У. Т.: Ключове питання в українсько-американській співпраці нині безпека, як регіональна, так і національна. Які із пріоритетних завдань у цьому плані вже виконано, які ще виконуються і що далі на порядку денному?
– На це відповідей у мене дві. Думаю, фундаментальний виклик, що стоїть зараз перед Києвом, не так уже й відрізняється від того, про який ми говорили з вашим виданням на початку 2014-го: як збудувати Україну, що відповідатиме прагненням, котрі висловив її народ. Тобто сучасну європейську демократію. Найбільшими викликами для країни залишаються внутрішні, а не зовнішні. Нова влада зробила помітний прогрес у плані домовленостей з МВФ, антикорупційних реформ, почала роботу над конституційною реформою і децентралізацією влади. Ми намагаємося допомагати Україні в усіх цих питаннях, і власне вони формуватимуть її майбутнє процвітання. Але це стратегічна перспектива.
У найближчому майбутньому найсерйознішим викликом для України є, звісно, безпековий, спричинений російською агресією. Ми переконані, що оптимальна відповідь на нього – цілковите виконання мирного плану, запропонованого Петром Порошенком, і всіх 12 пунктів Мінського протоколу. Криза у відносинах із Росією не має воєнного врегулювання. Попри те, ми допомагатимемо Україні посилювати спроможність захищати свою суверенну територію. Саме тому під час нещодавнього візиту до неї помічника держсекретаря США Вікторії Нуланд ми зустрічалися з Державною прикордонною службою України, представляли великий новий пакет допомоги, що має покращити захист території держави прикордонниками. Від початку нинішньої кризи допомога США Україні у сфері безпеки зросла від менш ніж $10 млн до $116 млн. Це, зокрема, $46 млн допомоги, презентованої президентові Порошенку під час його візиту до Вашингтона (кошти, виділені на придбання бронежилетів, приладів нічного бачення, броньованих авто й додаткових засобів зв’язку. – Ред.).
Але ця допомога передбачає коротко- й довгострокову складові. Перша – це прилади нічного бачення, бронежилети, інженерне обладнання для прикордонників, мінометні радари, які ми надамо військовим для захисту від непрямого вогню. Друга – довготермінові програми, які мають пособити Україні в побудові сучасного, демократичного, відповідного до стандартів НАТО європейського мілітарного інституту. Наші радники розробляють разом із Міноборони й Генштабом України порядок денний реформ та модернізації її війська. Маємо масштабні програми навчання й допомоги для Національної гвардії та розвитку можливостей для української армії і працюватимемо над цими безпековими моментами.
Але хочу наголосити: я переконаний, що серйозний виклик для Києва у стратегічній перспективі – це реформи, боротьба з корупцією і модернізація державної системи. Президент Порошенко і прем’єр Яценюк узяли на себе зобов’язання вирішувати ці питання.
У. Т.: Існує думка, що Америка могла б надати Україні ширшу і якісно іншу військову допомогу, якби Петро Порошенко був менш схильний до компромісів із Владіміром Путіним…
– Не згоден із такою оцінкою. Ще раз хочу звернути вашу увагу на дуже серйозне збільшення загальної допомоги, яку ми надаємо Україні. По-перше, це сприяння у сфері безпеки, про яке я згадав раніше. По-друге, надається економічна допомога, підтримка розвитку, обсяги якої зросли на десятки мільйонів доларів. Із Конгресом у рекордні терміни вдалося погодити гарантію надання Києву $1 млрд позики. І це ще не все. Ми взяли на себе зобов’язання підтримувати цей уряд, Україну та український народ у побудові сучасної європейської держави. Тож хотілося б спростувати будь-які припущення, ніби ми якось відступаємось у плані допомоги. Ми цілком готові підтримувати цей уряд. Саме такий меседж почув Петро Порошенко, коли виступав у Конгресі (то була незабутня подія). У тому ж таки запевнив його й безпосередньо Барак Обама у Овальному кабінеті.
Читайте також: Перемогти бюрократичного монстра
У. Т.: США брали участь у створенні не одного безпекового альянсу. Крім НАТО є, наприклад, АНЗЮС та ін. Чи не на часі заснування нового союзу в пострадянському регіоні, де країни стоять перед прямою загрозою російської агресії?
