Фестиваль не має одного великого патрона, тож запорукою його успіху є тяжка праця десятків, якщо не сотень, волонтерів і багатьох приватних та міських спонсорів. Тут рідко бувають зірки першої величини, але доброї музики вдосталь. Це один із найулюбленіших і найдемократичніших егалітарних торонтських фестивалів просто неба.
Прочитавши нещодавно повідомлення, що у Львові відбувається Leopolis Jazz Fest, я здивувався. Ще один джазовий фестиваль? Але ж їх уже кілька з великим Alfa Jazz на чолі!? З’ясувалося, що Leopolis Jazz Fest — реінкарнація добре відомого Alfa Jazz Fest.
Може, стара назва була вкрай нестерпна для львівської та київської «еліт», що відвідували фестиваль, який відтепер має вже приємну назву, хоча джерела фінансування не змінилися?
Читайте також: Виборчі роздуми політичного безхатька
На відміну від торонтського фестивалю львівський відвідують міжнародні зірки, але ще важливіше те, що він має могутнього спонсора: це Альфа-Банк Україна, філія однієї з найбільших російських приватних фінустанов. Альфа-Банк багато років був перлиною в короні імперії Михайла Фрідмана. Пан Фрідман, який уже кілька років живе в Лондоні, є одним із найбагатших і найвпливовіших російських бізнесменів (2017 року його статки оцінено в $14,5 млрд).
Як я й здогадувався, бізнесмен заснував Alfa Jazz Fest ще й із сентиментальних причин, бо народився у Львові й відчуває до цього міста щиру симпатію. Минуло кілька років — і це вже найбільший джазовий захід в Україні, а впливова британська газета The Guardian вважає його одним із найкращих європейських джазових фестивалів.
Як можна здогадатися, зірок не бракувало. Мабуть, із цієї причини фестиваль масово відвідує київська бізнесово-політична тусовка. Хоча підозрюю, що на те є й інші причини, бо важко повірити, що так багато відомих і впливових осіб спалахнуло гарячою любов’ю до, зрештою, нелегкого жанру, яким є джаз, а надто сучасний. Отже, Alfa/Leopolis Jazz Fest став улюбленим місцем зустрічей українських еліт.
Тож подумаймо, що робить «еліту» «елітою».
«Від миті нашого народження, — писав Арістотель, — одним судилося бути підпорядкованими, а іншим — керувати ними». В усій історії людства перша категорія значно переважала, але сучасна демократія постановила змінити незмінну логіку історії, хоча поки що з дуже різними результатами. Теоретики елітаризму — від Роберто Міхельса, Ґаетано Моски до Хосе Ортеґи-і-Ґассета — доходять згоди в одному: «еліти» складаються з людей, які мають найбільшу могутність і вплив, а також із тих, хто заслуговує на найбільший вплив і могутність. Отже, немає сумніву, що «еліта» — нечисленна група впливових і пов’язаних між собою людей. Лишається запитання, наскільки невелика ця група. Здається, хорошу відповідь дав свого часу рух Occupy Wall Street, пропонуючи такий поділ: 99% — люди, які не мають засобів та впливу, і 1% — ті, які мають належні засоби та вплив.
Як зауважив Крістофер Гейз у своїй книжці «Присмерк еліт» («Twilight of the elites», 2012), для «еліт» характерні три джерела впливу: гроші, платформа та мережі. Щодо грошей усе зрозуміло й добре проілюстровано прислів’ям «хто платить, той і замовляє музику». За часів, коли майже все підлягає монетизації, гроші здатні купити ду-у-у-же багато. Наприклад, придбати платформи, завдяки яким можна впливати на погляди інших людей. Тому нікого не має дивувати, що майже всі телевізійні канали та інші важливі засоби суспільної комунікації перебувають у руках олігархів. Гроші здатні забезпечити доступ і до потужних соціальних мереж, які мають в Україні розмовну назву тусовок. Дійсність добре засвідчує, що в грошовитих людей є нездоланний потяг спілкуватися з іншими грошовитими людьми, а також із тими, хто має суспільний статус «зірки», нехай то буде митець, музикант, актор чи спортсмен. Але це неодмінно повинні бути люди зі статусом «зірки». А трапляється й так, що здібним, динамічним та впливовим, наприклад у політиці, людям вдається «перевести в грошову форму» свій вплив і мережі за дуже високу ціну. Як можна здогадуватися, 1% «еліт», які керують нами, — взаємопов’язана тусовка. Якщо трапляється, що тобі пощастило вступити до цього «елітарного» клубу, але ти ще не став мільйонером, це означає одне: ти робиш щось не так.
Читайте також: Щоб ти жив за цікавих часів!
Михайло Фрідман, напевне, усе робив так, як треба: навіть якщо не брати до уваги величезних статків, його вшанували ще й численними нагородами та відзнаками.
Колишній американський президент Білл Клінтон вручив йому від імені Академії досягнень у Вашингтоні нагороду — Золоту табличку. Business Week зарахував його до «зірок Європи: 25 лідерів на передньому фронті змін». Журнал Forbes Russia назвав російським бізнесменом року 2012-го і 2017-го.
Тож не дивно, що всі, і заможні та впливові, і ми, дрібнота, люблять доторкнутися до ще більшого світу «еліт», які, якщо мають достатньо фантазії, можуть навіть створити нам джазовий фестиваль. І вже байдуже, чи то Alfa Jazz Fest, чи то Leopolis Jazz Fest. Зрештою, має значення тільки сам джаз-з-з-з.
Чи, може, все ж таки ні?