У грудні цього року в десятках міст України та Польщі відбудеться XVIII Міжнародний джазовий фестиваль Jazz Bez. Серед міст-учасників Київ, Одеса, Суми, Харків, Маріуполь, Бердичів, Тернопіль, Луцьк, Рівне, Дрогобич, Краматорськ та польські Вроцлав, Перемишль, Люблін, Білосток і Новиця. Географія та історія фестивалю вражають. Це й не дивно, що заснований 2001 року Мистецьким об’єднанням «Дзиґа» та Консульством Польщі у Львові Jazz Bez перестав бути лише польсько-українським фестивалем, а перетворився на потужний міжнародний проект, що суттєво відрізняється від усіх відомих джазових подій в Україні передусім своїм унікальним форматом марафону, але не тільки.
Саме джаз, відображення американської історії першої половини ХХ століття, віднайшов себе як бажану традицію в культурному середовищі України. Очевидно, тому що він уже давно не є виключно американською культурою. Увібравши в себе все найкраще в музичних стилях і напрямах, джаз відображає історію та дух епохи становлення взагалі всієї сучасної західної цивілізації, зокрема й самого Євросоюзу, частиною якого Україна тільки має стати. Проте якщо ринок споживчих товарів (від Coca-Cola до автомобілів) миттєво охоплює найвіддаленіші куточки пострадянської імперії, то культурні зміни, потреби людей, смак і спосіб мислення змінюються досить повільно навіть у великих містах. За словами Маркіяна Іващишина, засновника «Дзиґи», і Кшиштофа Савицького, який на той час був польським консулом у Львові, спочатку фестиваль називався «Джаз Без Кордонів». Проте згодом «без кордонів» відійшло й залишився просто Jazz Bezz. Безумовно, це пов’язано з тим, що кордон — незначна перешкода для просування вільної імпровізаційної музики в Україні, і саме про цей піде мова.
Читайте також: Небесно-блакитні інструменти
Де в нашій країні можна послухати джаз? І що ми зазвичай маємо на увазі, коли говоримо про джаз? Усі уявляють його в обличчях темношкірого саксофоніста в ідеальному костюмі, що видуває ритми запального свінгу разом із гарячою афроамериканкою в блискучій сукні й обов’язково в супроводі оркестру віртуозів. Принаймні це найбажаніший формат в очах сучасної київської публіки. Джаз на даху, на пляжі, у саду, на воді, у готелі, у ресторані — іноді складається враження, що люди купують квитки на концерт, просто побачивши на афіші імена Елли Фіцджеральд та Дюка Еллінґтона, і, поспішаючи на концерт, беззаперечно, очікують, що саме їх вони на сцені й побачать. Прізвища музикантів навіть після воєнного періоду організатори використовують значно менше, і не дивно. Наприклад, стилі пост-боп, фрі-джаз розвивались у часи холодної війни та залізної завіси, що міцно захищала радянські ідеологічні скрепи. А після падіння завіси увага масового слухача вже була прикута до дискотеки 1980-х і, на великий подив, не випускає із свого полону й донині. Творчий потенціал великої української аудиторії опиняється за межами світового культурного контексту, невід’ємною частиною якого є вільна імпровізаційна музика. Музика, що створює нові сенси, що вбирає в себе особливості національної культури і колориту тієї місцевості чи країни, у якій вона створюється. Музика, яка потребує серйозної технічної підготовки і знання традицій. Ця музика і є джаз.
Було б помилкою вважати, що Україна не має нічого спільного із сучасною джазовою культурою. Огляду джазових ентузіастів у різних містах і в різний час має бути присвячена не одна окрема стаття, і є журналісти, які зроблять це професійно. Як за радянських часів, так і тим більше нині є чудові музиканти, є школа, концертних майданчиків не так багато, проте і їх важко назвати переповненими. Чого ж не вистачає? Попиту. Попиту на прослуховування серйозної музики, яку не обгорнули у впізнавану обгортку штампів класичної чи популярної музики. Адже, якщо виїхати зі столиці в будь-якому напрямку, від Криму до Карпат, факт залишається фактом: у будь-якому людному місці, починаючи від ресторанів і закінчуючи громадським транспортом, звучать добре розпіарені й без кінця розтиражовані варіанти «Русского радио». Саме тут, напевно, варто шукати джерела появи Jazz Bezz і мотивацію його організаторів.