– Я вважаю, що Україна на цих теренах в унікальному становищі. По-перше, після Росії вона найбільша за площею. До того ж в іншій ситуації з Європою. Перш ніж приїхати послом до Києва торік у серпні, я три роки працював, зокрема, над розвитком наших відносин із п’ятьма країнами Середньої Азії. Враження від України абсолютно відмінні. У вас підписана Угода про асоціацію з Євросоюзом. Є кордон із чотирма його країнами-членами, а також вихід до міжнародної морської торгівлі через Чорне море. Є потужний людський і надзвичайні природні ресурси, чи не найкращі у світі землі для сільського господарства, сланцевий газ, корисні копалини. Головним викликом для України впродовж років незалежності були її уряди. А сама собою країна має величезний потенціал, який обіцяє їй дуже потужні позиції у стратегічній перспективі. Я радив би Україні якомога швидше рухатися до імплементації Угоди про асоціацію з ЄС, до модернізації країни й задоволення бажання народу, щоб вона стала частиною інституційної Європи.
У. Т.: Але ж і в Молдови, наприклад, є спільний кордон із Євросоюзом. Одначе й вона, і Грузія з Азербайджаном – усі мають територіальні проблеми, викликані російською агресією. На які країни США збираються покладатися як на союзників у цьому регіоні, якщо експансія РФ посилюватиметься?
– Мені здається, що ми намагаємося порівняти непорівнюване. В України – власний унікальний набір обставин. Це країна із критичною масою власної історичної пам’яті й досвіду. Ваше видання, зрештою, пише про питання української ідентичності чи не найбільше серед усіх. Саме для неї, як мені видається, стали дуже серйозним стимулом останні шість місяців. Подивіться тільки на синьо-жовті поручні мостів! До нашого посольства працівники-українці щоп’ятниці приходять у вишиванках. Я не маю сумнівів у силі та витривалості української єдності й ідентичності. Питання в тому, куди ви з нею підете. Я сподіваюся (і бачу це), що ви йдете з нею до Європи, зокрема до європейських цінностей, стандартів правосуддя й демократії та практик облаштування ділового середовища, боротьби з корупцією та реформ у освіті. Саме тому настільки важлива ця Угода про асоціацію.
У. Т.: США, ЄС та міжнародні фінансові інституції виділяють Україні значну фінансову допомогу. Але ми розуміємо, що вона зможе тільки втримати країну від якоїсь глобальної катастрофи. Для стійкого економічного розвитку потрібні інвестиції. Що Київ має зробити насамперед у короткостроковій перспективі, аби сюди прийшли американські інвестори – як додатковий елемент безпеки держави?
– Маєте цілковиту рацію: оскільки Україна – велика країна, її економіку пожвавлять, зрештою, прямі іноземні та національні інвестиції. Американські інвестори, з якими я спілкуюся, бачать потенціал у вже згаданих мною ключових секторах української економіки: сільському господарстві, енергетиці, металургії, хімічній промисловості тощо. Стрімке зростання українського експорту до Європи на тлі односторонніх торговельних поступок Європейського Союзу навесні є сигналом, що ваша економіка має запал. Але засторога номер один, про яку я чую від американських компаній, – корупція. Вони думають, що будь-хто, прийшовши працювати на український ринок, зіткнеться з чиновниками та держслужбовцями, що мають доступ до влади, й муситиме платити їм хабарі. Тож єдине й найважливіше, що може зробити український уряд для стимулювання додаткових інвестицій зі США, – це чітко дати зрозуміти, що дні корупції та хабарництва закінчилися.
