Російські «командос» безперешкодно рейдують туди-сюди, і схоже, що наших рубежів просто не помічають. Там прориваються загони іноземних «добровольців», перекидається всередину України зброя для сепаратистів і навіть демонстративно з великою пропагандистською помпою прибувають подарункові броньовані джипи від екс-віце-спікера російської Думи Жиріновского.
Поранений лідер донбаських прокремлівських терористів, такий собі Болотов спокійно перетнув кордон, виїжджаючи до Росії на лікування. Жодних проблем Державна прикордонна служба України (ДПС) йому не створила, можливо, навіть сказала «в добру путь», бо на роздратований запит в. о. президента Олександра Турчинова охоронці рубежу відповіли, що бойовика пропустили, бо не було вказівок затримувати. Приїхали… Отже, в ДПС не дивляться телебачення, не слухають радіо, не читають преси, не заходять до інтернету і щиро не здогадуються, що саме діється на Сході? Їхня відповідь в. о. президента нагадує витончене знущання з верховного головнокомандувача.
А днями ватажок терористів, певно, добре полікувавшись у РФ, тим самим шляхом повернувся до України. Тепер пояснення ДПС були цікавіші й майже художні, мовляв, Болотова затримали, але озброєний загін сепаратистів його внаслідок жорстокого бою визволив і забезпечив йому коридор для проникнення в Україну. Це вже краще й переконливіше, ніж у першому випадку, але, як повідомив керівник центру «Інформаційний спротив» (на сьогодні найавторитетніша військово-інформаційна структура нашої країни) Дмитро Тимчук, ніяких слідів тієї баталії виявити не вдалося…
Тож виходить, від найвищого керівництва Держприкордонслужби добряче тхне саботажем, якщо не зрадою? Нинішні лідери постійно нарікають на перекинчиків у МВС, армії, СБУ, проте чомусь ніколи не скаржаться на ДПС. Хіба там ситуація краща? Принаймні в інших силових структурах змінили очільників (двох міністрів оборони, шефа СБУ та ін.). А ДПС ось уже 17 років (від 1997-го!) керує адміністративний довгожитель генерал армії Микола Литвин.
Читайте також: Як не програти битву при Садовій
Зникали президенти, прем’єри, міністри, міняли нардепів, політичних лідерів, а генерал Литвин, як скеля непорушна, пережив усіх. У чому ж секрет такого керівного довголіття? У феноменальних професійних якостях? Щось не схоже. За 17 років можна було вибудувати мало не ідеальний держкордон на сході, принаймні не гірший, ніж на заході, де ще від радянських часів збереглася контрольно-слідова смуга, вишки з кулеметами і приладами стеження, загородження й «нащадки» легендарного радянського прикордонника полковника Карацупи з його псом Інгусом. Однак на російській ділянці він суто віртуальний, розрахований на те, що його ніхто не перетинатиме в незаконний спосіб. А подекуди на місцевості взагалі жодних його ознак. То на що ж було витрачено 17 років перебування на посаді? І що тепер робити із прикордонною катастрофою? Ставити на варту замість прикордонників Національну гвардію? Чи, може, все-таки змінити керівництво ДПС? Однак тут є неабияка політична проблема. Кажуть, що генерал Литвин є братом відомого політика Володимира Литвина, від якого сьогодні у Верховній Раді залежить міцність проурядової коаліції. Виходить, що наш кордон став заручником політичних розрахунків у коридорах влади, а разом із ним і територіальна цілісність України.
Політична доцільність нині реально загрожує самому існуванню Української держави. Збереження нинішнього стану справ у ДПС – така сама злочинна помилка, як відмова від запровадження воєнного стану принаймні у двох областях країни через перетворення президентських виборів на «священну корову». Виходить так, нехай гине країна, нехай утрачає область за областю, головне, щоб фаворит цих виборів сів у найвище крісло. Тому настільки важко йде антитерористична операція і багато громадян у військових одностроях розплачуються за політичну доцільність власним життям. Ніхто не довів, що обрання президента убезпечить Україну від вторгнення російських військ. Зробити це може тільки рішучий і добре організований спротив агресії, якого й досі немає. Тому вогнище тероризму демонструє тенденцію до розростання. Спочатку бойовиків було кілька десятків, потім сотень, а нині їх уже кілька тисяч. Час працює проти України. А зволікали нові вожді, бо торгувалися з номенклатурними та олігархічними царками в Донецькій та Луганській областях і продовжують ці торги на численних круглих столах із вельми гострими, як з’ясувалося, кутами.
Читайте також: Будні нацгвардії: показуха та шість патронів на день
Тим часом терористична зараза міцнішає і готується просуватися далеко за межі свого нинішнього ареалу.
Зволікання з негайними заходами в керівництві ДПС може мати трагічні наслідки для української державності. Треба дивитися правді у вічі й не робити з генерала Литвина героя, розповідаючи, наскільки вчасно й організовано його підлеглі забрались із Криму, перед тим пасивно поспостерігавши, як на Керченському півострові російські війська масового порушують державний кордон. Іще більше дивує, коли ДПС розповідає, як на застави на сході приїжджають озброєні бандити, вимагаючи від українських прикордонників капітуляції та переходу на їхній бік. Чому Держприкордонслужба така толерантна до банд? Із цим збираються щось робити чи чекатимуть нової катастрофи?