спілкування та поведінки. Вбравши дорогі костюми й начепивши дорогі годинники, вони не набули вигляду інтелігентів. Декому з них бракує кутніх зубів, і коли вони усміхаються на повен рот перед телекамерами, ті чорні провалля в кутках рота промовисто свідчать про їхню недорозвинутість. Коштовна оболонка не свідчить про коштовний вміст.
Більшовиків і регіоналів єднає одна характерна риса: уміння брехати, не зморгнувши оком. До того ж складається враження, що вони самі вже вірять у свою брехню. Та й не дивно, бо ця влада вийшла із совєтської епохи, яка від початку й до кінця була зіткана з брехні та окозамилювань. Тому ми й почули від Азарова коронну фразу, що «жить стало лучше».
Щоправда, оте «лучше» в розумінні сьогоднішніх керманичів дуже відрізняється від того «лучше», яким задовольнялася більшовицька еліта. І ті, й ті були далекі від народу, воліли споживати імпортні харчі та напої. Але більшовики не могли похвалитися такими маєтками, як теперішні нувориші. А синочки членів політбюро не мали ані таких статків, ані такої нерухомості за кордоном.
Із вуст не лише Азарова, а й нардепів-регіоналів чуємо одну й ту саму заїжджену пісеньку про рівень життя, який зростає, про чудові пенсії та не менш чудові підвищення платні. А про те, що через зростання цін ті дрібні підвищення взагалі жодної ролі не грають, усі вони воліють мовчати.
Більшість українців прагне європейської інтеграції. Але в Партії регіонів думають інакше. Зокрема Шуфрич каже, що Росія – «пространство, в котором уровєнь жизні више, чєм у нас». Цікаво, звідки він почерпнув ці дані. Щоб заявляти таке, треба бути хіба сліпим і глухим. Бо навіть російські неопозиційні преса й телебачення демонструють нам зовсім іншу картину. Якщо Шуфрич міряє рівень життя за показниками Москви чи Петербурга, то це ще не вся Росія. Її глибинка живе значно убогіше.
В РФ народ такий самий незахищений, як і в Україні. І в них, і в нас правоохоронні органи корумповані й закривають очі на зловживання. Це тільки так бачиться, що Путін править залізною рукою. Громадяни в Росії не захищені ані від мафії, ані від шахраїв. Ну, ось приклад. Самих тільки незаконно споруджених багатоповерхових будинків там три тисячі. Люди купили в них квартири, прожили рік чи два, а тепер їх викинули на вулицю. І ніхто не покараний. Ні ті, хто будували, ні ті, хто дозволяли.
Таких прикладів багато. Тоталітарна держава насправді не має мотивації покращувати життя. Вона зацікавлена лише в одному: тримати народ у покорі. А добробут досягненню цієї мети може лише завадити.