Читайте також: Микола Точицький: «Юридично довести, що Росія сприяє тероризму, реально»
Пакет законів, які Верховна Рада ухвалила у вівторок (7 жовтня парламент прийняв у першому читанні, а 14 жовтня затвердив у другому «антикорупційний пакет», що передбачає, зокрема, створення Антикорупційного бюро й реалізацію Стратегії боротьби з корупцією на 2014–2017 роки. Остання із цих ініціатив має на меті створити прозорі процедури держзакупівель, правосуддя, сприятливе ділове середовище, в якому корупційні практики стануть неактуальними. Того ж дня Посольство США опублікувало на сайті офіційну заяву щодо ухвалення ВР «антикорупційного пакета», а також щодо сутичок між мітингувальниками і правоохоронцями під парламентом – Ред.), є важливим кроком у згаданому напрямку. Сподіваємося, що цього тижня його проголосують остаточно. Але ще залишаються важливі вимоги стосовно реформи Генпрокуратури. І найважливіше – змінитися має поведінка держслужбовців на практиці. Закони – це добре, це прогрес, але вирішальна, зрештою, практика.
У. Т.: Не так давно між Німеччиною і США пробігла чорна кішка через скандал з прослуховуваннями. У Європі нині діє потужне російське лобі. Чи може українська криза посилити напруження у відносинах Сполучених Штатів та ЄС?
– Навряд. Швидше, навпаки. Насправді Україна стала важливим і успішним прикладом трансатлантичної співпраці. Ми всі однаково зацікавлені в тому, щоб у довгостроковій перспективі вона приєдналася до європейської сім’ї народів. Ми всі однаково бачимо загрозу з боку Москви у порушенні нею територіальної цілісності України, вторгненні у Крим, інтервенції на Донбасі. Усе це життєво небезпечні загрози світовому порядку. Щодня я спілкуюся зі своїми колегами із країн ЄС – наших ключових союзників, а також із європейських інституцій. Взаємодія відбувається на рівні не лише Києва, а й, наприклад, президента Обами та канцлера Меркель чи держсекретаря Керрі та міністра закордонних справ Британії, які мали зустріч 8 жовтня. Тож співпраця з Європою – це наш ключовий принцип стосовно України і стосовно того, що потрібно зробити.
У. Т.: Одним із проявів міжнародної координації є створення баз НАТО в країнах Східної Європи, особливо Балтії. Утім, як наголошував попередній генсек Альянсу, вони тільки тимчасові. Чи не означає це, що російську загрозу недооцінено? А чи, може, це така стратегія? А як ні, то що?
– Ваше запитання, мабуть, більше до посла Люта (постійний представник США в Альянсі. – Ред.) і генерала Брідлава. Але якщо мова про Україну, то зрозуміло: всі ми як члени НАТО і трансатлантичної спільноти стоїмо на боці її права обирати європейське майбутнє. Для США захист територіальної цілісності України – це фундаментальний принцип. І за відстоювання його ми заплатили чималу ціну, зокрема внаслідок санкцій, накладених на Росію через таке жахливе втручання на українській території.
У. Т.: Наскільки ефективними, на вашу думку, є санкції? Відвідуючи нещодавно Київ, помічник держсекретаря США Вікторія Нуланд сказала, що вони можуть бути скасовані, коли Москва виконає умови Мінських протоколів. Одначе спершу їх зумовила анексія Росією Криму! Як кримське питання впливає на обмежувальні заходи? І чи можна очікувати посилення їх до рівня секторальних?
– По-перше, зарано говорити про будь-яке послаблення санкцій. Дії, через які їх було застосовано, не припинилися. Як зазначила пані Нуланд (вона приїжджала до України 5–7 жовтня. – Ред.), ми будемо готові розглянути можливість зняття частини обмежень, якщо Росія обере шлях деескалації та виправить дії, що їх зумовили. Цей процес відбуватиметься в тісній координації та співпраці з нашими європейськими й міжнародними партнерами.
Читайте також: Новий світовий порядок
Як ви сказали самі, у відповідь на різні фази агресії накладалися різні фази санкцій. Логічно сподіватися, що за таким самим принципом вони послаблюватимуться. Необхідною передумовою для скасування останніх – найсерйозніших – із них, оголошених США і ЄС наприкінці вересня, є цілковите виконання умов Мінського протоколу. А Москва, як зазначив президент Порошенко, не дотримала обіцянок, які дала в межах тієї угоди: відпустити всіх в’язнів, зокрема військовополонених, які перебувають у Росії, на кшталт Надії Савченко; повернути суверенний контроль Києва над кордонами під наглядом ОБСЄ; забрати з України всіх російських бойовиків, військових, найманців та важку техніку. На жаль, я і сьогодні бачу інформацію про те, що техніка до України завозиться, а не вивозиться. Тут є регулярна російська армія, ГРУ, найманці, чеченці та ін., а також бойовики, що їдуть із РФ. Усі вони мають бути повернутися додому. І саме це обіцяла Росія в межах Мінського протоколу.
