У торонтському Музеї сучасного мистецтва до 22 березня 2026 року триває панорамна виставка «Фотографія Джеффа Волла 1984-2023», на якій представлено понад 50 його робіт.
Народжений 1946 року в Ванкувері, Джефф Волл вважається одним із найпроникливіших канадських художників-теоретиків свого покоління. Його тексти охоплюють різноманітні теми, від теоретичних роздумів на тему фотографії й мистецтва до есеїв про сучасних митців і важливих постатей історії мистецтва.
Волл експериментував з концептуальним мистецтвом іще під час навчання в Університеті Британської Колумбії, але до 1977 року не творив мистецтва, саме тоді були зроблені його перші підсвічені ззаду багатоформатні cibachrome photographs.
Оригінальні роботи Волла я вперше побачив під час моєї поїздки в Ванкувер в 1986 році, і вони одразу справили на мене величезне враження, що не змінилося й донині.
Фотографії Джеффа Волла — це незвичний гібрид стилів і технік. Його роботи новаторські й із використанням засобів, пов’язаних із кінематографом, скажімо, виконанням «нічних зйомок» упродовж дня, що в поєднанні з сильним наративним аспектом фотографії дуже наближує його творчість до кіно. У, на перший погляд, реалістичних старанно виставлених сценах типово постмодерністичний зміст вплітає алюзії на історію мистецтва й засоби масової інформації, водночас підтасовуючи ймовірні документальні наслідки.
Його фотографії часто натхненні сценками із повсякденного життя чи відсилками до історичних мистецьких творів, але на відміну від документальної фотографії, що зображає фрагмент події чи оповіді, вони самі собою здаються цілком цілісними.
Я б хотів звернути увагу на одну з ранніх, але, на мою думку, одну з найцікавіших робіт Волла, яка містить у собі всі елементи його гібридного стилю.
«Знищена кімната» (The Destroyed Room), переломна рання робота Джеффа Волла, відсилає до історичного малярства XIX століття, а саме до «Смерті Сарданапала» (La Mort de Sardanapale, 1827 року) авторства французького романтика Ежена Делакруа (1798–1863), що зображає поразку ассирійського короля як сповнене орієнталізму видовище.
Представляючи свою першу виставку в Nova Gallery 1978 року як «інсталяцію», а не фотовиставку, художник розмістив «Знищену кімнату» у вітрині галереї, що виходила на вулицю, «обрамлюючи» роботу стіною з гіпсової плити.
Відсилки Волла до історичного живопису і його реінтерпретація діють на багатьох рівнях, з одного боку, інсценізуючи руйнування, щоб спонукати естетичне задоволення, з іншого — закликаючи глядачів замислитися про їхнє вуаєристичне ставлення до представлення катастрофи.
Джефф Волл, Знищена кімната (1978). Представлена у лайтбоксі, 159 см Х 234 см, Національна галерея Канади, Оттава
«Знищена кімната» — це інсценізація руйнувань у спальні молодої жінки, в якій не знищеною залишилася тільки витончена фігурка на комоді. Розкидані предмети — це рештки товарів, що обіцяють незмінну красу, але підлягають постійним змінам стилю і через це неминучому старінню.
Якщо придивитися ближче, стає зрозумілим, що зламані меблі й розкидані речі підводять нас до зупиненого в часі моменту межової катастрофи. Але якщо ми ретельно проаналізуємо фотографію, показана сцена не буде звичайною документацією події, а дуже старанно скомпонованим колажем.
Фотографія Волла черпає натхнення з картини Делакруа «Смерть Сарданапала», але повертається до трагічної історичної сцени в сучасному контексті. Нечувана дбайливість до деталей помітна в кожному елементі фотографічного полотна — від упорядкованого сміття до драматичного освітлення, яке створює напругу й театральний ефект.
Картина Делакруа «Смерть Сарданапала» показує Сарданапала, переможеного на війні правителя, який лежить на червоному ложі, тоді як його майно, чудових коней і жінок із гарему нищать його вороги. Не знищеною залишається лише мініатюрна статуетка, що стоїть на невеличкому столику.
Ежен Делакруа (1827), Смерть Сарданапала, 392 см × 496 м . Лувр, Париж
Як багато інших робіт Волла, «Знищена кімната» просякнута неоднозначністю, запрошуючи глядачів інтерпретувати сцену на свій розсуд. Хоча фотографія, як видається, показує момент насилля, відсутність на ній людських постатей залишає оповідь відкритою до інтерпретацій, дозволяючи глядачам перенести власні емоції і досвіди на сцену цього своєрідного театру жаху.
«Знищена кімната» — це приклад роботи Джеффа Волла з розхитування традиційних понять фотографії. Створюючи деталізовані, ретельно інсценізовані композиції, що нагадують картини чи кінокадри, Волл стирає межі між різними художніми засобами, розширюючи таким чином креативні можливості фотографії.
«Знищена кімната» — це доказ здатності художника ламати стандарти, викликати суперечки й долати обмеження документальної фотографії. Навмисне обрамлювання, загадковий сюжет і виразне представлення дозволяють глядачам заглибитися в багатовимірні питання насильства і взаємодії дійсності й вигадки.
Ми дивимося на фотографії Волла як на перформанси, як на театр, в якому художник намагається порушити видимість звичайності, стираючи межі між тим, що правдоподібне, і тим, що неправдоподібне.
Стежачи на творчістю Волла, я можу зробити висновок, що він дуже винахідливий у своїй стратегії художник, який хоче бути водночас глибоко проникливим і сповненим суперечностей.
Для багатьох глядачів цінності, побачені на фотографіях Волла, гідні захвату, але можливо нині вже немає потреби шукати в них радикальних художніх рішень.
Можливо, як говорить сам Джефф Волл, його робота — це тільки «реконструкція почуттів».