Дивовид

Кожен будинок цього міста повторюється у своєму відображенні, й здається, що Венеція розташована в точці перетину двох світів: повсякденного і хитко-ірреального. Це місто слугує водночас і декорацією до численних драматичних історій, і просто місцем для життя. Тут не тільки вмирають і зізнаються в коханні, а й живуть, сварячись із торгівцями риби за два кроки від групи туристів. Але все це зовсім не скасовує Венеції класичної: з чорними гондолами, палацами, голубами, Гранд-каналом і площею Сан-Марко – святковою, як карнавальне шампанське.

Перлина піару

Венеція давно віддана на поталу приїжджим. Легко сказати: на одного місцевого мешканця припадає до 170 візитерів. Утім, це почалося не вчора, вже в XIII столітті тут існувало щось на кшталт туристичної поліції. Варто зробити крок на вулицю з вокзалу Санта Лючія, і різномовний натовп тягне тебе мостами, вулицями, проходами, щоб за деякий час, уже ошелешеного від усього побаченого, викинути на п’яца Сан-Марко, парадну вітрину міста.

Тут завжди піднесений настрій, як на багатолюдному фуршеті. Гігантський колонний зал перекритий самим небом, по краях розставлені столики кафе. І якщо не грають оркестри, то музику замінить гомін десятків тисяч людей, абсолютно приголомшених від усвідомлення себе в цьому місті, так само як і ви. Для більшості цей невеликий район і є вся Венеція. А вона тут і справді чудова: з усім своїм багатством та марнославством, із болючим надлишком краси й вічним святом.

Невеликий перепочинок, і натовп мчить кудись далі, в бік мосту Реальто, повз гондольєрів, які весело позують, артистів-мімів і мігрантів із китайськими сумками «від Гуччі». Тут саме час виявити ініціативу й зробити кілька кроків убік. Який?

У бік Венеції реальної, у простір незрозумілих лабіринтів, де на прибульців із вікон дивляться синьйори з чорними котами. А взагалі заблукати у Венеції – це найкраще, що може з вами тут трапитися. Головне – вчасно знайти дорогу назад, враховуючи той нюанс, що всі, кого ви зустрінете, також будуть туристами, які загубилися.

Канали і гондоли

Якщо Сан-Марко – це серце Венеції, то її кровоносні судини – незліченні канали, що розрізають усе місто на частини. Найдинамічніший із них – Гранд-канал, головна водна вулиця Венеції. Для пішохода її не існує: набережних тут майже немає. Це променад, на якому ви нерухомі, а будинки пропливають повз вас. Тобто такий собі кінематограф старовини. Не дивно, що таке місто вважали чудасією. На Гранд-каналі видно, що Венеція гордовито зневажає тих, хто не вміє плавати, – шикарні фасади палаців можна побачити тільки з палуби судна.

Взагалі все життя венеціанця минає на воді. Катером його везуть із пологового будинку, на ошатній гондолі супроводжують на весілля, пароплавчиками тут їздять на роботу, а на похоронних гондолах проводжають в останню путь. Є вантажні катери для доставки товарів у крамниці, катери для прибирання сміття, червоні пожежні катери, білі «Швидкої допомоги». І навіть поліція переслідує порушників і злочинців по воді на швидкохідних човнах, пофарбованих у синій колір.

Функції громадського транспорту Венеції виконують пароплавчики – вапорето. Вони як наші автобуси: кожен зі своїм маршрутом, проїзним квитком, обов’язковими зупинками та штовханиною. Ними прийнято з екскурсійною метою їздити на острови Мурано і Бурано, купатися – на Лідо, ностальгувати – на острів мертвих Сан-Мікеле. Венецію оточує безліч островів, і хоча б на один належить з’їздити навіть під час найкоротшого візиту до міста: тут багато що стає зрозуміло про Венецію. Наприклад, що вона є лише одним із таких островів, якому історично пощастило трохи більше за інші клаптики суші.

Хоч якою дивовижною є Венеція, її неможливо уявити без красенів у солом’яних капелюхах із різнокольоровими стрічками. Своє призначення бути символом найпрекраснішого міста Європи гондольєри несуть із честю, передаючи професію в спадок. Ось тільки з кожним роком їх, як і самих гондол, стає все менше. П’ятсот років тому венеційські канали заповнювали десятки тисяч (!) таких плавзасобів. Нині тут на плаву – щонайбільше чотири сотні. У звичайному житті їх невблаганно витісняють дешеві пластмасові моторки, справжні ж гондоли майже цілком віддані у владу туристів. Годинна прогулянка на гондолі коштуватиме близько €80. Дорого? Біля стоянки завжди можна знайти ще кількох попутників.