Що значить немає попиту, можете заперечити мені ви, адже є Leopolis Jazz Fest, більш відомий як «Альфа-джаз», квитки на який розлітаються з першої хвилини їх появи. Черги на вході, повністю викуплені дорогі львівські готелі, розпродані квитки на «Інтерсіті» й безліч інших аргументів?
Тут можна говорити про ще один вітчизняний феномен сприйняття всього сучасного мистецтва, особливо джазу. Це розваги для «еліти», як у нас чомусь заведено вважати. Приємним збігом виявилося ще й місце народження одного з найбагатших російських бізнесменів, який не втратив сентиментальної прив’язаності до рідного міста, за що йому окреме спасибі. Так, власне, вісім років тому весь історичний центр Львова разом із його головним парком планомірно перетворився на бізнес-політичну тусовку, де для вирядженого столичного бомонду на сцену виходять володарі численних «Ґреммі». Світові зірки джазу грають для українських зірок усіх сфер — від футболу і поп-сцени до Банкової.
Читайте також: Валерій Соколов: «Робота професійного музиканта в Україні — це чистий ентузіазм»
Звичайно ж, Михайло Фрідман придумав і витратився на фестиваль не задля українських політиків та бізнесменів. Напевно, амбіції та масштаб гри цієї людини значно більші. Проте час, локація і власне пропозиція були обрані геніально. Провести кілька днів у відкритих і закритих галицьких ресторанах, серед давньої барочної архітектури політикові здалося набагато приємніше, ніж свого часу дивитися грузинський балет у концертному залі «Україна» за часів правління Кучми.
І що ж не так із фестивалем Leopolis Jazz Fest? Усе так, і все добре. За цей час він визнаний одним із найкращих європейських джазових фестивалів, вплинув на місто й туристичний бізнес і навіть, зважаючи на останні події в країні та проблеми з перетином російсько-українського кордону, став менше схожим на корпоратив Альфа-Банку порівняно з попередніми роками. Тільки який відсоток українців має змогу потрапити до цього «елітарного» кола? Яким є музичне тло провінції? Хто збирає зали? Який вплив на музичний смак середньостатистичного мешканця Кропивницького чинить орган Ґласпера або акробатична віртуозність молодого генія Джеймі Каллєма з чудової сцени імені Едді Рознера? Тим часом слова «джаз», «еліта», «бомонд», «дорого» та «недосяжно» потроху стають синонімами.
Спроби перенести форматний феномен львівського фестивалю в місця постійного перебування регіональних політичних еліт на кшталт «Джазу на Дніпрі» здаються зовсім невпевненими. Надто помітні нерівні спроможність і ресурси. Проте річ не лише в цьому. Одна з головних особливостей джазу полягає в тому, що він завжди викриває спробу його використання в партійних чи корпоративних інтересах. Чік Коріа може зіграти в елітному кінному клубі за гроші, проте то ще не фестиваль. Імпровізація за своєю природою — це завжди зміни. Це дух свободи й символ нонконформізму до навколишньої несправедливості та застарілого перебігу справ. Завжди відчувається фальш. Ще один підхід у пропаганді «правильної» музики — робити концерти та фестивалі для себе й для тих, хто їх розуміє. Хоч би яким вузьким було це коло поціновувачів. Тому що тільки ти, джазовий ентузіаст із багаторічним досвідом і колекціями вінілу, знаєш, яка музика правильна, а яка ні. Наприклад, береш свій шановний експериментальний гурт із альтернативної європейської джазової сцени й привозиш його просто в запорізький Палац культури металургів. За свої гроші організовуєш музикантам етнографічну подорож містами України та небагатолюдне свято своїм друзям. Звичайно, я трохи перебільшую, проте вплив на широкі маси ця подія має ще менший, аніж елітарні збіговиська в західній столиці України. Тому з кожним роком народжується і перероджується дедалі більше фестивалів, які намагаються привернути увагу якомога численнішої публіки, де слово «джаз» залишається тільки в назві. Яким чудовим став Koktebel Jazz Festival з Іваном Дорном або Zaporizhzhia Jazzy із Pianоboy! Проте все одно краще, ніж зовсім нічого.