У. Т.: Чи виконувався б Мінський протокол швидше і якісніше, якби однією зі сторін переговорів були США?
– Ми підтримуємо Мінські домовленості, досягнуті президентом Порошенком 19 вересня. Наразі це угода між Україною, Росією та ОБСЄ. Такий тристоронній формат досі був ефективним. Але, попри це, ми залишаємося вірні безпековому партнерству з Україною. Ще до своєї інавгурації та до зустрічі з Обамою в Нормандії Порошенко спілкувався з ним у Варшаві у червні. США весь цей час активно ведуть діалог із Росією, сигналізуючи про нашу позицію щодо важливості виконання Мінського протоколу. Наступного тижня держсекретар Джон Керрі зустрінеться з міністром закордонних справ РФ Сєрґєєм Лавровим, і я знаю, що Україна буде важливим питанням їхньої розмови. Але, зрештою, ми за принцип наявності угоди між Україною та Росією про ренормалізацію відносин. Як сказав віце-президент Джо Байден, коли прилітав сюди на інавгурацію Петра Порошенка, «ми вас підтримуватимемо».
У. Т.: Кремлівська пропаганда намагається відновити міфи холодної війни і крізь їх призму показувати нинішні відносини між Росією та Сполученими Штатами. Навіть конфлікт в Україні інтерпретують як зіткнення російських та американських інтересів. Яким чином сприймають ці вигадки дипломати США? І як пояснювати використання такої риторики, що давно відстала від поглядів решти світу?
– Холодної війни 2.0 не буде, бо Росія не Радянський Союз, і ми не перебуваємо в стані екзистенційної конфронтації. Чи не найважливішим фактором, що робить РФ відмінною від Радянського Союзу, є її прив’язаність до світової економіки. Усі ми заручники світових ринків. Погляньмо, як вони зреагували на незаконні дії Москви. Стався відплив мільярдів доларів капіталу. Зростання російської економіки практично на нулі. Подивіться, що робиться з цінами на нафту. Хоч би як комусь кортіло повернутися до риторики холодної війни, ми переконані: Росія та її пов’язана зі світом економіка мають виграти від політично стабільної України, що демонструє економічне зростання й інтегрується з європейськими інституціями.
Біографічна нота
Джеффрі Р. Пайєтт – кар’єрний дипломат США, Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні від 30 липня 2013 року. Отримав ступінь бакалавра політичних наук в Університеті Каліфорнії в Ірвайні. Навчався й здобув магістерський ступінь із міжнародних відносин у Єльському університеті. До вступу на дипломатичну службу працював у аналітичній організації «Міжамериканський діалог» у Вашингтоні, яка організовує спілкування провідних діячів і мислителів Північної та Південної Америки. У 1990–1992-му працював у Посольстві США в Гондурасі як дипломат економічного відділу та віце-консул. У 1992–1994-му – у Посольстві США в Індії як дипломат політичного відділу. Від 1994 року адміністративний помічник заступника державного секретаря з питань Латинської Америки. У 1995–1996-му – спеціальний помічник першого заступника держсекретаря. У 1996–1996-му – директор з питань Латинської Америки в апараті Ради національної безпеки. У 1997–1999-му – керівник консульства США в Лахорі, Пакистан. У 1999–2002-му – генеральний консул США у Гонконзі (питання торгівлі та експортного контролю). У 2002–2007 роках працював у Посольстві США в Делі, Індія. Від серпня 2007-го заступник голови дипломатичної місії США при Міжнародному агентстві з атомної енергії та міжнародних організаціях у Відні. Від травня 2010-го головний заступник помічника державного секретаря заступник керівника Бюро з питань Південної і Центральної Азії. 27 лютого 2013 року президент Обама оголосив про свій намір запропонувати кандидатуру Джеффрі Р. Пайєтта як наступного посла США в Україні.