Незалежно від того, який вид водного транспорту ви обрали для подорожей містом, пам’ятайте, що Венеція з висоти людини, яка стоїть на суші, та з позиції того, хто сидить у човні, – це два абсолютно різних міста. Тож поки ви через неї не пропливли і не поглянули на неї знизу вгору, навряд чи взагалі її побачили.

Лишилося 100 років

Ще півтора століття тому Венеції пророчили загибель унаслідок повені. Місто дивом уникло цього в 1966-му. Тоді гігантські хвилі обрушилися на площу Сан-Марко, змітаючи все на своєму шляху. А повені менших масштабів трапляються чи не щороку, якраз перед початком знаменитого карнавалу. Проґавити початок стихійного лиха неможливо – за дві години до паводку Венецію будить несамовита сирена з підвиванням. І тоді в розпорядженні мешканців нижніх поверхів залишається лише кілька годин, щоб прибрати меблі й речі, а також перевдягнутися в стівалі – гумові чоботи до коліна. Найбільші повені спричиняє бору – вітер, який люди, що живуть на узбережжі Адріатики, нарекли диявольським весіллям. Коли бору вривається в місто, його свист і ляскання віконниць створюють враження гуркотливого пекла.

Вчені припускають, що вже через 100 років острови лагуни знову стануть безлюдними. Але навіщо думати про небезпеку, коли сонячні відблиски грають на воді, а красень гондольєр співає «Санта Лючія» тільки для вас! Адже вся ідея Венеції – у насолоді миттєвістю. А після нас, туристів, хоч потоп.

Варто побачити

П’яца Сан-Марко – парадна вітрина міста, центральна площа.

Сан-Мікеле – острів мертвих. За розпорядженням Наполеона I 1807 року був перетворений на кладовище. На острові поховано багато видатних людей: Ігор Стравінскій, Сєрґєй Дягілєв, Іосіф Бродскій, Езра Паунд, Пьотр Вайль та ін.

Гранд-канал – головна вулиця Венеції. Для пішохода вона недоступна.

Музей Пеґґі Ґуґґенгайм – один із найвідоміших і найскандальніших у світі.

Венеційський карнавал

Костюмоване свято відбувається тут щороку в лютому. Початок воно бере від давньоримських Сатурналій, святкувань на честь бога Сатурна. На п’яца Сан-Марко на глядачів із неба падають тонни різнокольорового конфеті, проходить галаслива карнавальна процесія. Мета заходу – достовірно відтворити феєричну, фривольну обстановку карнавалів середніх віків.

Мистецтво

У Галереї Академії мистецтв зберігається видатна колекція венеційського живопису часів середньовіччя. Не можна пропустити музей Пеґґі Ґуґґенгайм. У той час як її родичі заробляли мільярди на вугіллі та металі, Пеґґі насолоджувалася богемним життям у Парижі, принагідно скуповуючи картини цілої плеяди авангардистів, тоді невідомих і голодних. Тут наявні Модільяні, Пікассо, Далі, Кандинський та багато інших майстрів футуризму, кубізму, сюрреалізму, експресіонізму. Один із найвідоміших форумів світового мистецтва – Венеційська бієнале, міжнародна художня виставка, що проводиться раз на два роки. Крім того, щороку на острові Лідо відбувається Венеційський міжнародний кінофестиваль – найстаріший у світі. Головний приз – «Золотий лев».

Як дістатися і де жити

Найзручніше – дешевим авіарейсом (лоукост-компанії Wizzair) із Києва або зі Львова до Тревізо (380 грн). Далі автобусом-експресом за €5.

У межах туристичних стежок Венеція може здатися занадто дорогим містом. Наприклад, філіжанка кави на п’яца Сан-Марко обійдеться в €4, в той час як у будь-якому іншому кафе міста її вартість вчетверо менша. Щодо їжі, то чим глибше ви проникнете в лабіринт вуличок, тим смачнішою буде ваша вечеря. Район Канареджо найбільше підходить для вечірніх посиденьок. Тутешні канали мають береги, на яких розташувалися затишні ресторанчики «для місцевих». Венеціанська молодь збирається випивати в барах на площі Санта-Маргерита, де влітку всі сидять зовні, слухаючи живу музику.

Замість готелю краще поселитися в палаццо або просто апартаментах із терасою. Тоді можна прокинутися годині о шостій, коли туристів на вулицях ще немає, навколо пахне свіжоспеченими булочками, і піти на рибний базар Пескерія біля Гранд-каналу. Туди привозять найсвіжіші морепродукти, овочі-фрукти, а продавці не тільки торгують, а й співають пісні.