Що ж кардинально нового може запропонувати нам Jazz Bezz, із якого ми почали? Що може змінити? Скажу, чим саме він мене зацікавив. Він без бомонду та снобістського професійного всезнайства. Це головне. На мій погляд, від самого початку фестиваль об’єднує найвлучніші сторони названих вище способів популяризації прогресивної джазової культури. Це розмаїття музики, аудиторії всіх частин України, залів і концертних майданчиків, партнерів і можливостей як для слухачів, так і для організаторів! Можливо, це і є той самий унікальний фестивальний рух, що має всі ознаки популярної в сучасному світі горизонтальної інтеграції та взаємодії за відсутності єдиного економічного та політичного центру, що само собою вже цікаво.
Читайте також: Даніель ван дер Вельден та Вінка Крук: «Київ і Бейрут значною мірою зберегли те, що називають «неформальність»
Ресторатори та культурні діячі Львова,Тернополя, Одеси, художники й громадські активісти Дрогобича, Рівного, Луцька, бізнесмени Києва, Бердичева, Маріуполя — соціальне, професійне та фінансове становище так само різноманітне, як і мапа фестивалю. За 18 років його історії така форма самоорганізації виявилася найбільш прийнятною та конкурентоспроможною. За підтримки західних інститутів і посольств, хоча за роки існування фестивалю її було то більше, то менше, завдяки власному авторитету та бажанню Маркіян Іващишин, арт-директор і засновник фестивалю, зміг знайти небайдужих до культури й особливо до джазової музики партнерів, які стали співорганізаторами в кожному місті. Це відкритий список, понад те, це запрошення до співпраці та розширення географії фестивалю! Можливо, взагалі народження рятівної моделі спілкування, розуміння та самоорганізації, вміння домовлятися, моделі, яка так необхідна Україні та яка завжди була вразливим місцем більшості очікувань та сподівань. «Where the future is present», як кажуть в одному славнозвісному нью-йоркському клубі. Про різноманіття стилів і напрямів учасників фестивалю можна зробити висновки з його лайн-апу. Не вдаючись у подробиці, можу вам сказати, що буде представлений як експериментальний, авангардний, традиційний джаз із усіх куточків світу, так і наш, вітчизняний. Українська складова — добра та міцна традиція всіх джазових фестивалів, що не може не тішити.
Навіщо в Україні стільки джазових фестивалів? Це хороший привід для розмови, для діалогу, для змін на великій території. У джазу є певна особливість, закладена в його природі: він нічого не проповідує, а лише відображає те, що є. Але що, на мою думку, дуже важливо: джаз оптимістичний за своєю суттю, він ніколи не був лейтмотивом поразки та відчаю. Музиканти, яких запрошують на Jazz Bez, грають саме таку музику. Це відчувають усі, навіть ті, хто ніколи не стикався з нею. Врешті-решт, це просто музика, хороша музика, що дарує відчуття свободи. Така місія в Jazz Bez і така справжня місія джазу.
Читайте також: Наталя Пасічник: «Україна — це не лише фолк»
Закінчу цитатою відомого Олексія Когана, а він знає, що каже: «Мені здається, що певною мірою Old Fashioned Radio ризикує, проводячи джазовий фестиваль. Це музика не для розваг. Вона для того, щоб довести собі, що всередині тебе рідного ще є місце для когось чи чогось. Музиканти зможуть вам це довести на фестивалі Jazz Bez у Києві. Давайте повболіваємо за успішне проведення фестивалю та побажаємо всього найкращого організаторам у всіх містах України».